Фото: Андрій Ломакін
Вулиці столиці рясніють білбордами із пафосним закликом: «Чесний суддя – поверни “Дніпроенерго” народу». Опоненти, які, вочевидь, у чесність суддів не дуже вірять, відповідають не менш пафосним гаслом: «Зупинимо реПРИВАТизацію “Дніпроенерго”». На сайтах в очах рябіє від банерів, що спрямовують на відверто замовні матеріали, розміщені тією чи іншою стороною. Дійшло до абсолютної шизофренії: в одному числі авторитетного аналітичного тижневика автор аргументовано доводить, чому «Дніпроенерго» треба «повернути державі», і навіть називає необхідні для цього п’ять кроків, а в наступному (!) той самий автор (!!!) не менш аргументовано стверджує, що таке повернення суперечить інтересам держави.[217]
Ахметизація і ПРИВАТизація
Показово, що ні гасла, які апелюють до народу, ні статті, які так палко захищають державні інтереси, чомусь не розтлумачують тому самому народу, а що це, власне, таке – «Дніпроенерго», і чому раптом виникла нагальна потреба комусь його повертати чи не повертати. А говорити тут є про що.
«Дніпроенерго» – найбільша з теплових енергогенеруючих компаній України (див. довідку «Тижня»), орієнтована на постачання електроенергії в такі потужні промислові райони, як Запорізька та Дніпропетровська області. І все це належить державі – донедавна вона контролювала 76,04% акцій компанії. Інакше кажучи – держвласність є, за неї варто боротися.
Стратегія і тактика боротьби відбувалася за тією самою моделлю, за якою в роки незалежності сотні державних компаній становилися приватними. На першому етапі держпідприємство отримує «потрібний» менеджмент. На другому цей менеджмент успішно заганяє компанію в борги перед постачальниками – також «потрібними». На третьому етапі ініціюється процедура банкрутства, майно компанії йде з молотка, і державні активи з мінімальними витратами переходять у приватні руки. Після чого у підприємства раптово відкривається друге дихання і воно стає прибутковим. От що значить – підхід справжніх господарів![216]
Злі язики подейкують, що за подібною схемою була приватизована інша велика енергокомпанія – «Східенерго», яка нині входить до енергетичної імперії Ріната Ахметова – Донецької паливно-енергетичної компанії (ДПЕК). Втім, у випадку з «Дніпроенерго» продаж майна збанкрутілої компанії за борги не дозволяв закон: після кількох скандальних прецедентів такі оборудки були заборонені для компаній із часткою держвласності понад 25%.
Але якщо дуже хочеться, то спосіб знайдеться. Для «Дніпроенерго» цей спосіб дістав назву «санація». «Лікарями-реаніматорами» стали дві вугільні компанії – «Павлоградвугілля» та шахта «Комсомолець Донбасу». Обидві належали до бізнес-імперії Ахметова і згодом увійшли до складу вже згаданої ДПЕК. Обидві були постачальниками вугілля для ТЕЦ «Дніпроенерго», і перед обома нагромадилися великі борги (до речі, не найбільші, але, так би мовити, найавторитетніші). Вони ж (оце так випадковість) були визначені головними інвесторами, які мали розрахуватися з боргами «Дніпроенерго» і вивести її зі стану банкрутства. Механізм простий – гроші в розмірі близько 2 млрд грн обмінюються на пакет акцій «Дніпроенерго», отриманий у результаті додаткової емісії. Яка зменшує розмір державного пакету з 76% до 50% плюс одна акція.
Добро, зло і бабло
Хтось подумає: а що такого, у держави залишається більшість акцій. Цим наївним людям невідомо, що для контролю над держпідприємством більшість і не потрібна: достатньо мати «свій» менеджмент і пакет акцій, що блокує проведення зборів акціонерів і прийняття рішень, які суперечать інтересам «приватних міноритаріїв». І держава нічого не може вдіяти. Показовим прикладом є компанія «Укрнафта», яка формально належить державі, а фактично контролюється групою «Приват».
Тож у вищих владних колах чудово розуміли, до чого призведе така санація «Дніпроенерго». Втім, у 2006 році із призначенням Януковича прем’єром практично всі провідні посади в державі, які мали відношення до контролю за енергетичною галуззю, отримали «донецькі». І саме в цей час (ще один збіг) механізм додаткової емісії отримав схвалення на всіх рівнях і був уведений у дію зборами акціонерів у серпні 2007 року.
А у вересні пройшли дострокові вибори, за результатами яких уряд Януковича пішов у відставку. Прем’єром стала Юлія Тимошенко, яка ще в статусі опозиціонера неодноразово висловлювала обурення «здачею» «Дніпроенерго». Її уряд відверто заявив про наміри повернути «Дніпроенерго» державі. А потім на вулицях з’явилися відповідні білборди.
