Документ, що визначатиме світову екологічну політику на найближчі десятиліття, затвердили 62 країни (включно зі США, Китаєм та Індією), які разом відповідають за 52,5% викидів парникових газів (зокрема, двоокису вуглецю). Участь Євросоюзу допоможе подолати необхідний 55-відсотковий бар’єр, після чого через 30 днів угода набере чинності.
Держави-підписанти домовилися вжити заходів, аби до кінця цього століття втримати підвищення глобальної температури на планеті в межах 1,5–2 °C відносно показника доіндустріальної епохи. І хоч очікувані національно визначені внески — зобов’язання країн, які вони взяли на себе самі, — укупі створюють у найкращому разі перспективу +3 °С, Паризька угода — важливий меседж для бізнесу та чиновників усіх рангів: не зважати на свій вуглецевий слід — моветон. І передусім у Європі, яка нині в авангарді зміни споживчої парадигми.
Кілька міст континенту вже приміряють зелені німби. Копенгаген узяв на себе зобов’язання стати першою вуглецево нейтральною столицею до 2025 року. Рейк’явік планує приєднатися до ініціативи у 2040-му. Ключова проблема, якій треба дати раду, — енергетична. Тож на порядку денному — вирішення долі викопного палива, адже, згідно з останнім звітом Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату, воно спричиняє 65% глобальних викидів двоокису вуглецю.
Читайте також: Відновлювана енергетика. Точки зростання
Енергетична стратегія до 2030 року, якої від 2010-го дотримується ЄС, бере курс на стійкий розвиток, зниження викидів мінімум на 40% рівня 1990-го, нарощення частки відновлюваної енергетики щонайменше на 27% і щонайменше 27-відсоткове підвищення енергоефективності.
Під час тогорічного кліматичного саміту в Парижі найбільші європейські громадські організації, що викривають лобізм, — Aitec, Attac France, Corporate Europe Observatory, Observatoire des multinationales та Transnational Institute, — забили тривогу: переговори, мовляв, перетворюються на механізм розширення зони впливу промислових гігантів, які, спонсоруючи зустріч, лише маскують свої реальні інтереси за зеленим камуфляжем, що, своєю чергою, підриває довіру до процесу пошуку прийнятних для міжнародної спільноти рішень. Під прицілом критики, зокрема, компанія EDF, у якої переважна частина виробленої електроенергії атомна, а друга за обсягом — вугільна; Engie, залучена до нафтових та газових проектів у Північному морі, а також CEFIC — основна європейська торгова асоціація хімічної індустрії, очільник якої є ревним поборником сланцевого газу.
Те, що представники істеблішменту переймаються кліматичною проблематикою щоразу дужче й вимагають суворіших заходів стосовно регуляції забруднення, нерідко пов’язують із бажанням наростити попит на дозволи викидати парникові гази в країнах, що є основними емітерами (це передусім згадана топ-трійка: Китай, США та Індія, а також Росія, Індонезія, Бразилія, Японія, Канада й Мексика). Паралельно із цим дедалі сильніше підігрівається інтерес банків до механізму залучення зелених облігацій (green bonds), спрямованих на реалізацію проектів, мета яких співзвучна з головними цілями Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату. Методологію їхнього моніторингу та оцінки ефективності представлять уже в листопаді під час кліматичної конференції в Марракеші.
Одним із основних трендів серед європейських компаній, що набирає обертів завдяки Паризькій угоді, є відповідальне інвестування — стратегія із застосуванням ESG-факторів, яка передбачає утвердження етичних стандартів бізнесу через детальний аналіз та запобігання потенційним екологічним, соціальним й управлінським ризикам (environmental, social, governance). Від 2017-го в ЄС діятимуть директиви, що зобов’яжуть великі компанії звітувати за цими показниками. Це означатиме, що постачальників поза межами Союзу перевірятимуть на, так би мовити, екопридатність, адже всі вуглецеві сліди, залишені в процесі створення вартості продукції європейських фірм, братимуть до уваги під час оцінювання її якості.
Запит на таку модель у Європі зростає значною мірою під тиском громадської думки. Про це свідчить останнє дослідження Euromonitor, яке демонструє, що 64% споживачів щодня намагаються позитивно впливати на довкілля (на практиці — завдавати йому менших утрат). 53% стверджують, що для них є важливим придбання саме нешкідливих для природного середовища товарів.
У вересні 2014-го президент Фонду братів Рокфеллерів Стівен Гайнц зробив безпрецедентну заяву щодо наміру відмовитися від $860 млн інвестицій у викопне паливо, припускаючи, що така була б воля самого нафтового магната Джона Д. Рокфеллера: «Ми переконані, що він, якби був живий сьогодні, будучи проникливим бізнесменом, котрий дивиться в майбутнє, відходив би від викопного палива й інвестував би в чисту, відновлювану енергію».
