У травні 1843-го в паризькому видавництві «Аміо» вийшла книга маркіза де Кюстіна «Росія у 1839». Висновки про імперію, яку французький аристократ відвідав у липні-вересні 1839 року, руйнували пропагандистський міф. Влучні характеристики, розкішні метафори, сміливі прогнози дають зрозуміти сутність російського державного ладу й ментальні особливості місцевого люду.
Росіяни досі не шкодують епітетів для маркіза («обличчя русофобії», «маркіз-русофоб», «головний русофоб Європи», «батько русофобії», «скомпрометований наклепник, напханий міфологією паризьких поляків»), його книжки («класика русофобського жанру», «русофобський бестселер», «біблія русофобії», «сповнений жовчі памфлет») і популяризаторів твору («кюстінствующіє»). Натомість поціновувачі навивають опус маркіза бестселером ХІХ століття, подією для французів, убивством надій на відновлення російської репутації, безапеляційним вироком самодержавству, путівником, що пояснює сучасність і передбачає майбутнє, ліками проти політичної короткозорості, епохальним твором про росію, пророцтвом радянського режиму та сталінських репресій.
НАЇВНІ НАМІРИ КОНСЕРВАТИВНОГО ІДЕАЛІСТА
1830-й виявився буремним роком у європейській історії. Наслідком липневої революції у Франції стало повалення Бурбонів і встановлення обмеженої монархії. Повноваження парламенту й демократичні свободи розширилися, католицька церква втратила статус офіційної релігії та право земельної власності. Державним прапором став революційний триколор. У серпні 1830-го почалася визвольна революція в Бельгії, а в листопаді того ж року боротьбу за свободу розпочали поляки. Як «захисник монархій», російський імператор планував відправити військо до Франції та Бельгії. Але втручання у французькі справи не підтримали інші європейські правителі, а підготовану інтервенцію проти бельгійців зірвав початок польського повстання.
Французька революція – кошмар для абсолютизму. Картина Іполита Леконта «Бій за браму Сен-Дені 28 липня 1830 р.» (1830 р.)
Під впливом єкатєрінинської пропаганди у Франції склалося хибне уявлення про росію як молоду динамічну націю під керівництвом освіченого монарха. До формування ілюзорного образу росії певною мірою долучився Вольтер. Французький дослідник Альбер Лортоларі у середині XX століття охрестив цей феномен російським міражем. Події 1830-х років дещо зіпсували імідж росії. Росіянам-емігрантам закидали промислове й комерційне шпигунство. Одночасна підтримка петербургом визвольної боротьби греків і придушення польського повстання викликала дисонанс. 1835 року Ніколай І пригрозив повністю знищити Варшаву в разі непокори намірам знищити національну ідентичність поляків і перетворити Польщу на російську провінцію. Почалися переслідування учасників польського повстання й нова хвиля утисків уніатів, оформлена на початку 1839-го рішеннями Полоцького собору.
У Франції після скасування цензури на сторінках преси розгорнулися жваві дискусії. Проурядові газети ставилися до намірів росіян відновити законний лад у Парижі з пересторогою, республіканці жорстко критикували імперські порядки й називали росію «імперія батога». Натомість видання легітимістів (прихильники реставрації Бурбонів) вбачали в імперії Романових «царство порядку» й заплющували очі на придушення польської революції. Монархісти вважали, що Ніколай І зберіг у росії «острівець консерватизму» і здатен врятувати Європу від хаосу революцій і демократизації. Подібні думки певним чином перегукуються з упередженнями сучасних американських та європейських консерваторів щодо путінської росії.
Маркіз Астольф де Кюстін (портрет бл. 1830 р.)
Переконаний поборник абсолютизму, противник республіки й демократичних перетворень маркіз Астольф Луї Леонор де Кюстін народився 18 березня 1790-го в Нідервіллері, провінція Лотарингія. Там Кюстіни мали родовий замок і порцелянову мануфактуру. У тому регіоні рід жив з ХІІІ століття. Мати маркіза, Дельфіна, походила від Маргарити Прованської — дружини Луї ІХ Святого. Під час революційного терору маркізових батька й діда стратили, а майно родини конфіскували. Дельфіна де Кюстін 1794 року сім місяців провела в паризькій в’язниці, де сиділа в одній камері з Жозефіною Богарне. 1811-го маркіз разом з матір’ю виїхав до Швейцарії. На початку 1814 року він повернувся до Франції, де певний час служив офіцером у почті графа д’Артуа — майбутнього короля Франції Шарля Х (1824–1830). У листопаді 1814 року Кюстін приєднався до складу французької делегації на Віденському конгресі. 1821-го він одружився. За два роки овдовів. У жовтні 1824 року Кюстін утрапив у скандал — був побитий солдатами, а його репутація похитнулася через чутки про гомосексуальність. 1826 року помер чотирирічний син маркіза.
