Бій за репутацію

Суспільство
18 Травня 2016, 23:30

Адже пісня ця — спроба щонайширше розповісти про геноцид і насильницьке виселення її народу, кримських татар, радянською владою під фінал Другої світової війни до Середньої Азії та знову привернути увагу світової спільноти, що вже один раз депортований народ зазнає утисків тут і зараз від Росії на теренах анексованого Криму. Біда, яку міжнародна спільнота не може ігнорувати. Зусилля і стрес співачки не виявилися марними: Джамала стала переможницею цьогорічного Євробачення. Її почули, підтримали, визнали. Цій перемозі раділи українці не тільки в мирних містах, а й в окопах російсько-української війни на Донбасі та в анексованому Криму.   

Очевидно, що позитив від цієї перемоги на певний час перекрив наплив негативної інформації про Україну в контексті міжнародного офшорного скандалу та низки інших, підлатав імідж нашої держави. За останні три роки чіткою стала тенденція, що в Україні держава й країна, громадяни й народ — це не завжди те саме. Доводиться констатувати, що на Євробаченні перемогла конкретна співачка, представниця конкретного українського народу, складовою якого є кримські татари. Є ті з цього народу, хто не забув про важливість так званої м’якої сили, зокрема дипломатії та культури, у тих умовах, які маємо.

Євробачення-2017 стане для українських урядовців різних рівнів, від мерів міст до міністрів, своєрідним випробуванням на те, чи зможуть вони утриматися від спокуси нагріти на фестивалі руки

Варто нагадати, що про нагальну потребу для України провадити культурну дипломатію вперше заговорили таки не державці, а громадське експертне коло. Як і про те, що держава має за умовчанням провадити свою культурну політику й стратегію. Тим, чию культуру знають, хто завдяки культурному каналові впливу не є чужим, більше довіряють. Вірять у те, що творці й володарі знаної та репрезентованої на міжнародній арені культури не є ані дикими, ані дурними та що їм треба допомогти в біді не лише словами та заявами про свою глибоку стурбованість ситуа­цією, а й на ділі. Джамала, очевидно, теж із когорти українських культурних дипломатів-волонтерів. Їй вдалося власними зусиллями завдяки особистому таланту й наполегливій праці схилити примхливу фортуну на український бік. На жаль, це перемога тактична, а не стратегічна, бо одна виграна битва не дає виграної війни. Для стратегічних кроків потрібна таки держава. Питання лише в тому, яка її роль у цьогорічній перемозі України на Євробаченні.

Поки що держава відбулася для годиться присвоєнням Джамалі звання народної артистки України. «Я казала вже, що мені трішки смішно. Навіть не трішки, а смішно. Мені приємно. Дякую. Але я люблю Майкла Джексона, Вітні Г’юстон без народних регалій. Мені здається, що музиканти й артисти по-справжньому повинні бути народними. Я маю на увазі те, що вони повинні збирати зали. Нагорода — це дуже приємно, але для мене особисто це нічого не змінить», — так співачка відреагувала на присвоєння звання, яке підтверджують ті овації, котрими українці зустрічали її в аеропорту «Бориспіль», а не нагрудний знак із рук президента. Такі овації — дуже хороша практика, бо знову ж таки на рівні громадськості ми починаємо цінувати перемоги наших артистів, спортсменів, митців на міжнародній арені. Але ані оплесків, ані нагрудного знака й присудження звання недостатньо у випадку, коли мислимо стратегічно. Щоб творити й тренуватися на гідному рівні, аби в результаті бути першими у своїй царині на міжнародній арені, потрібні гідні умови, матеріальна база. Поки що наша держава пожинає позитивні плоди чужої важкої праці лише за тим принципом, що переміг українець чи українка, і це нагадує чистісінької води здирництво.

Отже, перемогу здобуто, і пісенний конкурс Євробачення-2017 їде до України. Загальна ейфорія потроху спадає, і стає зрозуміло, що проведення такого масштабного культурно-мистецького заходу є таки викликом, якому треба давати раду. Здається, що на рівні ідей процес підготовки вже розпочато. Зокрема, Зураб Аласанія, керівник НТКУ, озвучив думку про проведення конкурсу в кількох українських містах, а не лише в Києві, як це було 2005 року, після перемоги Руслани. За його словами, в України немає досвіду проведення Євробачення одразу в кількох містах, однак є відповідна інфраструктура після Євро-2012. Вже навіть приблизну вартість події порахували, оцінивши проведення пісенного фестивалю в €10 млн. Мінкульт і Мінфін в особах міністра Євгена Нищука та радниці міністра фінансів Яніки Мерило запропонували залучити кошти грантів та інвестиції. Власне, дебати щодо джерел фінансування прийдешньої події, тобто будуть це бюджетні кошти чи таки кошти інвесторів, та щодо її локації тривають.

Питання в тому, чи використають знайдені гроші ефективно та прозоро, саме на потреби фестивалю. Нині не до кінця зрозуміло, чи таки достатньо буде нам тієї інфраструктури, що лишилася від Євро-2012, і в якому стані вона перебуває. А це не лише потенційні фестивальні майданчики, а й готелі, логістичні послуги, дороги, врешті-решт, і багато чого іншого. Не секрет, що ані Євробачення-2005, ані футбольний чемпіонат Євро-2012 не обійшлися для нас без корупційних скандалів, відмитися від яких не вдається й досі. Гроші — це завжди величезна спокуса й випробування для їхніх розпорядників. Євробачення-2017 стане для українських урядовців різних рівнів, від мерів міст до міністрів, насамперед для «голосу Майдану» Євгена Нищука, своєрідним випробуванням на те, чи зможуть вони утриматися від спокуси нагріти на фестивалі руки й не потопити в черговому корупційному скандалі власну репутацію та репутацію своєї країни, а чи запропонують новий стиль ведення справ, котрий із шахрайством не має нічого спільного, та дієві контрольні механізми, які нині так потрібні.

Читайте також: Джамала розповіла про своє ставлення до звання "Народний артист"

У новітній українській історії перемоги в революціях і європейському пісенному конкурсі дивним чином сусідять одна з одною. Країна ніби дістає шанс на політичне перезавантаження та демонстрацію культурної дипломатії. За понад 10 років, що віддаляють перше «наше» Євробачення від другого, не змінилася ані культурна, ані фінансова політика: працює фабрика штампування «народних» і «заслужених», схеми освоєння бюджетних коштів у корупційних цілях змінюються, проте не зникають. Але зросло за цей час громадянське суспільство, під контролем якого реформи та пісенні конкурси можуть проводитись ефективніше. На нього й надія.