«Нарешті ми вийшли із зачарованого кола страху та суворої економії». Таке заявив новий прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас перед натовпом прибічників, що вітав його партію з перемогою на виборах 25 січня. До цього моменту країни на периферії єврозони, вимушені змиритися з жорстким урізанням бюджету й пообіцяти реформи в обмін на фінансову допомогу від 2010 до 2013 року, хоч як це дивно, вживали гіркі ліки без серйозних популістських переворотів. Усе змінилося, коли до влади в Греції прийшла радикальна ліва партія СІРІЗА під керівництвом Ципраса під гаслами відмови від суворої економії, відходу від реформ і з вимогами списати Афінам значну частину величезного боргу.
Такі обіцянки, може, й принесли СІРІЗА голоси виборців, але неабияк налякали інвесторів. Похитнувся фондовий ринок (насамперед грецькі банки, чиї акції пережили 28 січня найбільше за історію одноденне падіння), а ставки за короткостроковими державними облігаціями підскочили. Обіцянки СІРІЗА неприйнятні й для інших європейських держав, чиї і без того розгнівані виборці не хочуть більше давати Греції ні копійки допомоги. Найважливіша тут Німеччина. Анґела Меркель не схоче йти на поступки, що заохочували б бунтівні партії деінде в Європі.
Тож чи буде компроміс, а чи, може, цей конфлікт закінчиться тим, чого Греція та її партнери з єврозони постаралися уникнути у 2012 році: виходом країни з валютного союзу та всіма пов’язаними із цим болючими наслідками? Ципрас твердить, що його країна хоче залишитися в зоні євро, і цю позицію підтримало три чверті грецького суспільства. Тепер він менш різкий у висловлюваннях, ніж на виборах 2012 року, коли СІРІЗА боролася за розірвання «меморандуму» – умов, виставлених кредиторами Греції за два величезні пакети фінансової допомоги загальним обсягом €246 млрд ($278 млрд) під егідою «трійки» з Європейської комісії, МВФ і Європейського центрального банку (ЄЦБ).
Якщо це дещо заспокоїло Брюссель і Берлін, то перші кроки Ципраса на посаді прем’єра тепер не могли не рознервувати їх знову. Здобувши майже абсолютну більшість у грецькому парламенті (149 із 300 мандатів; див. «Лівий розворот»), він насторожив кредиторів, коли обрав партнером по коаліції «Незалежних греків» – крайню праву партію Паноса Камменоса, яка цілковито підтримує курс СІРІЗА на списання боргу й відмову від суворої ощадності.
Першим його кроком на посаді прем’єр-міністра стали відвідини меморіалу на честь двохсот греків, убитих нацистами в 1944 році. Цей жест був символічний для Ципраса – борця проти «окупації», здійснюваної під проводом Німеччини. Трохи згодом він бурхливо виступав проти того, щоб члени ЄС одностайно засудили ескалацію російської агресії в Україні.
Строката команда його міністрів навряд чи дає підстави сподіватися на компроміс. Новопризначений міністр фінансів Яніс Варуфакіс – економіст і блогер, який виступав проти «політики фіскального удушення, що перетворила Грецію на боргову колонію». Він набирався знань в академічних колах, але колись працював і консультантом виробника комп’ютерних ігор. Панайотіс Лафазаніс, марксист, який очолює ультраліву фракцію СІРІЗА, керуватиме Міністерством енергетики та екології. Добре, хоч Йоргос Статакіс, новий міністр економіки, туризму, транспорту і морських перевезень (найважливіших галузей країни), є експертом у питанні першого великого пакета фінансової допомоги для Греції – плану Маршалла 1948 року.
Велике прибирання по-грецьки
Ципрас має мандат виборців, який уповноважує його проводити зміни (хоча 36%, набраних коаліцією СІРІЗА, навряд чи можна назвати цілковитою перемогою). Але скільки в нього простору для маневру?