Астольф де Кюстін зробив собі ім’я як письменник і мандрівник. Відвідав Англію, Шотландію, Швейцарію, Калабрію, Іспанію. Видав дві книжки подорожніх мемуарів. Писав п’єси, романи, драми, вірші, дописував до часописів, перекладав англійську поезію. Мав власний салон у Парижі на вулиці Ларошфуко й заміський маєток Сен-Ґрас’єн, де любили збиратися його друзі з мистецької богеми: Фредерік Шопен, Гектор Берліоз, Віктор Гюґо, Теофіль Ґотьє, Софі Ґе, Джакомо Меєрбер, Жюль Жанен, Франсуа Шатобріан, Шарль Нодьє, Оноре де Бальзак, Евеліна Ганська, Жорж Санд, Стендаль, Альфонс де Ламартін, Шарль де Сент-Бьов, Карл фон Ензе, Генріх Гейне, Адам Міцкевич. Оноре де Бальзак присвятив маркізу свій твір «Червона корчма» (1831).
Кюстін вважав, що після липневої революції до влади у Франції прийшли популісти. Маркіз обстоював королівську владу, не обмежену парламентом, яку мала врівноважувати спадкова родова аристократія. Він хотів на власні очі побачити залишок істинного режиму й попрохати імператора про амністію для свого знайомого — поляка Іґнація Гуровського.
На написання майбутньої книжки про росію маркіза надихнули Оноре де Бальзак та Алексіс де Токвіль. Перший високо оцінив опус про Іспанію та закликав продовжити писати про напів’європейські країни. Натомість книга Токвіля «Демократія в Америці» (1835) містила неприйнятні для ультрамонархістів ідеї про поширення демократичного ладу в майбутньому. Для росіян приїзд маркіза був бажаним, тому він легко здобув рекомендаційні листи.
МАНДРІВКА ІМПЕРІЄЮ
Наприкінці травня 1839 року Астольф де Кюстін разом зі слугою-італійцем Антоніо Ботті вирушив з Парижа. 5 червня в німецькому курортному місті Бад-Емсі маркіз зустрів кортеж російського цесаревича, який прибув лікувати лихоманку. Через 35 років той уже як імператор Алєксандр II підпише тут указ про заборону українського друку. Француз зауважив, що в оточенні спадкоємця російського трону панує дух лакейства. Протягом місяця аристократ мандрував німецькими землями (Франкфурт, Бад-Кіссінген, Берлін) і був вражений досягненнями матеріальної цивілізації — якісними дорогами, продуманою митною системою, ґрунтовною освітою селян. 3 липня в Любеку господар готелю, де зупинився мандрівник, застеріг того від поїздки до росії. Свої побоювання він аргументував тим, що бачив, з якою радістю росіяни їдуть до Європи та з яким сумом повертаються додому. Трактирник зробив висновок, що із цією країною не все добре. Кюстін йому не повірив і опівдні 8 липня відплив на пароплаві «Николай І» до петербурга. За рік до того цей пакетбот потрапив у трощу, у якій загинуло 5 осіб.
На судні маркіз знайшов цікавого співрозмовника — російського дипломата й інтелектуала князя Козловського. Колишній посол у Сардинії та почесний доктор Оксфорду розповів французу, що російський уряд живе брехнею, країна відстала, а рабство стало базовим законом суспільства. Такий стан речей князь пояснював впливом монгольського завоювання, внаслідок якого тут не знали лицарства й перейняли традиції східної тиранії. Кюстін не повірив супутнику, але пообіцяв бути обачним і не говорити зайвого. Увечері 10 липня корабель кинув якір у кронштадті, де під час проходження кордону пілігрим познайомився з російською бюрократією. Митники годинами присікувалися до дрібниць, відібрали всі книжки й не могли второпати, навіщо той приїхав до росії, якщо не планував служити чи торгувати.
Сцена на російському кордоні. Карикатура Поля Гюстава Доре (1854 р.)
Враховуючи надцентралізованість імперії, Кюстін вирішив сконцентрувати увагу на столиці, де провів три тижні. Петербург йому не сподобався, адже місто не мало власного обличчя й було схоже армійський штаб. Псевдокласичні будівлі характеризувалися несмаком і більше нагадували театральні декорації. Поза центром міста переважали бараки, склади, казарми й порослі травою пустища.
Російська столиця запам’яталася французу нерівною бруківкою, блощицями в готелі, голодними солдатами, яких обкрадали інтенданти, обідраним простолюдом, убогою природою інгрійських боліт. Здивувала пілігрима Петропавлівська фортеця, де водночас були поховані царі й сиділи політв’язні.
