ОНУХ художник, куратор, письменник

Безумство юрб

Опінії
31 Травня 2021, 14:11

На думку Мюррея, hardware — це те, що дане нам і на що ми не впливаємо, а software — те, на що можемо вплинути. У нашому житті є речі, на які ми не маємо жодного впливу — байдуже, це наша раса, біологічна сексуальність чи походження. Адже ми не маємо вибору, ким народитися. Це речі, на які ми не впливаємо, тому не слід оцінювати їх бездумно. Ми ж не критикуємо людей, з інвалідністю фізичною чи інтелектуальною  бо це не їхній вибір. Такі думки спираються на основоположні етичні цінності, які в нашій культурі походять із юдеохристиянської традиції. Останніми роками ми дедалі частіше стаємо свідками визнання чимраз більшої кількості явищ як, власне, того hardware, з яким не можна дискутувати, бо ж воно дане нам.

Успіх ЛГБТ-руху спирається на визнання, що бути гомосексуалом якраз і становить hardware, а останнім часом вважають, що й бути транссексуалом — теж справжнє hardware, хоча немає науково обґрунтованої підстави бути певним, що справді так і є. Це твердження може стосуватися навіть таких явищ, як наркоманія чи алкоголізм. Можливо, існує спадкове коріння таких залежностей, але цілковитої впевненості немає, хоча це не заважає нам перевести ці питання зі сфери software до сфери hardware, і такий перехід одразу по-іншому висвітлює тему. Якщо це hardware, на яке ми не впливаємо, нас не можна оцінювати, а критикувати й поготів.

 

Читайте також: Найголовніше – не пересолити

Тенденція, яку ми спостерігаємо, намагається переконати нас, що чимало неясних, недосліджених, а отже, досі незрозумілих питань стають цариною hardware, хоча ми не впевнені, що це справді так. Але зичливість до інших не мусить заходити аж так далеко, щоб піддавати сумніву науку чи перевірені факти. Слід поважати почуття інших, але ми не повинні піддаватися паралічу, коли беремо участь у відвертій, щирій дискусії. Чимало сучасних представників суспільних наук  вважають, що наша ідентичність — звичайний конструкт, а наше переживання досвіду важливіше від даних чи фактів. Ми живемо в часи, коли публічні дискусії часто зводяться до тверджень — мовляв, хто ти такий зі своїми безплідними даними і сухими фактами, якщо на моєму боці пережитий досвід? Кожен з нас має власний досвід: і позитивний, і негативний, і все, що між ними. Але якщо вважати, що ти не здатен зрозуміти мій досвід, а я — твій, то не лишається місця для жодного діалогу між нами. Тоді мусимо вважати, що ми, ти і я живемо в недоступних для пізнання печерах, сповнених нашої самотності. Складається враження, що ми живемо в часи, коли без вороття втрачаємо з-під ніг основу, на яку досі спиралася наша цивілізація. От тільки незрозуміло, що з’явиться на її місці. За вікном я спостерігаю лише відмову від глибоких роздумів і пошук легкозасвоюваних, плитких розважань: мовляв, наші найголовніші цінності — життя в розмаїтті та взаємній толерантності. Саме на цьому спеціалізуються ліберальні політики-легковаговики.

Я спостерігаю лише відмову від глибоких роздумів і пошук легкозасвоюваних і плитких розважань, мовляв, наші найголовніші цінності — це життя в розмаїтті та взаємній толерантності. Саме на цьому спеціалізуються ліберальні політики-легковаговики

 

Політика ідентичності постулює, що заявлена нами ідентичність — єдина визначальна риса, що дає змогу зрозуміти нас. Зрештою, така політика призводить до негативного і редукціоністського погляду на світ людських стосунків. Адже не можна погодитися, що твоє бачення світу спирається лише на кількість пігменту в твоїй шкірі чи твою стать. Ця думка не лише хибна, а й небезпечна для згуртованості суспільств.

Звідки це взято? Ні для кого не є таємницею, що протягом останніх кількадесятьох років ідея національної належності втратила свою привабливість як джерело, що надає нам відчуття особливої значущості. Якщо вважати, що нашу національну належність поставлено під сумнів як джерело цінності, виникає потреба нових ідей, нових спільнот, до яких можна апелювати. З’являється прагнення схарактеризувати себе іншими категоріями, скажімо, як недооціненої — суспільної, расової чи сексуальної — меншини. Жодна мисляча людина не заперечить, що роль і становище жінок у суспільстві занадто довго були маргіналізовані, що питання расової нерівності не мало достатньої уваги в наших розмовах і діях, а до проблем багатьох інших досі маргіналізованих груп ставилися легковажно. Однак лишається питання, коли настане бажана мить і змога заявити, що ми перемогли, опинилися «вдома». Мюррей вважає, що обґрунтовані питання і проблеми створили мало не індустріальну мережу професійних революціонерів, усе життя яких разом із майбутніми пенсія­ми (тут зринає величезна сама собою тема західних університетів та їхньої ролі в сучасному світі) залежить від ненастанної підтримки революційної полум’яності.

 

Читайте також: Розмаїття, рівність, інклюзивність

«Мета політики ідентичності полягає, здається, в політизації абсолютно всього. У перетворенні кожного аспекту людської взаємодії на політичне питання. … Метою знач­ної частки наукового середовища уже не є дослідження, відкриття та поширення істини… Натомість тепер нею стало створення, підживлення і пропаганда якогось конкретного і особливого різновиду політики. Мета — не нау­ка, а активізм», — висновує Мюррей.
Книжка «Безумство юрб» безперечно достойна зосередженого критичного читання. Адже не варто бездумно нестися разом із нестямною юрбою. 

Автор:
ОНУХ
97