У деяких аспектах країна нині не така вразлива, як була влітку 2012 року, коли балансувала на межі виходу з валютного союзу. Економіка тепер у кращому стані. Затяжна рецесія закінчилася торік. Завдяки зростанню на 0,7% у ІІІ кварталі 2014-го Греція ввійшла до числа найкращих економік єврозони. Тепер країна може похвалитися невеликим профіцитом платіжного балансу. Це різко контрастує з 2008 роком. Державні фінанси сьогодні міцніші, ніж у 2012-му, завдяки власне суворій економії, якою так обурюється Ципрас. Крім того, незважаючи на надзвичайно великий державний борг Греції, який торік дорівнював майже 175% ВВП, у результаті низки поступок кредиторів видатки на обслуговування заборгованості вдалося зменшити настільки, що річна сума виплат за відсотками становить нині лише 3% ВВП.
Читайте також: Історія з географією
Та, попри цей прогрес, економіка й державні фінанси Греції залишаються нестабільними. Уперше після 2012 року спостерігається відплив банківських депозитів, що у грудні дорівнював €3 млрд, а цього місяця, за оцінками, може сягнути €11 млрд. Непевність негативно відбивається й на податкових надходженнях до грецького бюджету, які в грудні виявилися набагато нижчими за прогнозовані. Утім, Ципрас пообіцяв виділити пакет соціальної допомоги вартістю €2 млрд, щоб покласти край тому, що він називає «гуманітарною кризою Греції», повернути на роботу 12 тис. звільнених державних службовців і заморозити приватизацію. Кампанія проти ухиляння від сплати податків та усунення від контролю за державними закупівлями грецьких олігархів, які «тримають» засоби масової інформації і частково – судову систему, навряд чи дасть достатньо засобів для фінансування щедрих планів Ципраса.
СІРІЗА та її прибічники можуть нарікати на умови фінансової допомоги від ЄС, але Греція і надалі не обходитиметься без офіційної підтримки. Її боргові цінні папери дістали «сміттєвий» рейтинг. У першому півріччі 2014-го відсотки за грецькими облігаціями різко впали, але з актуалізацією наприкінці року політичних проблем підскочили до неможливого рівня.
Фінансовий медогляд
Іще до перемоги СІРІЗА Греція не могла дійти згоди з кредиторами: «трійка» вимагала нових скорочень у бюджеті-2015 і була обурена неспроможністю уряду проштовхнути необхідні реформи. Це затримувало транші, аж доки закінчилась остання перевірка показників Греції на відповідність критеріям надання коштів. У результаті фінансову допомогу від ЄС, яка повинна була закінчитися торік, продовжили до кінця лютого. Суми від МВФ повинні надходити до початку 2016 року.
Якщо результати перевірки виявляться незадовільними, Греції буде відмовлено в заключному транші європейських кредитів обсягом €1,8 млрд, а до того ж вона не отримає наступної порції в €1,7 млрд у формі повернення до країни прибутків від належної ЄЦБ частки грецьких облігацій. Успішність перевірки означала б також новий кредит МВФ на суму €3,5 млрд. Загалом, у разі провалу інспекції, Афіни можуть утратити €7 млрд, а також додаткові €13 млрд, обіцяні МВФ до початку 2016-го.
Це означало б катастрофу, позаяк Греція в наступні кілька місяців повинна провести кілька значних виплат за кредитами. Щоб уникнути дефолту, вона мусить розрахуватися за перший кредит МВФ, а також викупити інші цінні папери, для яких надходить термін погашення. Міжнародний валютний фонд повинен одержати €2,5 млрд у І кварталі 2015 року і стільки само у ІІ. Окрім того, уряд Греції мусить заплатити ЄЦБ €6,7 млрд у липні й серпні за суверенні облігації, які той придбав, щоб заспокоїти паніку на ринках після першого пакета фінансової допомоги Афінам у травні 2010 року. Хоча грецький уряд, очевидно, має €10 млрд державного резерву, швидко вибрати ці кошти буде важко. Та навіть якщо це виявиться можливим, розрахунок і з МВФ, і з ЄЦБ може поставити Грецію на межу, особливо якщо триватиме недоотримання податкових надходжень.
