“Бідні” олігархи імітують бізнес і наживаються на держбюджеті

Свіжим, але навряд чи останнім прикладом паразитування олігархів на фінансуванні з державного бюджету та уникненні від сплати податків стало засідання КМУ 5 червня, під час якого уряд розглянув проект меморандуму про порозуміння між Кабміном та підприємствами гірничо-мета­лур­­гійного комплексу і схвалив необхідність дій для виведення галузі з кризового стану. Метою документа називають «створення умов для стабілізації роботи підприємств ГМК, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної металопродукції, збереження робочих місць». Для цього держава має надати їм широке коло безстрокових пільг: податкових, митних, тарифних. А також преференції в оплаті перевезень залізничним транспортом.

Свою активність у лобіюванні інтересів підприємств гірничо-металургій­ного комплексу в Кабміні, як уже зазначалося, пояснюють інтересами 300 тис. працюючих. Насправді йдеться про неприховану спробу фінансувати за рахунок дефіцитного бюджету, в якому не вистачає грошей навіть для найбільш соціально вразливих верств населення, надприбутки (саме надприбутки) вузького кола олігархів. «Метінвест» (Рінат Ахметов і Вадим Новинський), «При­ват-інтертрейдинг» (Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов), «Інтерпайп» (Віктор Пінчук), «Індустріальний союз Донбасу» (який контролює російський Evraz) тощо. Щоправда, у проекті меморандуму немає переліку суб’єктів підписання з боку підприємств ГМК, а це означає, що державна підтримка, не виключено, буде дуже вибірковою. Можливо, перепаде лише найлояльнішим до влади.

Допомога олігархам є яскравим прикладом топ-корупції, що, вочевидь, обернеться позбавленням мільярдів гривень найбільш соціально вразливих верств, які залежать від бюджетного фінансування, додатковим податковим тиском на неолігархічний бізнес, за рахунок якого створюватимуться преференції для кількох олігархічних груп. Так само корупційною, особливо останнім часом, є державна підтримка вугільної галузі, яка обходиться бюджету в понад 14 млрд грн, але дедалі більші прибутки забезпечує структурам «Сім’ї», компанії «ДТЕК» Ріната Ахметова, а також дрібнішим власникам «бізнесу на вугіллі», як-от родини Єфремових, Королевських тощо.

Металургійна галузь сьогодні справді переживає не найкращі часи. Експорт і виробництво металопродукції зменшуються вже другий рік поспіль. У I кварталі 2013-го до I кварталу 2012-го – відповідно на 9,2% і 7,8% (у 2012-му до 2011-го – на 14,5% і 4,1%). Офіційно було зафіксовано кількамільярдні збит­­ки (4,5 млрд грн у I кварталі 2013-го та понад 15 млрд грн у 2012-му). Але знач­ною мірою кризові явища в цій галузі пов’язані з браком необхідних капіталовкладень у модернізацію в часи сприятливої кон’юнктури, коли доходи металургійних олігархів зростали як на дріжджах. На цивілізованих ринках, де діють справжні бізнесові правила і є конкуренція, власника збиткового підприємства, який її не витримує, вже давно замінив би ефективніший. Але не в Україні, де насправді відбувається імітація бізнесу.

Читайте також: Рай для олігархів. В Україні панують ідеальні можливості для процвітання монополій

Урядова підтримка ГМК завдасть збитків бюджету, створивши преференції для однієї галузі за рахунок решти економіки, що лише консервуватиме відставання нашої країни від розвинених держав світу. Вона не приведе до жодних позитивних змін у зазначеному секторі. Адже загальновідомими є ухиляння металургійних олігархів від сплати податків та формування фіктивних збитків за рахунок перепродажу продукції за заниженими цінами своїм же офшорним компаніям, де й осідають прибутки. Олігархи сприймали і далі сприймають ГМК як «дійну корову» для накопичення мільярдів в офшорах, за рахунок яких потім скуповуються за безцінь активи в Україні. Як нещодавно це зробив Рінат Ахметов, офіційно придбавши в австрійської EPIC 93% акцій ПАТ «Укртелеком» (ще 2011 року, коли ця компанія за 10,5 млрд грн купила державного оператора фіксованого зв’язку, багато експертів вважали, що за нею стоять структури Ахметова). Нинішній голова Фонду держмайна зазначив, що сума угоди може становити ті самі 10 млрд грн. Тобто на черговий перерозподіл активів в Ахметова гроші знайшлися, а на модернізацію своїх збиткових металургійних підприємств, з яких, вочевидь, і вимиті в кінцевому рахунку ці кошти, – ні.

Власне, оборудка з Укртелекомом вкотре засвідчила, що протягом 20 років олігархи фактично імітують бізнесову діяльність, займаючись перерозподілом активів, що дісталися Україні у спадок від СРСР, перетасовуючи їх між собою, не створюючи при цьому нових і тим більше не інвестуючи в інновації. Схоже, наступна битва – за Криворіжсталь. Спочатку відбулася PR-підготовка. Зокрема, топ-темою найретинговішої політичної програми країни «Шустер Live» вже двічі було масове звільнення робітників із комбінату з підведенням до висновку: час забирати комбінат у нинішнього «поганого» власника і віддати «хорошому». Днями стало відомо, про якого такого доброго власника йдеться, хоча він читався від самого початку. Господарський суд Києва поновив справу про незаконність приватизації 93% акцій ВАТ «Криворіжсталь» за позовом про­мислово-фінансового консорціуму «Ін­вестицій­­но-металургійний союз» (ІМС), створеного компаніями Ріната Ахметова (СКМ) і Віктора Пінчука («Інтерпайп»), у яких 2005-го уряд Тимошенко відібрав комбінат. Нагадаємо, що того самого року відбулася його повторна приватизація на відкритому конкурсі, найвдаліша для держави з часу відновлення незалежності, – міжнародна компанія Mittal Steel придбала Криворіжсталь за рекордні для вітчизняного бюджету $4,8 млрд. Конкурс було проведено після визнання в судовому порядку незаконною приватизації комбінату в 2004-му «Інвестиційно-металургійним союзом» за символічні $0,8 млрд.