Один з таких свідків – Михайло Шкромида, який числився у дивізії «Галичина» аж до самого кінця, коли навесні 1945-го близько 14 тисяч дивізійників перейшли Австрію зі Східною фронту на Західний, щоб здатися там британським військам.
«Найглибше врізалося в пам’ять те, як у таборах «переміщених» осіб у західній зоні окупації в Австрії, а потім у таборах полонених в Італії галичани вигадували побратимам із великої України біографії, щоб ті могли називатися також західноукраїнцями, які не визнавали себе радянськими громадянами, аби уникнути депортації до сталінського СРСР.
Так Іваненко з Київщини ставав Іванцівим із маленького села під Перемишлем і рятувався таким чином від комісій радянських спецслужбістів, які вишукували колишніх співвітчизників у таборах біженців та полонених і за байдужої згоди західних союзників відправляли їх одразу ж у руки НКВС та Кулаги», – ділиться автор спогадами після зустрічі з Михайлом Шкромидою.
Детальніше читайте у матеріалі «Останній привал української дивізії» у №29 Тижня.