Відтак Ципрас не має іншого виходу, окрім як домовитися щодо продовження поточної програми фінансової допомоги від ЄС. Останній проти цього не заперечував би. Необхідність звертатися з таким проханням (умова, озвучена Брюсселем) означала б, що новому прем’єр-міністрові доведеться цілком розвернути свій курс проте особливого вибору в нього немає. Німеччина й МВФ чітко дали зрозуміти: про жодні боргові пільги не йдеться, якщо Греція не пройде перевірки, припинить виконувати фіскальні плани і проводити структурні реформи.
Але, якщо програму фінансової допомоги й продовжать, це не врегулює суперечки між Ципрасом та рештою Європи. Розбіжності можуть означати, що ЄЦБ обере суворішу позицію стосовно грецьких банків. Зараз він готовий кредитувати їх на тих самих умовах, що й інші фінустанови єврозони. Утім, коли Ципрас провокуватиме євроспільноту, ЄЦБ заявить, що грошове забезпечення – це «надзвичайна допомога ліквідністю» і що ризикуватиме Національний банк Греції, а не центробанки зони євро. Це не тільки стане натяком грецькому урядові, а ще й підніме вартість кредитних коштів для країни. ЄЦБ може прийняти таке рішення за наступні кілька днів, якщо від прем’єра надходитимуть «неправильні» сигнали.
Читайте також: Міністра оборони Греції запросили на розмову до Москви
Лише через кілька днів після радісного святкування прихильниками СІРІЗА перемоги на виборах в Афінах запанував нервовий настрій. А якщо запанікують тамтешні вкладники й захитаються банки, може виникнути криза, яка закінчиться або виходом Греції з єврозони, або принизливим провалом нового уряду, що стане початком його дострокового кінця, а також призведе до політичного хаосу.
Уникнути обвалу банків – це лише перше завдання для Ципраса. Якщо він поступиться вимогам «трійки», неминуче збунтується «Ліва платформа» – свавільне ультраліве крило СІРІЗА. Ця група маоїстів, марксистів і фанатів Че Ґевари контролює близько третини партії. Жадібна до влади «Ліва платформа» відкинула свої ідеологічні перестороги щодо співпраці з політсилою Камменоса, щоб Лафазаніс отримав портфель в уряді. Невдоволений чи розчарований, він може розколоти партію і викликати кризу уряду Ципраса.
Списати списання
Навіть якщо Ципрас захоче помиритись із кредиторами Греції, все одно в процесі може виникнути який-небудь інцидент. Його уряд надто недосвідчений, щоб вирішувати завдання такого гігантського масштабу. Делікатні перемови, які йому належить вести, лише підсилюють небезпеку непотрібних агресивних інтонацій або поспішних дій. Досвід роботи в правлячому кабінеті має лише один із його представників – Янніс Драгасакіс, колишній член ЦК Комуністичної партії Греції.
Європейські кредитори можуть піти на деякі обмежені поступки. Про прощення боргу (списання частини офіційного боргу) немає мови. Але можна зменшити борговий тягар через відтермінування виплат за кредитами, хоча вони й так уже розтягнуті в середньому на 30 років. Водночас німецький уряд не погодиться на жодне послаблення власних зусиль Греції, що передбачають забезпечення стійкого первинного (тобто до відрахування відсотків) профіциту бюджету понад 4% ВВП починаючи від 2016 року. До того ж він намагатиметься не допустити відмови Ципраса від реформ, які вважають незамінними, коли Афіни хочуть стати фінансово незалежними, а не сподіватися на нові транші.