Утім, рано вигукувати «справедливість перемогла». Адже за кампанією «відбери “Дніпроенерго” в Ахметова» стирчать вуха іншої бізнес-структури – групи «Приват», що належить Ігорю Коломойському. Яка теж застосовує перевірену схему: міноритарні акціонери подають позов до суду, суд зупиняє попереднє рішення зборів акціонерів, а далі – справа техніки. Зрештою, «Приват» не треба вчити, як без контрольного пакета акцій контролювати державні компанії.[218]
У цій ситуації замовлена «Приватом» масова «наочна агітація» із закликами «повернути Дніпроенерго народу» – своєрідний аналог телеграм, які надсилав Остап Бендер підпільному мільйонеру Корейку, щоб вивести того з рівноваги. Мовляв, вантажте апельсини бочками – командувати парадом буду я. Тільки в даному випадку замість боягуза Корейка адресатом послання виявився ще один літературний персонаж – Беня Крік. Який до тогож знає зворотну адресу Бендера і може відповідати подібними зверненнями.
А як має оцінювати цю ситуацію громадськість, через свідомість якої рикошетом пролітають усі ці епістолярії? По-перше, усвідомлювати, що за красивими гаслами про «справедливість» та «вигоду для держави» ховаються цинічні інтереси ділків. По-друге, знати, що ці інтереси мають потужне лобі у парламенті й уряді. І байдуже, який колір мають партійні прапори: адже «бабло» від «прихватизаційної» оборудки успішно перемагає зло політичних суперечностей. Тому єдиним критерієм, за яким варто оцінювати справедливість приватизації «Дніпроенерго», є кількість грошей, яку отримає від цього держава. Наразі одним з можливих варіантів є пропонований міністром палива та енергетики Юрієм Проданом продаж додаткового пакета акцій на відкритому аукціоні – у такому випадку держава напевне отримає більше коштів, ніж під час «санаційної» моделі. Однак проблему наявності «приватного» менеджменту в державній компанії це не вирішує. Можливо, варто було б обдумати варіант повного продажу державної частки в ході приватизаційного конкурсу. І хай той, хто заплатить найбільше, забере все. Без наочної агітації та замовних статей.[219]
СЛОВНИЧОК
Додаткова емісія – випуск нових акцій з метою залучення додаткових капіталів у акціонерне товариство. Також є поширеним способом зміни складу та «ваги» власників компанії.
Міноритарний акціонер – акціонер, який володіє невеликим пакетом акцій і не може через це ні провести своє рішення під час голосування на зборах акціонерів, ні блокувати його прийняття.
ЦІНА ПИТАННЯ
$ 2 млрд
За орієнтовною оцінкою, ринкова вартість додаткового пакету акцій "Дніпроенерго" становить близько $ 2 млрд. Це вп’ятеро більше ніж сума $ 400 млн, які мала заплатити ДПЕК відповідно до схеми санації "Дніпроенерго", схваленої урядом Януковича.
ДОВІДКА
«Дніпроенерго» у цифрах і фактах:
– найбільша теплова енергогенеруюча компанія України;
– три теплоелектростанції – Придніпровська, Криворізька і Запорізька;
– сумарна потужність ТЕЦ – 8185 МВТ;
– 25 енергоблоків;
– близько 16% усіх генеруючих потужностей України;
– близько 9% обсягів енергії, вироблених в Україні;
– витрати палива на виробництво 1 кВт·год – одні з найнижчих у країні.
ДОВІДКА
«Дніпроенерго»: хроніка миру та війни
1931 рік. Із спорудженням та введенням у дію «Дніпрогесу» виникла потреба централізованого управління енергетикою регіону. Для цього у Дніпропетровську створено Придніпровське районне управління державних електричних станцій і мереж «Дніпроенерго». Першими генеруючими підбриємствами «Дніпроенерго» стали «Дніпрогес» та Дніпропетровська ДРЕС (зараз – Дніпродзержинська ТЕЦ).
1989 рік. У зв’язку зі створенням Української асоціації ГЕС (зараз ВАТ «Укргідроенерго») зі складу «Дніпроенерго» були виведені Кременчуцька та Каховська ГЕС і залишилися лише теплові електростанції.
1995 рік. Указом президента Кучми «радянське Дніпроенерго» було ліквідоване. На його базі створено низку енергогенеруючих, енергопостачальних та сервісних компаній. В тому числі й державна акціонерна генеруюча компанія (зараз ВАТ) «Дніпроенерго». До її складу ввійшли Придніпровська, Криворізька та Запорізька теплові електростанції.
