Бігти i стріляти

На перших етапах Кубка світу українці вибороли дві бронзові нагороди. Так успішно сезон наші стріляючі лижники ще ніколи не починали. Причому на п’єдестал піднімалися не лише жінки (вони вже давно виступають краще), а й представники сильної статі. Особливо значущим є грудневий здобуток наших біатлоністів в австрійському Хохфільцені (тут відбувалися другий і третій етапи дев’ятиетапного Кубка світу), де вони в естафеті дісталися фінішу третіми, залишивши позаду світових «монстрів»: Норвегію, Швецію та Німеччину.

 

У Кубку націй наша жіноча коман­да наразі посідає третє місце у світі, а чоловіча – шосте. У грудні й на початку січня попередніх років про такий результат ми могли тільки мріяти. А початок 2009-го приніс квартету українських біатлоністок ще й «срібло» в естафеті в Обергофі.

 

 

Основний чинник, який забезпечив стрімкий злет вітчизняного біатлону, – зміна методики підготовки. Тепер тренерський штаб збірної більше уваги приділяє силовій програмі, а тому збільшив обсяг навантажень для спортсменів. На тренуваннях їм не конче треба бути невловимими, немов плітки на ярмарку. Головне – витримати тривалі дистанції. Українські біатлоністи на 15% збільшили свій загальний пробіг і за один сезон (дев’ять місяців) чоловіки нині долають близько 6,5 тис. км, жінки – 5 тис. км. Для порівняння: відстань між Львовом і Донецьком становить 1300 км. Улітку – крос і біг на лижних роликах, а в зимову пору – біг на лижах. Напередодні сезону, в жовтні та листопаді, за один місяць біатлоністи можуть намотувати до тисячі кілометрів.

 

Це одразу принесло плоди. Українці сьогодні вражають пе­редусім своєю прудкістю. Їхню працю вже оцінили керманичі світового біатлону. Зокрема, Оксану Хвостенко та Андрія Дериземлю запросили до участі в показовій Різдвяній гонці, що відбулася у німецькому Гельзенкірхені. І не помилилися – наш дует втер носа всій еліті біатлону. Тандем Хвостенко – Дериземля виборов золоту медаль і заробив €24 тис.

 

Ще раніше спортивна спільнота сипала компліменти нашим тренерам за дотримання принципу чесної гри. Під час індивідуальної гонки в Хохфільцені один із лідерів збірної Росії Дмітрій Ярошенко втратив обойму. Хтозна, чим закінчився б його похід до тріумфального фінішу, якби не українські тренери, які подарували опоненту своїх підопічних резервну обойму. Пізніше керівництво російського біатлону та перші особи Міжнародної федерації неодноразово висловлювали подяку Україні за благородний учинок.  

 

 

Проте на загальному райдужному тлі в сезоні 2008/09 уникнути неприємностей не вдалося. Значний резонанс спричинила заява президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака, в якій він повідомив про намір сестер Віти і Валі Семеренко залишити синьо-жов­тий табір і перейти під прапори білоруської команди.

 

Звучало переконливо. По-перше, ще на пам’яті скандал з лідеркою віт­­чизняного біатлону кінця 1990-х Оленою Зубриловою, яка 2002 року проміняла український паспорт на білоруський і продовжила виступи за збірну сусідньої держави. На жаль, українські функціонери, як і заведено, не картають себе за втрату цієї спортсменки. Вагомих здобутків у Білорусі Зубрилова не мала, зате й досі успішно тренує резервний склад тамтешньої команди.

 

По-друге, в тій самій заяві шеф нашого біатлону вказав на причину, якою пояснюється рішення сестер Семеренко, – суцільне безгрошів’я, у зв’язку з яким збірна опинилася у фінансовій ямі. Згодом і Бринзак, і головні героїні скандалу спростували попередні декларації. Нині всі в унісон співають про подолання фінансових негараздів – збірникам знайшли кошти на підготовку.

 

 

У середньому в сезон на одного спортсмена витрачають близько €15 тис. – стільки обходяться переїзди, проживання, харчування та медичне забезпечення. До цієї суми потрібно додати ще €10 тис. на екіпірування, гвинтівки, патрони. До речі, один біатлоніст за сезон робить від 12 до 15 тис. пострілів. Тисяча патронів коштує близько €200.

 

Майже всі витрати бере на себе Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Якщо бракує грошей, вітчизняна Федерація біатлону самотужки латає фінансові дір­­ки. Зокрема, оплачує відрядження на найближчі турніри масажистам збірної, послуги яких чомусь не були занесені до основного переліку видатків Кубку світу 2008/2009. Натомість чиновники стверджують, що молоде покоління проблем не відчує, принаймні цього сезону. Окрім карпатського Тисовця, юні спортсмени поїдуть на всі заплановані міжнародні старти, зокрема й на юніорський чемпіонат світу, що розпочнеться 25 січня в Канаді.

 

Сяк-так і з великим бажанням перемог український біатлон вже не банально «виживає в умовах кри­­зи», а робить спроби грати пер­шу скрипку. Наша збірна ще не стала Наполеоном, який прагне завоювати спортивний світ. Підтвердження цьому – зниження обертів на четвертому та п’ятому етапах у середині січня. Зате такі «загарбники», як Росія, Німеччина й Норвегія, уже тепер чухають потилиці: українцям виявилося по зубах зірвати їхні наполеонівські плани.