Білі починають – чорні виграють

 

«Важко бути царем гори, коли ти голий, як бубон» – говорив Джо Тріпі, керівник кампанії республіканця Джона Едвардса, щодо невиплати заробітної плати працівникам штабу місіс Клінтон. До речі, в цей час сама Гіларі змушена була позичити на вибори іще $5 млн. Тріпі місяць тому першим висловив припущення, що місіс Клінтон не вистачає коштів. Зараз він акцентує: дуже важко буде переагітувати на свою сторону супер-делегатів, коли у твоєї кампанії закінчилося пальне. Водночас рішуча заява Гіларі «Це мої гроші», швидше за все не відповідає дійсності. Моє припущення – у неї немає 5 млн вільних коштів готівкою. Натомість вона отримала їх під банківську заставу спільного з Біллом майна. У мене є сумніви, що вони володіють нерухомістю на таку суму, тому не виключено, що частиною застави був і майбутній заробіток Білла від консалтингу. Саме минулого тижня «Нью-Йорк Таймз» писав про намагання Клінтона, посприяти одному з найбільших спонсорів його бібліотеки в отриманні концесії на розробку великого уранового родовища у Казахстані . Відповідь конкурентів не забарилася – Обама закликав місіс Клінтон оприлюднити податкову декларацію (перед цим зробивши те саме), але Гіларі досі [62]відмовляється. Кожен працівник Клінтон, якому не заплатили на цьому тижні, читає історії про великі успіхи Обами із залучення коштів (йому жертвують малі суми сотні тисяч небагатих американців, а пожертви для Клінтон складаються зі значно меншої кількості великих внесків – Тиждень) і спостерігає по ТБ більш ніж переконливі перемоги конкурента у Вашингтоні, Мейні, Небрасці та Луїзіані у минулі вихідні. Зрозуміло, що це не сприяє підвищенню бойового духу.

 

Проблема Клінтон у невдалому плануванні. Теренс Маколіф, мультимільйонер-спритник, якого Клінтони після виборів 2000 року просунули на посаду керівника Національного комітету Демократичної партії, розробив стратегію кампанії, в якій більшість праймеріз мали пройти дуже рано, та згідно з якою Гіларі мала бути номінована кандидатом у президенти від демократів вже до 5 лютого – відповідно, збір коштів після цієї дати не планували. Та не так сталося, як гадалося, до остаточного вибору кандидата ще мають пройти місяці, і не виключено, що його буде зроблено аж на національних зборах у Денвері, у серпні.

 

 

З кожним новим тижнем Обама здійснює потужні «вторгнення» у місцевості, де виборці Клінтон раніше мали сильну перевагу. Минулий вікенд продемонстрував силу незалежних «низових» груп прихильників Обами, що утворилися навіть у районах, де зазвичай домінують республіканці. Наприклад, штати на зразок Небраски, у яких дуже незначна кількість афро-американського населення, зі значною перевагою підтримали Обаму. У «супервівторок» він завоював більшість виборців – білих чоловіків, за винятком округів на «глибокому Півдні». Але навіть там нижня межа його підтримки становила 40%. Це доводить, що Новий Південь потроху відходить від старої расової політики. Обама здобув до 50% підтримки молодих латиноамериканців, і результат може бути кращим, якщо він ретельно попрацює ще й у Техасі.

 

Насамкінець, Обама «зазіхає» і на молодих жінок, у сенсі ще одного сегменту виборців. Серед представниць старшого віку теза Клінтон про те, що їм необхідно мати жінку-президента в Білому домі ще за їхнього життя, сприймається дуже близько до серця, у сенсі «зараз або ніколи». Та поміж молодих жінок, які часто спостерігають на екрані телевізора представниць своєї статі – керівниць найвищого рівня, ідея «зараз або ніколи» аж ніяк не має такого сильного відлуння.

 

 

Чинний керівник демократичної партії Говард Дін, вочевидь занепокоєний можливою нічиєю між Клінтон і Обамою на з’їзді партії. Хоча у свій час навіть сам Джон Кенеді потрапляв у подібну ситуацію в 1960-му, Дін правий, коли вважає що незручне становище партійних активістів та груп підтримки, які за нічиєї обиратимуть кандидата десь у готельних кімнатах, буде з успіхом використана республіканцями. Але я вважаю, що йому не варто перейматися – Обама продовжить збільшувати свою електоральну базу за рахунок збільшення кількості людей, які розумітимуть, що насправді відбувається.[63]