Завдяки протекції французького посла 14 липня 1839 року маркіз потрапив на весілля доньки російського імператора Марії та герцога Максиміліана Лейхтенберзького. Наступного дня мандрівник був на балу в Михайлівському замку. Під час означених раутів француз спілкувався з імператором Ніколаєм І і його дружиною. Зокрема, державець категорично відкинув ідею конституційної монархії як правління «брехні, обману та продажності». Визнав, що його одноосібна деспотія відповідає духові російського народу. Зазначив, що бути конституційним монархом (у Царстві Польському) йому не сподобалося, але жодного разу не вжив слово «Польща». Також Ніколай I порадив Кюстіну відвідати москву й нижній новгород і запросив на реконструкцію Бородінської битви.
Повідомлення в газеті «Санктпетербургскія вҍдомости» про прийом маркіза імператором 2 липня (за григоріанським календарем – 14 липня) 1839 р.
Згодом Енгельс назвав Ніколая I самозакоханою посередністю, а Герцен — верховним фельдфебелем. Однак імператор справив на французького гостя сильне враження. Маркіз відзначив особливий шарм, твердий характер і непорушну волю монарха. Ніколай І був байдужим до алкоголю, не палив, а єдиним виданням, яке він регулярно читав, була французька республіканська газета братів Бертенів Le Journal des Débats. На її шпальтах критикували петербурзький режим. Росіяни даремно намагалися підкупити редакцію, тому рідкісна поява компліментарних статей вважалася справжнім успіхом. Позитивне враження справила на маркіза імператриця. Кюстін відзначив, що вона дуже худа, має хворобливий і виснажений вигляд.
Іноземця здивували блюзнірські заяви імператора про нестачу інтересу до розширення кордонів, адже за перші 14 років правління Ніколая І до імперії були приєднані Єреванське й Нахічеванське ханства 1828 року, Буджак і кавказьке Причорномор’я 1829-го, установлено протекторат над Сванетією 1833-го й готувався похід на Хіву.
23–27 липня 1839-го француз відвідав маскарад у петергофі, куди для демонстрації єдності монарха з народом разом із дворянами запрошували й кріпаків. На початку серпня мандрівник відбув до москви. Дорогою траплялися одноманітні краєвиди: пригнічені пейзажі валдайських пагорбів і новгородських торфовищ, некрасиві дерев’яні хати, схожі села, берези та іноді — садиба поміщика. Антична колона стала невіддільною рисою незграбних казенних будівель. 7 серпня, після п’яти днів у дорозі, маркіз доїхав до москви. Здалеку місто сяяло банями храмів, але зблизька ілюзія зникла й постало запилене торгове місто з фабриками. Собор Василя Блаженного нагадував індійську чи перську споруду, а кремль маркіз назвав шедевром деспотизму та сховком для царя від потенційного бунту.
Маркізу не сподобались одноманітні російські краєвиди. «Село біля Москви». Літографія Андре Дюрана, який також 1839 р. відвідав росію
16 серпня 1839 року мандрівник рушив далі. У Троїцькій лаврі його здивувало, що ченці зі словами «нє вєлєно» не пустили до монастирської книгозбірні. 18 серпня на обіді в ярославського губернатора генерала Костянтина Полторацького (українець, рід якого походив з Чернігівщини) на Кюстіна чекав сюрприз. Гувернанткою можновладця була пані Наузвіль, яка добре знала бабусю Кюстіна. 21 серпня француз потрапив до нижнього новгорода на знаменитий ярмарок, де в окремих торгових містечках продавали хутро, поташ, чай, тканини, кашемір, дерево, залізо, шкіру, перські та китайські товари. Маркіз відзначив, що великі відстані росіяни долають швидкою їздою, тому часто ламається транспорт. Усюди воші й таргани — незмінний наслідок злиднів.
Крадіжки процвітали навіть на великосвітських балах у петербурзі: у сардинського посла вкрали годинник, у дам зникли носовички, у маркіза — гаманець. Звичку красти росіяни поєднували з показною побожністю — вони хрестилися за столом і на вулиці.
4 вересня Кюстін відбув до москви, звідки за чотири дні вирушив до петербурга. 26 вересня 1839-го мандрівник у Тильзиті перетнув російський кордон і вирушив до Східної Пруссії. Росія не сподобалася маркізу через нестачу нормальних доріг, готелів, ліжок, лікарів, білого хліба, вина, мальовничих пейзажів. У листі до Віктора Гюґо він писав, що від імперії лишилося три яскраві образи — набережна Неви під час білих ночей, кремль при місячному сяйві та постать імператора Ніколая I.