Це обов’язково гомофоб, антисеміт і агресор, гальмівний елемент «прогресивних» тенденцій та рухів сучасності. Суспільні настрої, коли мати рацію щонайменше не комільфо, особливо посилились у нас після панк-молебну у московському храмі та дуже неоднозначної для багатьох захисної промови Брейвіка.
Якщо в 1990-х та на початку 2000-х праві настрої в суспільстві були ще на часі як необхідний елемент державотворення, то зараз правих використовують як передвиборче опудало і страхітливих антиподів лівим та лібералам. І річ не лише у нашій соціально-економічній задниці, яку ліві намагаються втиснути в марксистські лещата, а й у соціал-демократичних настроях, які є світоглядною домінантою у більшості країн Європи й Америки. Для демонізації правих фактично і робити нічого. Від 1960-х років і до сьогодні напрацьовано такий культурний масив, що бери і перекладай, та чіпляй ярлики, по суті, і думати не треба. «Все вже придумано до нас!»
Консерватизм і традиціоналізм тихо й тотально програв своє Ватерлоо, і про це пишуть та говорять люди в рукавичках, чистіших за Брейвікові. Літературний критик Лайонел Трілінг ще півстоліття тому казав: «У Сполучених Штатах лібералізм не лише домінує, а й є єдиною інтелектуальною традицією. Немає сумнівів, що зараз у суспільстві немає будь-яких популярних консервативних чи реакційних ідей».
Та й справді, хіба хтось із вас бачив відкриті стипендії для українських студентів чи гранти західних фондів на підтримку націоналізму, укріплення гетеро-сексуальних стосунків, релігійності, локальних проявів культури? Гендер, квір, фемінізм, мультикультуралізм, однобока толерантність – ось вістря західноєвропейського просвітництва. Саме тому ліберальні віртуози фарсу та ліві акули пера заповнюють левову частку українського інформаційного простору. «Європейські цінності» як формувальний топос сучасної гуманітарної писанини закарбували на скрижалях низку табу, порушувати які щонайменше є моветоном та причиною неоднозначної оцінки з боку колег. Критичне ставлення до світоглядних ідолів сучасної Європи нині загрожує лише іронічними посмішками та звинуваченнями в печерній глупоті. Але це поки що, адже західніше Чопа за прояви національної, релігійної, расової ідентичності вас можуть піддати обструкції або запроторити за ґрати.
Подвійні стандарти як норма – Че Гевара герой і поп-ідол, а Роман Шухевич – суперечлива постать. Виродок скінхед і безстрашний лівий активіст з коктейлем Молотова. До когорти монстрів зараз потрапляють не лише відверті націоналісти та віруючі, а й просто інакомислячі, яких не влаштовує лібералізм західного розливу та неомарксизм. Ті, хто не поділяє радості з приводу одностатевих шлюбів, навідує релігійні відправи, має симпатію до своєї історії та традицій, ризикують отримати тавро невігласів і фашистів.
Агресивний лібералізм такого штибу уже панує в сусідів, і його апостоли у нас активно проповідують. Благо, що в Україні є більш гострі проблеми, ніж нова культурна революція за знищення етнічних, релігійних і статевих кордонів. Зриванням покровів та полюванням на відьом сьогодні займається невеликий відсоток пасіонарних ліво-лібералів. На жаль, зовсім мало «фашистів» наповнює простір альтернативними ідеями, хоча б для природної рівноваги. Лівий лібералізм мусить мати достойний реверс.