Бій так бій

Рецепт вирішення кримської проблеми від голови Меджлісу кримськотатарського народу – відновлення прав депортованих.

 

 

– Нічого нового. Ситуація в Криму дуже напружена майже завжди завдяки зусиллям нашого північного сусіда, якому вигідні міжнаціональна та політична ворожнеча в Криму. Не думаю, що Росія розраховує забрати Крим, але вона воліє постійно тримати Україну в напруженні. Наприклад, якщо проаналізувати, під яким кутом відображалися у кримських ЗМІ газові суперечки цього року, то побачимо, що більшість із них були на боці Росії. Взагалі будь-яка суперечка між Росією та Україною загострює міжнаціональну ворожнечу в Криму. Особливо між кримськими татарами та росіянами.

 

Більшість російських переселенців селили в будинках депортованих і розповідали їм, що ми всі зрадники, які не заслуговують на кращу долю. Коли кримські татари поверталися з депортації, ті росіяни бачили в них ворогів. Відносини досі напружені. Приміром, 2006 року проводили соц­опитування поміж студентів – як вони ставляться до депортації кримських татар. Близько 70% російськомовних виправдовують її. Думаю, в структурах влади і правоохоронних органах АРК ставлення аналогічне, тобто розраховувати на справедливість у такій атмосфері кримським татарам не випадає.

 

Наприклад, кілька місяців тому було зруйновано велике кладовище кримських татар, розбито 270 надгробків, потім через три тижні на іншому кладовищі розбили ще 70. Постійно трапляються випадки наруги над мечетями, пам’ятниками жертвам депортації. І жодного разу нікого не спіймали.

 

 

– Майже ні. Щодо служби безпеки можу сказати словами одного з її працівників: емблемою СБУ слід зробити Чебурашку. Вуха великі – вони про все знають і все чують, але ручки маленькі – нічого не можуть зробити. У Криму багато сепаратистських організацій. Наприклад, «Севастополь–Крим–Росія», ліде­ри якої прямо говорять, що Крим треба віддати Росії. Справу проти них порушили вже тоді, коли вони дозволили собі не тільки відверто сепаратистські, а й антидержавні висловлювання. Якось це питання розглядалося на засіданні РНБО. Я, зокрема, звернув увагу на проросійське козацтво, яке, не маючи історичного підґрунтя, фактично є воєнізованими загонами сепаратистів.

 

Зараз багато говорять про те, що кримські татари незаконно захоп­лю­ють землю. Але вже навіть прокуратура визнала, що ці захвати – лише 12% загальної кількості незаконно отриманих земель. Набагато більше роздається за хабарі.

 

 

– Був пустир на околиці Сімферополя. Кримські татари просили місцеву владу, щоб їм виділили цю землю під будівництво. Їм відмовили з міркувань екології міста. Тоді татари самовільно зайняли цей пустир, розчистили його і звели будинки. Звісно, формально це незаконно, але майже постійно, коли ми звертаємося до місцевої влади з проханням виділити землю, нам відмовляють.

 

Земельне питання – джерело конфліктів на півострові. Підґрунтя було закладено, коли починалася приватизація. Під час розробки закону про приватизацію сільгоспземель ми не раз просили владу врахувати особливості кримського півострова, адже ми, депортовані до Середньої Азії, не були членами колгоспів в Україні й не могли розраховувати на землю. Лише 7–8% татарських сімей після повернення з депортації отримали житло коштом держави. Несправедливе паювання і відмови виділити землю призвели до виникнення конфліктів. Тобто лишається тільки захоп­лювати землю і самим її освоювати. Починаються суди. А що таке судове рішення в Криму? Хто ­заплатить більше, той отримає потрібне.

 

Ось і з тим пустирем вийшло так само: попри екологічні міркування, землю виділили якійсь компанії. Ми відмовилися звільняти її, адже просили перші. Керівники компанії намагалися з нами домовитися. Далі була спроба вирішити питання силою. Не вдалося, і до справи долучився Мін’юст, який мав виконати судове рішення. Наприкінці січня зібралися силовики – розробляти детальну програму виселення. Шукали техніку, міліціонерів з інших областей, навіть виділили місця в лікарнях для постраждалих «з характерними ушкодженнями». Але потім зрозуміли, що питання коштуватиме дорого, – з усього Криму почали з’їжджатися татари. Бій так бій.

 

– Я говорив з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком, і він відповів, що все розуміє, але на нього тиснуть із Мін’юсту: потрібно виконувати судові рішення. Потім я запитав про це й Онищука, і він відповів, що вже відкликав те рішення. Хіба обов’язково було нагнітати ситуацію? Поруч із тим пустирем є землі Міноборони, що не використовуються. Міністр оборони Юрій Єхануров казав мені, що готовий віддати землю, але він має бути впевнений, що частина її потрапить до депортованих, а інвестори побудують певну кількість квартир для військових. Але це невигідно місту.

 

– Зараз близько 300. Частина вже узаконені, але кожне узаконення було результатом тривалої боротьби. Загалом вважається, що на території Криму було виділено близько 48 тисяч ділянок для депортованих.

 

Хочу сказати, що хоча ми дотримуємося принципів ненасильства, та після того, як у листопаді 2007 року було проведено операцію зі зносу поселення татар на горі Ай-Петрі, зібрався Меджліс і було прийнято проект постанови про загальну мобілізацію. Я наклав на нього вето – не хотів загострювати ситуації. Але Меджліс не може вічно стримувати татар і на всі утиски казати: «Терпіть».

 

 У. Т.: Зараз до розгляду готується законопроект, згідно з яким у Севастополі зможуть обирати мі­ського голову (зараз призначається президентом. – Прим. ред.). Хто за ним стоїть?

 

– Так, знаю, що цей законопроект уже готові підтримати багато політичних сил: комуністи, ПР. Причини – бажання догодити Москві, насолити президентові. Надати прикордонному місту, де розташована іноземна військова база, право самостійно обирати керівництво недалекоглядно. На відміну від інших регіонів там практично немає татар – лише близько 700 осіб. Тобто єдиної сили, що стримує проросійські сили, там немає.