Якщо Ципрас захоче випробувати долю, кредитори обов’язково різко поставлять його на місце: неспроможність дотримуватись їхніх умов означатиме, що Грецію виключать із валютного союзу. Уряд Німеччини впритул наблизився до цього рішення у 2012 році, але відступив; Меркель побоялася ширших наслідків для єврозони. Проте чиновники з Берліна вважають, що зараз ризик фінансового й економічного «зараження» менший.
Зараз єврозона має постійний фонд порятунку. А із запуском у березні Європейським центробанком масштабної програми кількісного пом’якшення (вона передбачає створення коштів для купівлі суверенних облігацій та інших активів) загострення ситуації на ринках цінних паперів або в інших периферійних країнах єврозони здається менш імовірним. Поки що немає особливих прикмет, які свідчили б, що грецька проблема може перекинутися на решту Південної Європи. Політичні ризики для Меркель також менші, бо звинувачуватимуть в усьому не її, а Ципраса.
Однак ці розрахунки можуть виявитись і хибними. Вихід Греції порушив би принцип незворотності членства у єврозоні, а це викликало б занепокоєння інвесторів проблемами інших країн та їхнього можливого виходу з валютного союзу. Та хоч би якими були наслідки для останнього, для Афін вони стали б руйнівними. Якби тамтешній уряд перевів свої вітчизняні активи й пасиви у драхми, за одну ніч євро стало б іноземною валютою. Нова грецька грошова одиниця моментально втратила б у ціні. Приблизно три роки тому МВФ підрахував, що вона знецінилася б на 50%; на думку деяких економістів, девальвація була б іще більшою.
Таке знецінення різко відновило б конкурентоспроможність Греції, допомігши привабити туристів і збільшити експорт. Але воно ще й запустило б маховик інфляції через серйозне підвищення цін на імпорт. Понад те, знецінення валюти зробило б зовнішні борги країни (які залишалися б у євро) нестабільними. Це викликало б її дефолт, що на роки могло б закрити доступ на світові ринки капіталу.
Ударна хвиля від демаршу Греції завдала б великої шкоди економіці. Згідно з оцінкою МВФ, зробленою на початку 2012-го, за перший рік це спричинило б додаткове падіння ВВП (який і так уже різко опускався) ще на 8 пунктів. Зараз ефект міг би бути не таким тяжким, але Греція все одно з відновлення перейшла б у нове різке піке рецесії. Довгострокові вигоди від повернення конкурентоспроможності теж можна втратити, якщо країні доведеться покинути ЄС і єдиний ринок, як і єврозону. Про це йдеться в широко цитованому юридичному документі ЄЦБ.
Навіть якщо вихід Греції виявиться лише наполовину таким катастрофічним, як показують прогнози, Ципрас повинен діяти обережно, щоб не спровокувати цього результату, особливо коли греки хочуть у єврозоні залишитись. Це означає, що, попри несподіваний успіх на виборах, у нього слабкі позиції для торгів. Завдання європейських держав – дати йому шанси відмовитись від своїх вимог так, щоб не зовсім утратити обличчя.
Відвідини меморіалу на честь жертв війни та нарікання на офіційну заяву ЄС із приводу Росії Брюссель трактує як жести для внутрішнього споживання. Перша для Ципраса зустріч глав держав ЄС 12 лютого може стати лакмусом. Чого він може досягнути? На папері в нього мало впливу. А серед виборців та у своїй неоднорідній партії він уже посіяв великі надії.
Дискусії із Брюсселем – це ще не все. Будь-яке продовження фінансової допомоги повинні схвалити парламенти Німеччини, Фінляндії, Нідерландів та Естонії, а ці чотири держави не помічені в поблажливості до фіскальних грішників. Думка згаданих непримиренних країн значитиме принаймні стільки само, скільки й позиція інститутів ЄС.
