Провладні та опозиційні українські депутати однаково віддали перевагу кулуарним маневрам, проігнорувавши нагоду публічно поставити запитання генеральному секретареві Ради Європи Турб’єрну Яґланду. Одні виголошували промови, другі шукали нових тактичних союзів.
Про зміст і форму
«Чи не вбачаєте проблеми в тому, що саме ви підготували доповідь про реформу роботи Європейського суду з прав людини, коли за вироком справи «Волков проти України» того ж таки суду вас названо порушником закону?» – запитав Тиждень у регіонала Сергія Ківалова в перший день сесії ПАРЄ. «Конфлікту інтересів – жодного, – спокійно відповів «головний підрахуй» країни, голова ЦВК у 2004 році. – Моя доповідь не стосуватиметься України. Щодо Волкова – це суто політична справа. Вважаю, коментувати її нині немає сенсу. Рішення ще не набуло законної сили. Коли набуде, тоді й поговоримо».
Попри дискусїї в медіа та активність представників опозиції, напередодні виступу Ківалов почувався напрочуд упевнено. За день до слухань довго щось обговорював за кавою з екс-головою ПАРЄ Мевлютом Чавушоглу, своїм колегою по фракції «Європейські демократи» й стабільним партнером ПР у Страсбурзі. Не нервував, не втікав від журналістів…
«Йому нічого боятися, – пояснила Тижню одна зі штатних працівниць юридичної служби ПАРЄ. – Справді, виникають міркування морального плану. Але формально: кого нам Україна делегувала, тому й доручаємо робити доповіді. То ви уже вдома розбирайтеся, хто гідний репрезентувати вашу державу в міжнародних структурах, а хто – ні. Якщо не влаштовує, наприклад, Ківалов, його може відкликати лише Київ. У Страсбурга на це повноважень немає, бо йдеться про повагу до суверенітету країн-учасниць».
Українські опозиціонери, попри те, спробували заперечити правомірність визначання Ківаловим напрямків реформ Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). «У понеділок відбулося засідання фракції Європейської народної партії, – розповів Тижню депутат від "Батьківщини" Володимир Ар’єв. – На ньому говорили про невідповідність особистості доповідача темі його виступу. Конфлікт інтересів очевидний. Депутати дістали документи щодо справи «Волков проти України», де звільнення судді Верховного Суду названо незаконним, а Сергія Ківалова – причетним до цього порушення».
Утім, під час обговорення доповіді останнього в сесійній залі аргументи опозиції не взяв до уваги жоден іноземний промовець. Праві та ліві, опоненти й союзники фракції «Європейські демократи», до якої традиційно входить більшість регіоналів, тільки й казали, що про «слушні пропозиції» та «ґрунтовну роботу». Особистості самого доповідача торкнулися лише двоє: депутат від "Бтьківщини" Леся Оробець та представник «Единой России» Алєксєй Алєксандров. Якщо російський делегат проголосив, що «бездоганна репутація пана Ківалова стає гарантією якісно виконаної праці», то опозиціонерка натомість виявилася єдиною з учасників дебатів, хто дозволив собі критичні зауваження стосовно пропозицій доповіді та її автора.
«Що робити з державою, яка блокує рішення Європейського суду? – поставила вона риторичне запитання. – Провідна проблема – коли держава просто не хоче виконувати вердикти». Пані Оробець нагадала, що рішення у справі «Іванов проти України» було виголошено три роки тому, але його досі не виконано. У справі Луценка – вісім місяців тому, і теж без утілення. «Сергій Ківалов особисто впливає на діяльність судової системи України», – наголосила вона.
Уже в інтерв’ю Тижню опозиціонерка детальніше роз’яснила свої зауваження по суті доповіді. «Я стурбована пропозицією надати суддям Європейського суду право визначати пріоритетність справ, – сказала вона. – В умовах слабкої демократії це може обернутися тим, що справи про політичні переслідування – як-от проти Луценка чи Тимошенко – або ніколи не стануть частиною порядку денного суду, або закінчаться серйозними загрозами життю й здоров’ю судді та членів його родини».
За резолюцію на схвалення доповіді Ківалова проголосували 10 членів Парламентської асамблеї. Один висловився проти, п’ять утримались. Формально в кожній сесії ПАРЄ мали б брати участь понад три сотні депутатів від 47 країн-членів. Участь у голосуванні не тільки стосовно вдосконалень роботи Євросуду, а й на рівні принципу давно стала функціональною проблемою міжнародної організації.
В обговореннях документів щоразу бере участь очевидна меншість потенційно зацікавлених політиків. Із позиції формальної демократії навіть 16 голосів із можливих 318 – також рішення. Але яка його справжня легітимність? Нехай навіть резолюції ПАРЄ не мають механізмів прямої дії і потребують дальшого затвердження в національних парламентах. Сесійні обговорення в Страсбурзі надто часто залишають післясмак недбалої міжпарламентської роботи. Тут теж, мабуть, назріла реформа. Бо системна дисфункція впадає в око.