Читайте також: Бастіон енергонезалежності
На тлі щорічних кліматичних самітів активно розвивається й набуває поширення рух за відмову від інвестицій у викопне паливо, започаткований у 2012-му Біллом Маккіббеном та ініціативою 350.org. Кампанія розпочалася з агітації екоактивістів в американських студмістечках. Саме молодь узялася переконувати адміністрації своїх навчальних закладів не вкладати кошти в кишені найбагатших компаній, що дістали його з-під землі, й розглянути альтернативні варіанти. До аргументів своїх студентів прислухалися й пішли їм назустріч такі навчальні заклади, як Сиракузький та Стенфордський університети. Через рік ініціатива перемістилася за океан, здобувши широку підтримку у Великій Британії. Першим оголосив про бойкот викопного палива Університет Глазго. Відтак приєднались Університет Бедфордширу й Школа східних та африканських студій Лондонського університету. Після цього від прямих інвестицій у вугілля й нафтоносні піски відмовились Університетський коледж Лондона та Оксфордський університет. Група експертів останнього, яка вплинула на кінцеве рішення, резюмувала, що своїми масштабами рух за відмову від інвестицій у викопне паливо перевищив ініціативи проти тютюнової індустрії та апартеїду в Південній Африці. На сьогодні до починання долучилося понад півтисячі установ включно з найбільшою в Європі страховою компанією Allianz SE, суверенним фондом Норвегії та пенсійним фондом Осло. У липні німецьке місто Штутгарт ввело нові правила щодо етичного інвестування, у результаті чого місцева влада вирішила вилучити державні кошти із 75 європейських компаній, котрі мають стосунок до вугілля, нафти, газу й фрекінгу. Загальна вартість активів, що їх утратили ці сектори впродовж п’яти років від старту кампанії, нині сягає майже $3,4 трлн (для порівняння: загальна сума грошей, якою володіють усі країни, — близько $120 трлн).
«Ми підтримуємо відмову [від інвестицій у викопне паливо], адже вона дає чіткий сигнал концернам, і особливо вугільним, що доба «спалюй що хочеш і коли хочеш» більше не може тривати», — запевнив у березні 2015-го Нік Нутталл, речник Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату.
Цього року Організація Об’єднаних Націй оголосила, що 2015-го глобальні інвестиції у відновлювані джерела енергії більш як удвічі перевищили вкладення у вугілля та газ ($266 млрд проти $130 млрд).
Релігійні інституції теж не залишаються осторонь. Мільярди британських фунтів дивестували Всесвітня рада церков та англіканська церква. І хоч переконати Ватикан стати частиною руху його учасникам поки що не вдалося, суттєвим і доволі символічним є внесок Папи Франциска. У своїй енцикліці «Laudato Si’» понтифік зазначає, що «технології на основі використання викопного палива, яке спричиняє значне забруднення, особливо вугілля, але й нафти також, дещо меншою мірою газу, мають невідкладно бути заміщені».
Читайте також: Брудна справа. Чому в Україні не переробляють сміття
Торік у Guardian Media Group оголосили про намір продати всі активи, пов’язані з викопним паливом, — інвестиційний фонд обсягом ₤800 млн. За словами директора компанії Нейла Беркетта, це було «принциповим бізнес-рішенням», на яке вплинули цінності, що їх сповідує організація.
Згодом видання Guardian попросило своїх читачів та лідерів думок підтримати звернення до найбільших доброчинців — Фонду Білла та Мелінди Ґейтс, а також Wellcome Trust — із закликом долучитися до бойкоту. Хоча ті не поспішають із широкими жестами. Перший відмовився коментувати прохання, але цього року продав свою 187-мільйонну частку в нафтогазовій компанії BP. У другому лише обурились і, попри застереження Банку Англії та Світового банку щодо фінансових ризиків, пов’язаних із позицією «бізнес як зазвичай», навпаки, збільшили інвестиції у вугілля, нафту й газ.
У 2013-му економіст Нік Стерн разом із аналітичним центром Carbon Tracker випустив звіт, котрий демонструє, що переоцінка резервів викопного палива призводить до утворення інвестиційної «бульбашки» й окреслює перспективу скочування планетарної економіки в яму затяжної кризи. За їхніми підрахунками, відповідно до домовленостей задля запобігання різкому підвищенню температури та пов’язаному із цим комплексові загроз дві третини резервів викопного палива варто залишити в спокої.