Безпечні поради

На запит «загроза нацбезпеці України» інтернет-пошуковики пропонують діапазон варіацій від «біологічний тероризм» до «мер Києва Черновецький». Які виклики сьогодні справді становлять загрозу для нашої країни і чи може держава захистити себе, Тиждень дізнавався у першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони Степана Гавриша.

 

 

 

– Загалом їх понад тридцять – як зсередини країни, так і ззовні. Вони прописані у стратегії нацбезпеки, затвердженій Указом президента. У зв’язку з кризою, а також із дискусією про світову архітектуру безпеки, сьогод­­­ні виклики і загрози змінюються. Для України зокрема.

Наразі ключова проблема для нас – загроза енергетичній безпеці України. Вона безпосередньо пов’я­зана з можливістю нашого суверенного розвитку. Сила тиску на країну, який ми сьогодні маємо в енергетичній галузі, дуже велика.

 

 

– Поза сумнівом він був спровокований Росією. Це була багаторівнева операція, де перший рівень – Європа, а другий – Україна. ЄС – це дуже складне по­­­-
літичне утворення, де кожна країна має свою позицію. Долається вона тільки внутрішнім консенсусом. Росія висококласно з погляду власних національних інтересів використала цей момент.

 

Наступною загрозою я назвав би незахищеність, перш за все, східних кордонів України. Близько п’яти тисяч кілометрів кордону не є демаркованими та делімітованими, тобто вони не визначені відповідно до стандартів міжнародного права. Шансів, що це питання буде вирішено найближчим часом, немає. Наприклад, Росія фактично не визнаватиме їх, щоб постійно підтримувати рівень напруження у відносинах, користуватися невизначеністю ситуації…

 

 

– Україні найбільше загрожують внутрішня політична нестабільність і корупція. Попри весь комплекс загроз із боку нашого північного сусіда, я відкидаю можливість радикального сценарію. Нещодавня доповідь американського експерта з українських питань Стівена Пфайфера свідчить про те, що є ризик воєнних зіткнень між Україною та Росією на території Криму. Але я переконаний, що така ймовірність вельми віртуальна. У нинішніх умовах для будь-якої великої держави розпочати війну проти іншої країни означає програти власну історію. Що сталося зі США після війни з Іраком? Усі ми отримали фінансово-економічну кризу американського походження, довіру до адміністрації президента Буша було суттєво підірвано. Також на міжнародному рівні розпочалася складна дискусія щодо місця й ролі США у геополітиці.

 

Світ уже має інший сценарій захоплення країни: не потрібно розпочинати війну, достатньо викупити ключові економічні центри в іншій державі, взяти під контроль телекомунікаційні, інформаційні системи і, власне, розколоти су­спільство…

 

Я міг би сказати, що у Росії є плани тримати Україну в зоні підвищеної турбулентності, що для Росії слабка Україна є максимально вигідною. Але не слід забувати: що слабшою буде Україна, то нестабільнішою буде ситуація у самій Росії. Україна надто глибоко диверсифікована у розвиток Росії – рівень кооперації у деяких сферах сягає 75%. І в найближчий період здійснити заміщення не вдасться. Нестабільна Україна – це нестабільна Росія. Потрібно пам’ятати, що Ро-­­­
сія – велика і складна держава, всередині якої багато розбіжностей, зокрема етнічних, культурних. Росія зацікавлена у стабільних відносинах з Україною.

 

 

– Гадаю, це найбільший виклик для нашої держави. Щоденні інформаційні посили у російських ЗМІ мають недружній, часто надзвичай­­но агресивний характер. Це створює умови для паралічу громадської свідомості. Внаслідок цих загроз українці не стають політичним народом, ми просто перетворюємося на масу людей, яка сумнівається у кожному кроці своєї країни.

 

 

 

 

– В Україні близько 30 інстанцій, які за це відповідають. Але конкретного координувального органу немає. Звісно, ми не можемо бюрократизувати цей процес, не можемо створити Міністерство інформаційної політики. А з іншого боку, чому б і ні! Чому б не створити відомство, яке нестиме особисту відповідальність за інформаційну політику країни?! Також має бути орган, який затверджував би певну стратегію цього міністерства, наприклад, при РНБО. Тобто міністерство бере на себе обов’язки всіх 30 органів, а координаційний орган біля президента утримує баланс.

 

Так, на це потрібні гроші. Наприклад, США цього року на інформаційну безпеку планують витратити $8 млрд. Ми – жодної копійки.

 

Хоча у нас, напевне, вже всі розуміють, що інформаційна безпека дорівнює нацбезпеці. Використовуючи інформаційний простір, мож­­на досягнути будь-якої мети. Сьогодні можна не оголошувати ві­­­й­­ни, достатньо увімкнути сателіти, радіо, надрукувати газети і безплатно роздати людям… Ви знаєте, що робить Севастопольська міськ­рада? Коштом місцевого бюд­жету збирається встановити на кожному будинку супутникову антену, підвести кабель до кожної квартири, щоб люди могли отримувати за допомогою тарілки будь-яку інформацію. І вгадайте з пер­шо­­го разу, про яку інформацію йдеться?..

Нам потрібна власна інформаційна безпека. Ми принаймні маємо перейти на цифрове телебачення (до 2012 року це зроблять всі наші сусіди), а також створити громадську систему телерадіомовлення.