Фінський уряд, який у 2011 році відмовився підтримати другий пакет допомоги Греції, доки не дістав гарантій, має всі причини для непоступливості: у квітні його чекають важкі вибори, а панькання із греками голосів не принесе. Аналогічно, правлячий кабінет Нідерландів має протистояти загрозі популістської Партії свободи Герта Вільдерса, яка останнім часом лідирує там у рейтингах популярності.
Але найважливішою залишається Німеччина. Політики у владній коаліції Меркель висловили свою безкомпромісність у закликах до непорушного дотримання Афінами правил. Представник уряду Штеффен Зайберт заявляє, що новий уряд Греції повинен дотримуватися зобов’язань, узятих попередниками. Вольфґанґ Шойбле, міністр фінансів, суворий поборник чесності й поміркованості у фіскальній політиці, сказав, що він поважає результати виборів у Греції, але й новий уряд повинен поважати зобов’язання, підписані старим.
У центрі німецької політики настрої суворі. Будь-який натяк на м’якість щодо Афін може зробити привабливішими маргінальні політсили ФРН. Німецькі ліві (нащадки комуністів, які панували колись у НДР) вважають СІРІЗА ідеологічним союзником і з ентузіазмом зустріли те, що їм здалося початком повстання проти політики Меркель. На популістському правому фланзі також торжествували: на думку партії «Альтернатива для Німеччини», заснованої 2013 року під гаслами розпуску єврозони, грецькі вибори наблизили її мету. Лідер партії Бернд Луке заявив, що Греція негайно повинна покинути валютний союз.
Курс на вихід?
На початку січня уряд Меркель повідомив, що вважає вихід Греції «стерпним» для решти країн єврозони. Канцлерка хотіла б залишити Афіни у валютному союзі й може охоче поступитися Ципрасу якраз настільки, щоб він міг оголосити в себе про перемогу: наприклад, відтермінувати виплати за наявними боргами Греції. Але далі вона навряд чи зайде. Перспективи списати майже половину грецьких боргів, чого вимагає Ципрас, видаються нереальними. Якщо задобрювати країни, які влаштовують істерики, то як тоді продовжувати тиск на великі держави, що потребують реформ, як-от Франція чи Італія?
Як завжди, загроза кризи в Греції стосується не лише цієї країни. Поблажливість до неї може заохотити політсили на кшталт СІРІЗА в інших державах. В Іспанії партія «Подемос», яка взялася нізвідки й відразу вискочила в лідери опитувань, називає себе союзником СІРІЗА. Її лідер Пабло Іґлесіас називає Меркель із її безжальними вимогами суворої економії ворогом пригноблених європейських народів. Певно, невипадково міністри з Іспанії та Португалії, де при владі правоцентристські уряди цього року ще зіткнуться з проблемами режиму економії в ході виборчої кампанії, одними з перших застерігали не танцювати під дудку СІРІЗА після виборів.
У цьому контексті німецькі парламентарії навряд чи прихильно поставляться до вимог греків. Але багато європейців хотіли б змінити хід розмови: наприклад, Єврокомісія з новим головою Жаном-Клодом Юнкером домагається підтримки для ретельно спланованого пан’європейського інвестиційного пакета. Уряди Франції та Італії, які ризикують накликати гнів ЄС через свою фіскальну політику, також прагнуть забути про роки суворої економії.
Донині фінансові чвари в Європі рідко переходили у щось більше, ніж імітація війни. Політики на зразок Антоніса Самараса (Ципрасового попередника), які в ролі лідерів опозиції засуджували режим економії, самі запроваджували його, прийшовши до керма. Обрання Франсуа Олланда президентом Франції у 2012 році повинне було повернути Європу на дещо сприятливіший до зростання економіки курс, але структурні проблеми країни і власні промахи лідера ослабили його руку. У Німеччині ніколи не бракувало галасливих критиків, але жоден із них не був при владі. З перемогою Ципраса на виборах ситуація змінилася.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com