Багато розкішних авто VIP-класу, припаркованих коло одного з елітних готелів на Подолі, не обов’язково можуть вказувати на відкриття туристичного сезону в столиці України. Це може бути знаком і того, що в готелі, відбувається якийсь поважний захід. А коли багато машин ще й прикрашено іноземними прапорцями, то такий висновок майже безпомилковий. З пантелику може збити хіба обмаль охорони, як для такого дійства, але це від незвички. Бо доброї охорони зазвичай невидно.
Сьомий Київський Безпековий форум, що почався в четвер і завершиться у п’ятницю, став чи не першим міжнародним заходом такого класу в новітній постреволюційній Україні. Чи означає це, що в країні стає спокійніше і цілком безпечно для високих гостей? Навряд чи. Судячи з назви «Безпека на лінії розриву» все лише в процесі. Власне, основна тема Форуму якраз і присвячена пошукам тієї безпеки та спокою, яких нині так бракує і які нині такі хиткі, як ніколи. А коли детальніше, то останнім подіям в Україні та біля її кордонів, їх передумовам, і можливим наслідкам для держави, регіону, Європи, і навіть для світу в цілому. Організатори стверджують, що побалакати на задану тему зголосилися понад 400 учасників з понад 20 країн світу. І це близько до правди. В залі, де відбувалося дійство, голці не було де впасти, а в перерві на каву проштовхатися поміж гостями взагалі виглядало не можливим.
Чи не вперше на Київському Безпековому форумі, що традиційно проводиться фондом нинішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», заговорили про реальні, а не гіпотетичні безпекові проблеми. Воно й не дивно, бо як тут не заговориш, коли на кордоні кілька десятків тисяч ворожих солдатів чекає на наказ «надавати братню допомогу», а шматок країни вже місяць, як відтяпаний і приліплений до сусіда. Гаслами і байками не обійдешся. Тому нова українська реальність, коли багато чого відбувається вперше, позначилась і на цьому міжнародному заході, який справді викликав небувалий інтерес преси експертів та дипломатів.
Щоправда не усіх. Доволі слабо були представлені західноєвропейські політичні кола, що на тлі барвистого букету східноєвропейських партнерів не могло не засмутити. Можливо, їх і не запрошували, а, можливо, вони не знайшли часу приїхати або просто не знали, що сказати. Такі припущення, звісно, наївні, та на фоні останніх подій, можуть бути цілком правдоподібні. Не було і людей, які мають повноваження чи можливості приймати реальні рішення, це також кидалося в очі та підштовхувало до роздумів.
Першим спікером, що задав ритм і виступив з вітальним словом, дуже очікувано виявився нині діючий прем’єр Арсеній Яценюк. Говорив на диво українською, хоч зазвичай в колі іноземців дуже любить повправлятися в англійській, чим приємно тішить. Говорив здебільшого про наболіле, про проблеми, невеликі успіхи і про перспективи, до яких треба прагнути. Іноді переходив на російську, коли коментував якісь кроки сусіднього президента або його чинуш, ненав’язливо пригрожував Європі про можливість поширення небезпеки війни і на їхні благословенні території, якщо Україна не впорається з агресором і агресор не дістане по носі від світового співтовариства. Вкотре наголосив, що люди на Майдані стояли за зміну системи, а не за зміну облич і чомусь пильно при цьому подивився на Петра Порошенка, від чого останній ледь не відвів погляд. Ну і на завершення, подякував своїй коханій дружині Терезії за гарну організацію форуму і тоді лишень весело посміхнувся.
Загалом того дня Терезії дякували більшість учасників та спікерів. Та й було за що. Захід справді організували на високому рівні, Незважаючи на кризу в країні, гостей кілька разів поміж сесіями пригощали кавою, чаєм та соками, смачними тістечками кількох видів і ситними канапками з червоною рибою, шинкою, сиром і ще чимось, що важко було ідентифікувати, але було смачно. Крім того, в фойє по дорозі до зали розгорнули велику фотовиставку присвячену подіям на Майдані, кожну сесію починали з доволі пристойного тематичного відеоролика, а на завершення дня, всіх учасників запросили на розкішну «безпекову» вечерю.