 

Ще одна загроза у цьому контексті – кібератаки. Щоб провести кваліфіковану кібератаку на Україну, достатньо 1000 комп’ютерів і $1000.

 

– Це доказові речі, це неважко зробити. Захисту від кібератак майже немає. Нещодавно американці оцінили цю ситуацію, і спецслужби дійшли висновку, що захиститися не зможуть. Ми також не можемо протистояти кібератакам.

 

 

– Профільної структури немає… Створено комітет у Кабміні, але, я вас запевняю, жодного кроку в цьому напрямку не зроблено. Навіть до Євро-2012 поки що не створена професійна служ­­ба, яка організувала б модель кібербезпеки на час проведення чемпіонату.

 

 

– Кіберзагрозами мають займа­тися спецслужби. Ми навіть намагалися створити спеціальний координувальний орган. Інформаційний центр тут у РНБО, щоб от­­римувати, опрацьовувати і поширювати інформацію відповідно до визначеної стратегії. Але нам це не вдалося – не лише тому, що існує спротив у кожній зі спецслужб. Річ у тім, що немає замовлення від самої влади. Триває постійне протистояння між інститутом президента, що контролює службу розвідки й СБУ, та урядом, якому підпорядковане МВС.

 

Загалом наша мета була створити в РНБО «ситуативну кімнату», до якої у режимі реального часу надходила б уся інформація стосовно того, що відбувається і всередині країни, і зовні. Фахівці в режимі он-лайн вирішували б різноманітні питання: вибух на шахті, захоплення судна тощо. Це дуже складне завдання. І не лише через гроші. Ми підрахували: створення такої системи коштує близько $20 млн. Дуже складно підготувати відповідних спеціалістів.

 

 

– Зовнішня розвідка ефективно працює лише тоді, коли якомога менше людей знають, як вона працює. Вона відстежує всі процеси у світі, ключові тенденції і повідомляє про них керівництву держави. До речі, саме Служба зовнішньої розвідки перша виявила тенденції щодо фінансово-економічної кризи, писала про неї. Якби в нашому уряді, у банківській галузі були висококласні аналітичні групи, спеціалісти, які б знали, що робити з такою інформацією, тоді прем’єр не казала б у жовтні, що криза обійде Україну. Тенденції були очевидними, СЗР на це вказувала.

 

 

– Зобов’язана. Оскільки ми маємо торгові інтереси в Африці. Але це залежить і від того, що нам запропонують. Ми можемо брати участь на будь-якому рівні – від спостерігачів до залучення нашої «Альфи» та спеціальних військово-морських сил.

 

 

– Спочатку вона може лише витрачати гроші, але це інвестиції. По-перше, у власний імідж, по-друге, конвой, тобто супровід кораб­­ля відбувається за гроші. Уже зараз відомі розцінки, тому Україна цілком могла би заробляти на цьому. Вклавши 25–30 млн грн у наш майбутній сторожовий корабель «Славутич», ми можемо повернути ці кошти за сезон конвою
в Аденській протоці.

 

 

 

– І ви також стали жертвою інформаційних атак… РНБО за своєю природою не може бути альтернативним урядом, бо інструментів для втілення наших рішень немає. Це своєрідний дорадчий центр.

 

РНБО – це майданчик, де всі – президент, прем’єр, голова ВР – можуть зібратися, щоб вести діалог. Зазвичай це гострі дискусії, але у 90% випадків вони закінчуються консенсусом.

 

Рада нацбезпеки, володіючи певним інтелектуальним ресурсом, збирає міжвідомчі групи, відпрацьовує певні питання. Ми готуємо рішення, пропонуємо його РНБО, рада на чолі з президентом його затверджує. Більшість доручень адресуються уряду. Це означає, що йому не потрібно витрачати час на вивчення того чи іншого питання. Рада також може вказувати урядовцям на те, що не виконуються певні її рішення. Справді, залежно від сезону зараз виконується 15–20% рішень РНБО.

 

Хоча насправді у президентсько-парламентській формі правління РНБО може відігравати централь­­ну роль. Не випадково нещодавно Франція фактично створила нову Раду оборони і нацбезпеки, адміністрація Обами задекларувала розширення функцій Ради національної безпеки як антикризового центру.

 

 

– Поза сумнівом. Слід максимально збільшувати оперативні мож­­ливості РНБО, щоб вона була координувальним органом. Взагалі це антикризовий центр. Уряд не може бути таким центром.

 

 

– Непомірне розширення слідчих і прокурорських функцій Верховної Ради суперечить Конституції та законодавству. Адже йдеться про інститут, який має бути максимально захищеним. Застосування санкцій перевищує будь-яку фантазію. Таке ігнорування Конституції свідчить про те, що парламент залишається головним джерелом національного конфлікту.

 

 

– Наразі президент заявив про мораторій до липня на запитання щодо його участі у виборах. І справді, в його апараті й оточенні не ведеться ніякої роботи, що б нагадувало підготовку до передвиборчої кампанії президента країни.

 

 

– Як цілком відсутню. Можна лише мріяти, щоб націоналізм став визначною течією в українській політиці. Це посилило б цікавість українців до своєї держави. Але погляньте, той самий УНР взагалі не потрапив до Тернопільської облради. Тому ми маємо швидше вірту­­­альні радикальні настрої, ніж реальні.