З 28-го грудня в Ірані не стихали протести. За даними місцевої преси, унаслідок сутичок загинуло вже понад 20 осіб, а кризу, яка охопила країну називають найсерйознішою протягом останніх десяти років. Станом на сьогодні західні медіа повідомляють, що протести зменшуються, однак незадоволення владою та економічною ситуацією лише збільшується. Тому The Washington Post ставить логічне запитання: це кінець чи початок чогось нового?
Як повідомляють західні інформаційні агенції та видання (BBC, The Atlantic), протести розпочалися із міста Мешхед, яке вважається місцем паломництва шиїтів та опорою для нинішнього режиму. Мітинги розпочиналися зі скандування таких слоганів як «облиште Сирію, подумайте про нас». Далі протести поширилися до священного міста шиїтів Кум. Там, як пише The Atlantic, протестувальники ностальгували за часами, коли урядував Реза-Шах, іранський автократ реформатор, який боровся проти клерикалів. Звідти протести поширилися на провінційні містечка, де тисячі скандували: «ми не хочемо ісламської республіки» у Наджафабаді, “смерть Корпусу вартових Ісламської революції” у Решті та «смерть диктатору» у Хорамабаді. З того часу протести поширилися аж до Тегерану і сотні мітингувальників вже заарештовано.
Більшість західних медіа відзначають, що протести почалися через незадоволення корупцією, підвищенням рівня безробіття, цін на деякі товари (зокрема, базові продукти (на них ціни зросли на 40%) та яйця. Здорожчання останніх, подекуди удвічі, стало майже символом цього протесту) та пропозицією уряду підвищити ціни на пальне.
Читайте також: Мохаммад Бехешті-Монфаред: «Ми розглядаємо Україну як хаб для виходу на ринки Східної Європи»
Як пише американське видання Vox, нинішній президент Ірану Хассан Рухані свою “політичну ідентичність” сформував саме довкола економічних реформ. Саме він переконував виборців у тому, що зняття санкцій ЄС та США з Ірану в обмін на суворі обмеження щодо ядерної програми у його країні призведуть до економічного буму. Не в останню чергу завдяки цим обіцянкам він отримав перемогу на виборах у травні 2017-го. Хоча певного успіху Рухані все ж вдалося досягти. Наприклад, припинити інфляцію.
«Однак те, що розпочалося як незадоволення через пасивну економіку Ірану, переросло у відкритий спротив ісламському керівництву країни», – пише The Washington Post. Видання відзначає, що очевидних “розколів” у правлячій мережі Ірану не було помічено. Так само міцно на своїх позиціях тримається і безпековий сектор, до якого входить, зокрема, потужний Корпус вартових Ісламської революції. Деякі західні аналітики, що займаються Іраном, вважають, що ця організація має величезний вплив не лише на свою гілку, але й на економіку та політичні процеси в Ірані. Отже, керівний режим Ірану почував себе достатньо спокійно. Так, вчораі, 3 січня, за участі представників Корпусу в містах країни відбулися масові контрдемонстрації на підтримку уряду. А за словами керівника Корпусу вартових Ісламської революції Мохаммада Алі Джафарі військові одиниці його структури вже висадилися у провінціях Ісфахан, Лорестан та Хамадан, які були основними центрами протестів.
Читайте також: Протести в Ірані. Військові заявили про припинення антиурядових акцій
Американське видання Vox утім висуває ще одну версію походження цих протестів. За його даними, серед дослідників Ірану існує версія, що ці протести не були спонтанними, а навпаки були організовані консервативними іранськими політиками. У Мешхеді, з якого почалися протести, переважають консервативні релігійні благодійні організації, чиї керівники співпрацюють із ворогами президента Хассана Рухані. Тому, на думку Vox, немає нічого надзвичайного у тому, щоб припускати, що вони можуть використовувати економічну нестабільність для того, щоб підривати владу іранського президента.
The Washington Post відзначає, що швидкість поширення протестів та їх жорстокість приголомшила владу Ірану. Крім того, політиків там також лякає те, що протести вже поширилися на провінційні містечка традиційну опору консерваторів, яка не часто вдається до політичного активізму, на відміну від Тегерану та інших міст.
Старший дослідник Carnegie Endowment та професор Джорджтаунського університету Карім Саджадпур у своєму матеріалі на сайті журналу The Atlantic зауважує кілька важливих для розуміння речей щодо нинішньої ситуації із подіями в Ірані. Він, зокрема, відзначає, що нині в Ірані понад 48 мільйонів громадян мають смартфони і більше 40 мільйонів користуються програмою Telegram, яка дає їм можливість комунікувати та поширювати інформацію. Вона може працювати навіть, якщо швидкість інтернету дуже низька, що робить її незамінною для іранців. Ця “мобільність”, зокрема, відрізняє нинішні протести від протестів 2009-го року. Хоча, в останні дні влада Ірану заблокувала Telegram, Instagram та WhatsApp, чим дуже ускладнила поширення інформації про події в країні. Протести 2009-го, що були спрямовані проти переобрання президентом Махмуда Ахмадінежада, були масовішими, однак серед понад трьох мільйонів учасників протесту, лише близько 1 мільйона мали на той час смартфон.
“Утім, попри те, що іранці набагато краще тепер розуміють, як живуть де-інде, решта світу має менш чітке уявлення про те, як живуть вони. Тегерану вдало виходить спотворювати повідомлення у західних медіа”, – вважає Саджадпур. Як приклад такої політики дослідник наводить той факт, що з 2009-го року, або й раніше професійні журналісти, які висвітлювали події в Ірані (Фарназ Фассігі із The Wall Street Journal, Назіла Фаті із The New York Times, Мазіар Багарі із Newsweek чи Паріса Хафезі із Reuters), стикалися із залякуваннями, депортаціями чи навіть ув’язненням. Кілька журналістів, що залишилися в Ірані справедливо побоюються за власну безпеку. Все це призвело до того, що навіть ті, хто ретельно спостерігає за подіями в Ірані, має менше інформації для аналізу.
Ще один цікавий факт, який відзначає The Washington Post, це те, що активні учасники протестів 2009-го (дехто з них й досі перебуває під домашнім арештом) поки що відсутні на політичній сцені. Крім того, протестувальники не закликають владу звільнити цих опозиціонерів. Редактор онлайн-порталу Al-Monitor Мохаммед Алі Шабані припускає, що або вимоги протестувальників стали більш радикальними або вони просто не належать до покоління, яке було активним під час протестів 2009 року.
Більшість західних медіа відзначають, що поки що влада не надто “схвильована” протестами. Деякі аналітики висловлюють сподівання, що ці протести примусять уряд Ірану краще вирішувати проблеми народу, однак Карім Саджадпур наголошує, що тому, що історія показує інші приклади і протягом наступних тижнів та місяців режим може стати ще більш репресивним.