Юрій Радченко – координатор Української асоціації користувачів та розробників вільного і відкритого програмного забезпечення (UAFOSS)
У Т.: Чому держоргани не користуються вільним програмним забезпеченням?
– Якщо ви працюєте з вільним програмним забезпеченням (ВПЗ), то вам не можуть дати відкат такого рівня, який можуть забезпечити компанії, які працюють із пропрієтарними, тобто закритими й платними програмними системами. Бо в пропрієтарних компаніях є величезний «лаг» між ціною програми і ціною юридичної ліцензії. Не маючи цього «лагу», фірми, які займаються ВПЗ, мають ресурси на порядок нижчі. З іншого боку, з огляду на це їхня робота набагато дешевша. Тому вигідна державі. Ми подавали законопроект, який передбачав запровадити ВПЗ в держорганах з 2002 року. Після публічних обговорень на сайті й на конференціях він змінювався 17 разів. На жаль, через профільний комітет науки та освіти він непрохідний. Бо на цей комітет, на мою думку, має потужний вплив представництво Microsoft в Україні. Безпосередній чи опосередкований. Між профільним міністерством і Microsoft є ексклюзивні угоди, а цей комітет завжди перебуває під сильним впливом профільного міністерства. В нього входять люди, які певний час працювали в міністерстві, а там дуже тісні зв’язки. Ми подали цей проект у комітет нацбезпеки та оборони, бо він безпосередньо стосується інформаційної пеки. Начебто комітет Гриценка почав якось розглядати, але наразі дій немає. На превеликий жаль, у цьому парламенті нам не вдається знайти потужних аналітиків. На відміну від минулих скликань, де ми знайшли Бориса Олійника, Віктора Мусіяку, які подали цей законопроект. Я не певен, чи є взагалі зараз у парламенті сили, які б могли мислити аналітично, проектно, на перспективу 5-10-15 років. Бо всі нормальні країни зараз планують свій розвиток на 25–50 років.
У. Т.: Чи є якісь дані про те, скільки користувачів ВПЗ в Україні?
– Це дуже складно визначити. Скільки програм скачано з Інтернету, скільки потім здубльовано й куди воно інстальовано, фізично неможливо зафіксувати. Я можу сказати, що використання цього програмного забезпечення залежить від регіону. В Азії, Латинської Америці воно домінує, у певних секторах. Наприклад, у 80% (навіть у нас) у таких речах, як інтернет-сервери, програми, за допомогою яких роблять анімацію та обробляють відео та ін. Але є одна важлива причина, котра гальмує поширення ВПЗ в Україні. Протягом 15-ти років у нас зі школи до вишу вивчають порядок дій та інтерфейс програми, а не принципи її роботи. І фактично, якщо після цього взяти користувача і дати йому схожий продукт, але в ньому кнопочка не праворуч, а ліворуч, – він стає цілком безпорадним. Він не знає самого принципу роботи механізму.
Але світова тенденція рухається у напрямку вільних форм. Хоча б тому, що їх швидкість та якість розвитку набагато вищі. Наприклад, пропрієтарна операційна система випускається десь раз на чотири роки, а вільна – раз на півроку.
На противагу махині Microsoft ВПЗ ґрунтується на соціальній мережі, на горизонтальних засадах, тут питання ресурсів не стоїть. Хоч скільки цих людей буде в моїй мережі, якщо в мене під рукою весь Інтернет, я їх, врешті-решт, знаходжу. Цей вид розробки перспективніший. До речі, в останні два роки з того моменту, як Білл Гейтс заявив, що він потроху відходить від керування, сам Microsoft створив два величезні ресурси з розробки програм, побудованих на принципі вільного роздавання кодів. Вони усвідомлюють, що це перспективно.
У. Т.: Скільки компаній входять до складу вашої Асоціації?
– До Асоціації входять кілька фірм, які розробляють ВПЗ або на замовлення, або за власною ініціативою. Асоціації також користувачі й розробники-одинаки, які займаються цим як хобі. Тенденція позитивна, кількість людей зростає. Це зростання повільніше, ніж у інших країнах, бо на державному рівні це фактично заблоковано. Щодо клієнтів теж спостерігається зростання, хоча й не дуже стрімке. На сьогодні структури Асоціації беруть активну участь не в українських, а в закордонних розробках. Ми є виконавцями одного з блоків російської програми із забезпечення середньої та вищої освіти продуктами ВПЗ. Це парадоксально, адже ми починали в Україні. Досить відомі українські колективи, наприклад BlackCat, імігрували або в Росію, або в інші країни і там розробляють українськомовну продукцію. Це нонсенс для країни, але наразі, на жаль, це так.