Виступаючи на саміті Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Астані, міністр закордонних справ Казахстану Канат Саудадаєв заявив, що проведення такої важливої міжнародної зустрічі саме під головуванням казахського президента Нурсултана Назарбаєва є свідченням визнання демократичного розвитку його країни. Та за вікнами Палацу незалежності Астана була майже безлюдною, бо значну частину мешканців вивезли з міста, щоб вони не псували саміту своїм виглядом. Квартали ж, де відбувалася міжнародна зустріч, було перекрито військами, на блокпостах стояли БТР. При цьому жоден із європейських учасників не нагадав Казахстану, що за рейтингами демократичності та свободи слова країна посідає останні місця в Європі. Представників великих держав (Росії, США, Німеччини) більше хвилювали питання нерозв’язаних конфліктів та допомоги Афганістану.
Утім, незважаючи на великий вплив казахського президента, гості один за одним висловлювали дуже гострі думки та починали відверто сваритися, звинувачуючи сусідів якщо не у військовій агресії, то в геноциді. Зустріч цілком могла закінчитися без оприлюднення фінального документа, що означало б провал саміту й ганьбу для Назарбаєва. Саме тому переговори тривали майже на півдоби довше, ніж було заплановано, й увінчалися непереконливою декларацією, в якій не згадано жодного гострого питання.
Дорогий саміт
Зустріч в Астані представників 56 держав мала покласти початок докорінному реформуванню ОБСЄ, яка не могла зібратися на свою велику нараду протягом 11 років, відколи країни домовилися у Стамбулі реформувати організацію. Тоді коло питань здебільшого обмежувалося європейською безпекою та врегулюванням війни на Балканах, міжнародний тероризм видавався далекою примарою, а члени ОБСЄ не примушували одне одного до миру, вводячи в сусідні держави свої війська. Крім того, проведення такої зустрічі на відповідному рівні потребувало й істотних фінансових витрат. У 2009 році в ОБСЄ головувала Греція, яка була на межі дефолту, і тому про саміт не йшлося.
Відтак пропозиція Казахстану організувати зустріч стала дуже своєчасною. Зі свого боку Нурсултан Назарбаєв прагнув показати всьому світу, що його країна йде вперед і є щонайменше регіональним лідером, а також свою нову столицю, збудовану за його ініціативою посеред порожнього степу в межах колишнього міста Целіноград. У нього за останні десять років влада вклала колосальні кошти, спорудивши там новий надсучасний центр міста, який дисонує на тлі старих п’ятиповерхівок на околицях. На прес-конференції 30 листопада голова ОБСЄ в Казахстані Серхан Адукарімов заявив, що проведення саміту, за офіційними даними, обійшлося в €11 млн (казахські журналісти стверджували, що цю суму треба помножити мінімум удвічі).
Біля провалу
Спочатку все йшло як годиться. Відкриваючи саміт, Назарбаєв одразу зазначив, що ОБСЄ потребує реформ, тому треба розширити його компетенцію щодо нових питань, які постають перед світовою громадськістю, а в організацію слід увести більше економічного прагматизму, аналітичності та міжконфесійної злагоди. Та основною думкою в його промові стало зміщення безпекових акцентів із європейського простору на євразійський. Назарбаєв ненав’язливо давав зрозуміти, що Казахстан хоче стати мостом у діалозі між Європою та Азією.
Своєю чергою, представники апарату ОБСЄ та президент Євросоюзу Герман ван Ромпей закликали учасників саміту допомагати Афганістану та посилити співпрацю в межах ОБСЄ. Іноземні журналісти, яких прибуло понад тисяча, вважали, що європейці приїхали до Астани за попередніми домовленостями із середньоазійськими країнами щодо наповнення газом свого запроектованого газопроводу «Набукко». Держсекретар США Гілларі Клінтон намагалася бути стриманою й більше зосередилася на проблемі Афганістану та міжнародної безпеки в регіоні, намагаючись не загострювати питання щодо прав людини в Середній Азії. Взагалі саміт виявив вельми небезпечну тенденцію: про збереження демократичних прав і свобод у регіоні, який давно скотився до авторитаризму, лідери держав говорили несподівано дуже мало.
