В Україні склалася парадоксальна ситуація: роботодавці не можуть заповнити вакансій в умовах високого рівня безробіття. Розбираємося, чим викликаний цей дисбаланс та якими є особливості ринку праці у 2026 році.
Нас уже 20 мільйонів?
Початок великої російсько-української війни у 2022 році запустив низку катастрофічних для нашого ринку праці процесів. Серед іншого, це виїзд громадян за кордон, внутрішнє переміщення через окупацію та бойові дії, загибель тисяч українців унаслідок дій агресора, знищення підприємств тощо. Все це тотально порушило рівновагу на ринку праці, для відновлення якої знадобляться роки.
Найбільшим ударом стало різке скорочення кількості населення. Якщо до 2022 року в Україні проживало понад 40 млн осіб, то нині це число скоротилося приблизно на чверть. Наприкінці 2025 року Forbes стверджував, що на підконтрольній Україні території мешкає близько 30,5 млн осіб. А нещодавно британський журналіст Вілл Ллойд, посилаючись на дані британської розвідки, заявив про приблизно 20 млн осіб, що означає зменшення у понад два рази (!) за чотири роки.
Імовірно, оцінка Ллойда є надто песимістичною, адже за такого скорочення Україна не показувала б позитивної динаміки ВВП протягом 2023–2025 років. Утім, навіть зниження з 40 до 30 млн є суттєвим ударом по нашому економічному потенціалу.
Хай там як, країна у стані війни не здатна вижити без стійкої економіки, а ринок праці завжди є її основою. Проте в Україні нині склалася незвичайна ситуація: поєднання відносно високого рівня безробіття з дефіцитом робочої сили у багатьох галузях.
Повсюдні дисбаланси
За даними Нацбанку середній рівень безробіття в Україні у 2025 році становив 11,3 %: значне покращення порівняно з 2023 (18,2 %) та 2024 (13,1 %) роками. У НБУ прогнозують, що надалі показник зменшуватиметься через зростання попиту на робочу силу.
Але тут потрібно зважати на регіональні особливості. За даними Державної служби зайнятості, наприклад, у Донецькій та Херсонській областях кількість шукачів роботи перевищує кількість вакансій у 5–6 разів. У Миколаївській області на одну вакансію претендують дві особи. З іншого боку, у Києві кількість вакансій перевищує число безробітних у 24 рази, у Львівській області — втричі, у Київській — у 2,3 раза. Тобто високе безробіття є характерним для наближених до фронту регіонів, тоді як у відносно безпечних областях спостерігається дефіцит робочої сили.
У Києві та західних регіонах, де розвинені промисловість, сфера послуг, IT й туризм, рівень безробіття нижчий. Проте у прифронтових областях через руйнування інфраструктури та промислових підприємств, посилену дію воєнних чинників безробіття досягає 15 % і вище.
Дисбаланси також характерні для динаміки оплати праці. У 2025 році розмір середньої зарплати зріс на 22 %. Однак збільшення було нерівномірними у розрізі регіонів і професій. Найбільше зросли зарплати в Тернопільській, Київській та Рівненській областях.
Але у прифронтових регіонах зміни мінімальні. Херсонщина стала єдиним регіоном, де зарплати не зросли, а навпаки, зменшилися.
Як зазначають у Національному інституті стратегічних досліджень, високий рівень безробіття переважно зумовлений невідповідністю освітньо-професійної пропозиції робочої сили потребам економіки. Тобто працівники не встигають адаптуватися до зміни потреб роботодавців.
Так, у 2025 році на одну вакансію у сфері фінансової та страхової діяльності, державного управління, сільського господарства претендувало 3–4 безробітних. Водночас у галузі освіти, постачання електроенергії та будівництві — 0,4–0,6.
Відповідно, дихотомія «безробіття — дефіцит робочої сили» спричинена не тільки регіональним чинником, але й особливостями структури попиту роботодавців. Тут важливо не вдаватися до соціалістичних методів на кшталт «держава має рятувати знедолених працівників». Запровадження нових державних програм лише призведе до неефективного використання бюджетних коштів і створить негативні стимули для громадян («навіщо працювати, якщо можна отримувати допомогу в зв’язку з безробіттям»).
Мудрішим кроком стане полегшення умов ведення бізнесу через зменшення податків на працю, спрощення дозвільної системи тощо. Це забезпечить умови для розширення підприємництва, створення нових робочих місць для широкого спектру професій.
Вік, стать, штучний інтелект
Суттєві дисбаланси на українському ринку праці також спостерігаються у віковій та статевій структурах. За даними порталу Work.ua найвищий рівень безробіття характерний для категорії 18–24 років (27 %), за якими йдуть 25–34 (23 %) та 35–44 років (23 %). Значна частка молодих осіб у структурі безробітних — наслідок їхнього бажання отримати професії в перенасичених сегментах ринку праці (сфери фінансів, юриспруденції тощо). Тоді як найбільш затребуваними вакансіями є продавець, учитель, підсобний робітник, адміністратор та касир.
У розрізі статей особливістю є значне переважання жінок серед зареєстрованих безробітних — 81 % на кінець 2025 року. Це зумовлено особливостями воєнного стану, адже кількість економічно активних чоловіків постійно зменшується через мобілізацію до Збройних Сил. Також жінки реєструють більше ФОПів: за 10 місяців 2025 року вони відкрили їх понад 153 тисячі, що становить 61 % від загальної кількості новостворених.
Цікавою темою є вплив на ринок праці штучного інтелекту (ШІ). У Work.ua стверджують, що технологія в Україні поки не поспішає забирати роботу в живих людей, а навпаки, стає важливою навичкою, що доповнює вже наявні професії. Тобто компанії не замінюють працівників на ШІ, а шукають спеціалістів, які допомагають із його впровадженням.
Для оздоровлення потрібний час
Таким чином, український ринок праці перебуває у складному процесі адаптації до воєнних реалій. Економіка воєнного часу потребує більше працівників робітничих професій для роботи у галузі енергетики, промислового виробництва, будівництва тощо. Водночас ринок висококваліфікованих офісних професій стає перенасиченим. Відповідно, створюється парадоксальна ситуація, коли в умовах високого рівня безробіття роботодавці не можуть заповнити вакансії.
Для усунення цього дисбалансу потрібен час. Пришвидшити його можна, створивши сприятливі умови для ведення бізнесу та мобільності робочої сили. Держава має займатися не створенням нескінченних програм для безробітних, а допомогою найвразливішим групам: ветеранам, учасникам бойових дій, що повертаються до цивільного життя, особливо тим, хто отримав поранення.