1997 рік. Акції «Дніпроенерго» з’являються в продажі на біржі ПФТС за ціною 159 грн при номіналі 25 грн. У державній власності залишаються 76% акцій. Управління державним пакетом здійснює НАК «Енергетична компанія України».
1998–2001 роки. «Дніпроенерго» нагромаджує значні борги. Механізм є типовим для «тіньової приватизації» енергетичних підприємств: здійснюється закупівля вугілля та газу за завищеними цінами у компаній-посередників, для оплати беруться кредити під заставу майна тощо.
2001 рік. Запорізький господарський суд порушив справу про банкрутство «Дніпроенерго». Сума боргових претензій сягнула 1,39 млрд грн. Серед 65 кредиторів – компанія «Павлоградвугілля» и шахта «Комсомолець Донбасу», що входять до складу «Донбаської паливно-енергетичної компанії» (ДПЕК), яка належить Рінату Ахметову.
2003–2005 роки. Триває судова тяганина між кредиторами з приводу затвердження плану санації та відновлення платоспроможності компанії. Розглядається варіант продажу частини майна «Дніпроенерго» за борги.
2006 рік. Оголошено приймання заявок на участь у санації «Дніпроенерго». Інвесторами стали «Павлоградвугілля» та шахта «Комсомолець Донбасу». Вони пропонують сплатити борги «Дніпроенерго» перед кредиторами на суму 1,05 млрд грн та інвестувати ще близько 1 млрд у модернізацію її виробничих потужностей у період до 2012 року. Крім того, вони пропонують провести додаткову емісію акцій «Дніпроенерго», які повинні перейти у власність «Донбаської паливно-енергетичної компанії». Таким чином, ДПЕК Ахметова отримує контроль над більш ніж 44% «Дніпроенерго» за суму, яка, за орієнтовними оцінками, у 5 разів менша її реальної ціни.
Серпень 2007 року. Відповідно до розпорядження тодішнього прем’єра Януковича представники НАК «ЕКУ» голосували за «розмиття» державного пакету акцій, який після додаткової емісії зменшувався з 76 до 50% плюс одна акція. 27 серпня 2007 року загальні збори акціонерів схвалили додаткову емісію на суму на 51,086 млн грн.
Вересень 2007 року. Напередодні дострокових виборів до ВР Юлія Тимошенко піддала гострій критиці додаткову емісію, яку вона назвала спробою Ріната Ахметова вкрасти “Дніпроенерго” у держави. Тимошенко пообіцяла, що після її приходу до влади “Дніпроенерго” буде повернуто державі.
Листопад 2007 року. Компанії “Бізнес-Інвест” та “Гамбіт”, які входять у групу “Приват” Ігоря Коломойського і володіють міноритарним (менше сотої долі відсотка) пакетом акцій, оскаржили в суді рішення зборів акціонерів про додаткову емісію. Компанія-реєстратор “Укрнафтогаз” відмовила “Дніпроенерго” у реєстрації додаткових акцій, мотивуючи це позовами міноритаріїв-фізичних осіб, яким належить по кілька акцій. Подібна тактика “міноритарної атаки” з наступним рішенням судів на користь позивача належить до типових рейдерських схем. Втім, господарський суду Запорізької області відмовив у задоволенні позову "Бізнес-Інвесту".
21 грудня 2007 року. Запорізький апеляційний господарський суд визнав недійсними недійсними збори акціонерів від 27 серпня. Це перша перемога “Привату” в боротьбі за “Дніпроенерго”.
25 січня 2008 року. Структури Ахметова беруть реванш: Вищий господарський суд України задовольнив касаційну скаргу “Дніпроенерго” і скасував рішення Запорізького госпсуду. Натомість новопризначений уряд Тимошенко готує проект розпорядження, в якому скасовується виданий у червні дозвіл Кабміну на додаткову емісію.
12 лютого 2008 року. З ініціативи Партії Регіонів у ВР відбулася спроба прийняти зміни до Господарського процесуального кодексу України. Якби цей законопроект пройшов, компанії втратили б право оскаржувати рішення Вищого господарського суду у Верховному суді України. А отже, додаткова емісія була б остаточно легітимізована, і Коломойський втратив би шанси відібрати “Дніпроенерго” у Ахметова через суд. Народний депутат Микола Томенко заявляє, що саме з цією метою ПР погодилася розблокувати роботу Ради на півтори години.
Законопроект не пройшов – за нього проголосували 224 народні депутати (не вистачило двох голосів). Крім фракцій ПР, комуністів та Блоку Литвина, законопроект підтримали 8 депутатів з блоку “Наша Україна”.
13 лютого 2008 р. Компанія Бізнес-Інвест оскаржила рішення Вищого госпсуду у Верховному суді України.