Сюрпризи почалися під час виступу російського президента Дмітрія Мєдвєдєва, який звинуватив Грузію у використанні військової сили 2008 року й заявив, що ОБСЄ зовсім не реформується. Під час промови президент Грузії Міхаіл Саакашвілі виглядав незадоволеним, а Нурсултан Назарбаєв став похмурим.
Потім скандальний тон виступів підхопив президент Азербайджану Ільхам Алієв. За неофіційними даними, на цьому саміті мали відбутися двосторонні переговори між Баку та Єреваном щодо долі Нагорного Карабаху. Проте Алієв одразу звинуватив вірмен у геноциді й ескалації конфлікту. Стало зрозуміло, що переговори між країнами під великим питанням. Його колеги сприйняли ці слова напружено. Алієву потис руку лише Аляксандр Лукашенко, який сидів поруч й активно підтримував свого сусіда мімікою. Прикметно, що після цих виступів скасували свої брифінги з пресою генеральний секретар ООН Пан Гі Мун та… президент України Віктор Янукович (начебто через важкі переговори щодо тексту фінального документа саміту).
Другий день саміту приніс чутки про те, що Мєдвєдєв несподівано покинув його, не підписавши фінального комюніке. Від’їзд лідера Росії всіх спантеличив. Слідом за ним подався і Янукович, а ще раніше Астану покинули ван Ромпей та Клінтон (вони від початку не мали залишатися в Казахстані довше ніж один день).
Коли закрилася друга сесія саміту, обстановка стала ще загадковішою, заключну прес-конференцію Назарбаєва постійно переносили. Захід був на межі зриву, бо якщо фінальний документ не підписано, то це означає, що всі зустрічі були марними. За неофіційними даними, лідери країн у цей час домовлялися про те, які питання включати в текст, а які можна оминути увагою. А в Казахстані очікували узгодженого документа від ЄС. Нарешті, коли напруження сягнуло апогею, із запізненням у майже 12 годин почалася прес-конференція. На ній лідер Казахстану лише запевнив пресу, що все пройшло вдало, й не став відповідати на запитання. У більшості експертів залишилося відчуття, що комюніке стало результатом занадто великої кількості компромісів і нічого не змінить.
Саміт в Астані засвідчив, що учасники ОБСЄ розрізнені й не готові поступатися своїми інтересами заради загальної згоди.
Наша мета – 2013
Виступ Віктора Януковича в Астані був досить поміркованим і млявим. Він навіть не зважив на те, що голова саміту замінив літеру «о» в його прізвищі на «е». Лише прочитав програмні засади позаблокової України й пообіцяв, що вона стане силою, яка зможе об’єднати всі країни (адже її не цікавить участь у воєнних союзах). Також він додав, що дуже радий головуванню Києва в ОБСЄ 2013 року й спробує надати цій організації нового імпульсу.
Водночас сучасний курс української влади на звуження громадських прав і свобод, який казахські експерти порівнюють зі шляхом Астани в минулому, може й відповідати новому духу ОБСЄ. У цій організації вимір демократії все відчутніше поступається глобальній та міжнародній безпеці. Про дотримання прав людини на саміті говорили здебільшого представники невеликих європейських держав. Великі гравці були зайняті з’ясовуванням стосунків та роздумами над тим, як боротися з глобальним тероризмом і що робити з Афганістаном.
Тож саме саміт в Астані не виведе ОБСЄ із тривалої стагнації, а змінить її пріоритети, коли демократичними інститутами можна буде знехтувати заради вирішення глобальних питань. Як-от побудувати нове місто з сучасними хмарочосами посеред порожнього степу.
.jpg)
[2235]