Україну відвідав хазяїн. Центр Києва запопадливо зачистили від автомобілів (загнали в затори), мітингувальників і «незручних» білбордів. Перед хазяїном плазували всі: від президента, який час від часу (часто не до ладу) повторював: «Как сказал Дмитрий Анатольевич», до українських бізнесменів, які на українсько-російському економічному форумі відверто лестили російському президентові. Хазяїн, утім, повівся, як хазяїн. Усіх вислухав, але одразу ж дав зрозуміти, хто в домі господар. Зокрема, придворним українським олігархам, які сподівалися під шумок угоди про подовження оренди ЧФ Росії і собі вибити певні поступки (зокрема, прокачку до України російськими трубами середньоазійського газу), Мєдвєдєв дав відкоша. «Они (росіяни. – Ред.) же больше работают с имперской замашкой», – лише Дмитро Фірташ був на диво відвертий із журналістами, коментуючи нинішні й майбутні українсько-російські домовленості. Російський президент дав зрозуміти своїм українським намісникам, що газові поступки РФ були першими й останніми для них…
Попри те що основні домовленості ще попереду, російська експансія де-факто відбулася. Без України Російська імперія жити не може – чи то царська, чи то радянська, чи то пострадянська. Скориставшись позитивною для Росії геополітичною кон’юнктурою, північний сусід миттєво поширив зону свого впливу на Україну – звісно, з допомогою української влади. У Росії вже не приховують, що всі підписані в Києві угоди готувалися в Москві. «Зусиллями нинішнього президента й уряду Україна впевнено крокує у напрямку до перетворення на російську колонію, а її чинного керівництва – на керівництво російського федерального округу», – констатує екс-міністр закордонних справ, лідер Народного руху України Борис Тарасюк.
Росія активно втягує Україну в контрольовану нею зону колективної безпеки. 17 травня в Києві Віктор Янукович і Дмітрій Мєдвєдєв підписали заяву про спільне вдосконалення системи європейської безпеки, і російський президент уже люб’язно запрошує Україну приєднатися до так званої ОДКБ – Організації договору про колективну безпеку, до якої крім Росії входять Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Киргизія та Вірменія. Прийнявши запрошення, Україна ризикує втратити можливість проводити самостійну зовнішню політику, перетворившись на інструмент для реалізації інтересів старшого брата. Відповідно буде остаточно втрачено довіру Заходу, тож про європейську інтеграцію можна буде забути. Як, напевне, і про мету щодо рівноправного членства у НАТО, досягненню якої вже й так перешкоджає угода про продовження терміну перебування в Криму російського Чорноморського флоту. Така «співпраця» в галузі безпеки однозначно призводитиме до подальшого поглиблення розколу в суспільстві між європейсько- та російськоорієнтованими його частинами.
Набирає обертів економічна експансія росіян. Після створення спільного підприємства з продажу та післяпродажного обслуговування літаків «Ан» (підписання відповідних угод очікується в червні – липні) під контролем північного сусіда, вочевидь, опиниться авіаційна галузь України. Зважаючи на останні заяви, все йде до поглинання Газпромом українського Нафтогазу, а відтак і газотранспортної системи. Далі – створення атомного холдингу, але навряд чи на паритетних засадах (пам’ятаєте путінське: «Россия ни у кого не будет на подхвате»). Загалом РФ претендує більш ніж на 20 великих українських підприємств, поміж яких Одеський припортовий завод, Укртелеком, Кременчуцький НПЗ, на який хочуть повернутися татарські бізнесмени (раніше їх витіснив звідти Ігор Коломойський). Далі – ще більше. Після затвердження головами правлінь Укрексімбанку та російського Внешторгбанку угоди про міжбанківську співпрацю пан Мєдвєдєв очікує від України входження в рубльову зону (!?!).
Не за горами і гуманітарна експансія росіян. Міністри освіти України та Росії затвердили угоду про першочергові заходи з розвитку науково-освітньої співпраці на 2010–2012 роки. Схожу угоду уклали і міністерства культури двох країн…
Якщо влада не припинить вести діалог із Росією у стилі «чєво ізволітє?» і не почне будувати відносини з урахуванням справжніх українських національних інтересів, то владарювати їй скоро буде ніде: Україна перетвориться на державу-сателіта Російської Федерації. Зрештою, має прокинутися українська опозиція, яка своєю бездіяльністю фактично потурає російській експансії.