Згідно з резолюцією за доповіддю Ківалова, членам Ради Європи запропоновано ефективніше впроваджувати ухвали Європейського суду з прав людини. «Або виконуєте Європейську конвенцію і втілюєте рішення, або виходите зі складу організації», – дещо різко висловився з трибуни Палацу Європи генеральний секретар РЄ Турб’єрн Яґланд. А в тексті резолюції країнам організації рекомендовано надати швидкий план дій, щоб рекомендації ЄСПЛ утілювали ефективніше, «розглянути можливість створення національного органу, відповідального за виконання рішень», «внести зміни до законодавства згідно зі стандартами прецедентного права Суду», «виправити структурні недоліки» й «створити публічно доступну базу даних судової практики».
Розумні слова, слушні зауваження… Що тут сказати? Сергій Ківалов, безперечно, відповідальний за фальсифікацію результатів другого туру президентських виборів у 2004 році. Але голова комітету Верховної Ради з питань верховенства права та судочинства – не новачок у справі написання текстів, що припадуть до смаку певній аудиторії. Треба «мовний» закон у співавторстві з Колесніченком? Не проблема. Потрібен звіт, який відповідав би формальному стандарту Ради Європи? Які запитання!
Доповідь про вдосконалення роботи Європейського суду – це добре. Утім, є одна деталь: документ лише побіжно згадує, але не акцентує проблему політичної волі, без якої що рішення національних судів, що страсбурзькі вердикти не діятимуть.
Чому в справі незаконного досудового позбавлення волі Юрія Луценка досі не покарано винних? «В Україні немає на це можливостей», – якось загадково зазначила новий омбудсмен Валерія Лутковська. Цікаво, що нам заважає? Хіба не брак політичної волі найвищого керівництва країни, про який не став багато говорити пан Ківалов?
Кулуарні будні
Кожна сесія ПАРЄ – добра нагода здійснити дипломатію впливів, аби тільки відповідне бажання. Виступи в ході дебатів, ініціативи й заяви, прес-конференції та спілкування із впливовими політиками… Колись, за попередніх каденцій, очевидним чемпіоном у цій справі видавався Сергій Головатий. Нині він почесний член ПАРЄ, одержав диплом, почув піднесені компліменти від кількох колишніх та нинішнього голови Асамблеї і… відійшов у тінь.
«Я повернуся, працюватиму далі, щоб реалізувати всі ті знання й навички, яких набув у Раді Європи», – пообіцяв Тижню найвідоміший вітчизняний екс-депутат у Страсбурзі. Але коли, як і що – не конкретизував. Тим часом уже на самому вшануванні Головатого й кількох інших почесних депутатів ПАРЄ з Вірменії та Румунії нові українські представники шукали потрібних контактів.
Юлія Льовочкіна з ПР не відходила від свободівця Олександра Шевченка. «Та мені ж потрібно узгоджувати свої дії з «Батьківщиною», – випадково почулася його репліка. – Я тут іще не роздивився»… Проте пані Льовочкіна з переможною усмішкою не відступала. Підводила когось знайомити, щось довго або розповідала, або розпитувала.
Водночас публічно поставити запитання генсекові Яґланду не поквапилися представники ані від української влади, ані від опозиції. Про вітчизняного екс-прем’єра та необхідність реформувати судочинство згадав …сам Яґланд, за незрозумілої відсутності реплік від гостей із Києва. «Ми знаємо про те, як усі намагалися відвідати Тимошенко за ґратами, – зазначив він із трибуни. – Це добре, але досить часто такі візитери вважають, що виконали свою місію, коли відвідали ув’язнену, – сказав він. – Картина в медіа чудова, але це, по суті, нічого не змінює». На думку Турб’єрна Яґланда, «потрібно, щоб була постійна робота. І ми її робимо, здійснюючи програму реформ усього сектору судової системи України».
Сам Яґланд ніколи не просився відвідати Юлію Володимирівну, зате вже вдруге приймає в себе її дочку Євгенію. «Він дуже системна людина, – так охарактеризував його керівник вітчизняного постійного представництва при Раді Європи Микола Точицький. – У даній ситуації, говорячи про Україну, він казав, що для системної реформи її судочинства у нас є план дій до 2014 року, а під нього закладено бюджет – це €23 млн. Цей кошторис – найбільший із наданих для вдосконалення в одній країні, що входить до організації. Системні проблеми з’явилися не сьогодні. Якщо подивитися на рішення судів, то є такі питання, що сягають іще 1995 року, коли Україна вступила до Ради Європи. Турб’єрн Яґланд справді намагається використати можливості своєї організації для конкретних реформ і проектів».
Ось така сесія. Без смаку й кольору, проривів і провалів. Українська делегація прожила її своїм тихим непомітним життям. Коли голова ПАРЄ Жан-Клод Міньйон говорив про необхідність дати європейську перспективу Косову – країні тисячі негараздів, які й не снилися не аж настільки проблемній Україні, – подумалося: для офіційного Києва сьогодні мовби завмер час. Бачиться, що для політичного класу держави у цьому й немає нічого дивного.