Все це, звичайно, мусив хтось оплатити і, скоріш за все, спонсором вже традиційно став зять колишнього президента Леоніда Кучми олігарх Віктор Пінчук, чий фонд був серед організаторів. Варто зазначити, що сам Пінчук того дня був не вельми веселим і явно чимось переймався. Можливо, й питаннями безпеки, а можливо і чимось ще, про що ми ніколи не дізнаємось. Перекинувся кількома словами з Петром Порошенком, кількома з Арсенієм Яценюком, ще з деким, прослухав декількох спікерів і зник.
А тим часом дійство лише набирало обертів. Петро Порошенко удостоївся честі стати першим спікером в своїй сесії, присвяченій українській нації, що потребує демократії. Не так удостоївся, як, подейкують, випросив таку честь через помічників. Схожу честь, за чутками, також випросила собі і Юлія Тимошенко. Щоправда, наступного дня.
Читайте також: Світ про українських кандидатів у президенти
Загалом організатори гідні компліменту за здібності долати складні виклики долі. Вони так вміло розвели цих двох потенційних президентів по різних днях, унеможлививши навіть їхню зустріч. Комбінація справді чудова, адже що може бути важливіше від безпеки на відповідному форумі. А два потенційних президенти в один час і в одному місці – це вже небезпечна ситуація. Тим більше, коли в них доволі багато розбіжностей на ключові речі. Наприклад, щодо президентських виборів, розмови про перенесення яких, на глибоке переконання скажімо Петра Порошенка, слід розглядати як державну зраду. «Ті, хто сьогодні намагаються, або у вигляді внесення законопроекту, або у вигляді діалогу, заявляти, що зараз вибори не на часі, є зрадниками держави», – заявив він. Власне цей меседж був здається ключовим, з його вуст, бо не стільки вирізнявся з решти промови більш схожої на виборчу агітацію, скільки адресувався іншому кандидату в президенти чия черга виступати в цьому залі була наступного дня.
Загалом, власне нічого кардинально нового на форумі не прозвучало. Всі давно відомі тези і меседжі, які вже успішно просочилися в уми зацікавлених людей і, можливо, лишень були подані цього разу до споживання в дещо новій обгортці. Правду кажучи, хотілося почути набагато більше. Але чи то уповноважених до одкровень не виявилось чи «більшого» просто не було. Наприклад, дуже хотілося почути, як світове співтовариство кинеться в рукопашну на російських агресорів, як добиватиме їх все новими і новими санкціями, але про санкції знову-таки якраз нічого й не говорили, обмежившись лишень балачками про підтримку України. Що теж, погодьтесь, не зовсім погано. Також незлою виявилась новина, що до кінця року українці можуть сподіватися на безвізовий в’їзд до Європи. Це, звичайно, оптимістично спрогнозували самі ж українці -екс-міністр закордонних справ Петро Порошенко та в.о. міністра закордонних справ Андрій Дещиця, а ніхто з європейців не підтвердив, але все одно приємно помріяти.
Щоправда, отримали підтвердження підозри, що нарешті почнеться втілюватись ідея реверсу газу зі Словаччини. Про це повідомив заступник прем’єр-міністра, міністр закордонних справ Словаччини Мирослав Лайчак, натякнувши, що якраз після форуму займеться узгодженням цього питання. Взагалі він виявився чи не найбільш красномовним. Не в сенсі, що багато говорив, а що говорив власне з сенсом. Його меседж «допоможіть нам допомогти вам» прозвучав чи не як головний посил до української влади.
Та найрадіснішим моментом, як би це дивно не звучало, став насправді виступ чи не єдиного представника поваленого режиму, колишнього віце-прем’єра в уряді Азарова Олександра Вілкула. Чи то бажаючи повеселити публіку чи виключно через те, що не мав чого більше сказати, він заявив, що його політсила себто Партія регіонів висунула найкращого кандидата в президенти з своїх лав Михайла Добкіна і ця фраза викликала такий щирий регіт залу, що вся подальша дискусія про міжнародні гарантії, кримську кризу і військові блоки та нейтралітет вже не мали жодного значення…
Читайте також: Чим литовський оборонний досвід цінний для України