Слово «кав’ярня» у Нідерландах має вужче значення, ніж деінде. Саме так – coffeeshop – тут називають заклади, де дозволено продавати легкі наркотики. Тут можна, звісно, замовити й каву або навіть бутерброд, але ж хто ходить в амстердамські кав’ярні по це? В Амстердамі понад 200 таких кав’ярень. На кожній центральній вулиці їх по кілька десятків. Проте за квітучим фасадом легалайзу ховаються досить похмурі перспективи. Щоразу, коли закривається кофішоп, на зміну йому не приходить новий: ліцензій міська влада вже не видає. Фактично у майбутньому вже вимальовується день, коли зачинить свої двері останній кофішоп і слава «вільного міста» Амстердама кане в минуле. Поки що ж влада запроваджує жорсткіше регулювання цієї сфери.
Гіпертолерантність
Точки продажу гашишу і «трави» почали з’являтися в Нідерландах у 1970-х – тоді їх розглядали як метод боротьби з масовим поширенням важких наркотиків. З цією «соціальною місією» кофішопи впоралися непогано: героїнова пандемія скоротила оберти, та й кількість тих, хто регулярно вживає марихуану, в Нідерландах менша, ніж у Данії чи Швеції, де влада аж ніяк не толерує легких наркотиків.
Іноземцям складно зрозуміти, як саме працює нідерландський легалайз. Взагалі-то його й немає – насправді легкі наркотики не легалізовані. Вирощувати і зберігати їх – це правопорушення. Нідерландці просто воліють не помічати речей, які, на їхню думку, хоч і погані, але їх неможливо викорінити. Саме на цій давній голландській традиції і тримається весь наркобізнес країни тюльпанів.
Отже, якщо власники кофішопу дотримуються кількох нескладних правил (як-от не рекламувати свої заклади чи не продавати разом із «травичкою» алкоголь), вони можуть вести свою справу, не боячись за ліцензію. Треба також вчасно реагувати на нові владні приписи. Наприклад, останнім часом влада стала активно «фільтрувати» ринок легких наркотиків і заборонила продаж низки речовин, що раніше були у вільному доступі. Кофішопи, які не виконують вказівок, втрачають ліцензії і закриваються, нові на їхньому місці не з’являються. Багато хто пов’язує цю кампанію наступу на чи не найприбутковіший бізнес у столиці Нідерландів із політиками-популістами та появою нових не-
безпечних легких наркотиків.
Кримінальний вимір
Професор-криміналіст із Утрехтського університету Крісче Брантс-Лангерар спеціалізується на проблемах проституцієї та наркотиків. «Треба розуміти, що наркотики так ніколи й не були цілком легалізовані, – каже вона. – І вони значно тісніше пов’язані з організованою злочинністю, ніж, приміром, та сама проституція. Ви можете вживати легкі наркотики, продавати їх у кофішопі, але не вирощувати і не зберігати їх. А їх же треба звідкись доставляти і десь тримати! Фактично маємо ситуацію, коли легальні кофішопи продають нелегальний продукт. Про це дискутують уже 30 років – суперечка почалася ще тоді, коли вони тільки стали відкриватися. Були щонайменше дві нагоди легалізувати вирощування і зберігання марихуани, в 1970-х і 1990-х, але з політичних причин цього не сталося. Попри все, в нідерландському марихуановому бізнесі дуже багато грошей. Траву ж бо вирощують тут, у нас фермери засівають цілі поля, хоча легально можна садити тільки п’ять стебел. Якщо ви вирощуєте більше, заплатите штраф залежно від кількості рослин, однак вигода перевищує ризик».
Брантс-Лангерар вважає, що нинішня антинаркотична кампанія крім популізму має ще й суто кримінальний вимір. Багато кофішопів стали частиною структури організованої злочинності. Громадська думка щодо наркотиків змінюється і вже не така схвальна, як колись. До того ж ЄС теж традиційно наполягає на жорсткішій політиці в цій царині.
«Оргзлочинність рідко коли зачіпає пересічних громадян, але час від часу вони просто починають стріляти одне в одного на вулиці в Амстердамі, – каже професорка. – Все у цій сфері стало дуже-дуже брудним. Тепер є нова проблема – «дизайнерські наркотики», які продають на дискотеках і навіть тестують спеціально для покупця, щоб показати, що пігулка «чиста» й без домішок. У ситуації нинішнього наступу на наркотики більше справжньої проблемності й щирого занепокоєння. Та й на пропаганді проти трави політики далеко не заїдуть, адже влада вже почала вживати заходів для очищення наркосфери, зменшення масштабів наркотуризму, а отже, новинна вартість цієї теми знижується. Тож немає сенсу бути популістом».
Державний бізнес
Наступу на наркотики взагалі немає, запевняє доктор Тім Букхут ван Солінге, фахівець із соціологічних аспектів наркобізнесу. «Коли ми кажемо про наступ, – пояснює він, – то маємо на увазі, що вже є певне придушення, а його немає. Радше йдеться про переформатування. Міська влада Амстердама хоче сконцентрувати проституцію і наркобізнес, вважаючи, що контролювати цей бізнес легше, коли він зосереджений у кількох руках. Не думаю, що це популістське питання, там є і моральний аспект, і фінансовий. Є ще й питання, чи ми справді можемо цим пишатися. Звісно, бувають туристи високого рівня, які приїжджають до Амстердама в оперу, на концерти і які мають бюджет приблизно €100 на день, але ж переважно сюди їдуть молоді люди спеціально в пошуках гострих відчуттів – до повій і в кофішопи. А потім мають проблеми зі здоров’ям: 95% усіх викликів швидкої в Амстердамі – туристи, які мають проблеми після вживання наркотиків. Ніхто особливо цим не тішиться. Є й проблема громадського порядку – забагато бруду й галасу. Не забуваймо також про те, що Нідерланди – маленька країна, на неї нерідко чинять тиск США і Європа, адже іншим державам не дуже подобається наша толерантність».
Тепер влада значно прискіпливіше ставиться до ліцензійних порушень і дедалі неохочіше сповідує політику «заплющених очей». Таким чином, кількість кофішопів зменшується, і вони фактично формують олігополію на ринку, коли кілька могутніх, але більш контрольованих підприємців об’єднують розпорошені між дрібними власниками кав’ярні.
«Загалом таку трансформацію інтерпретують як певну делібералізацію. З економічного ж погляду це жорсткіше регулювання меншого за обсягом ринку. Відбувається також територіальне обмеження районів, де можна продавати марихуану, закриваються кофішопи поблизу шкіл тощо», – розповідає Букхут ван Солінге.
Найімовірніше, остаточного і безповоротного згортання славнозвісного нідерландського легалайзу не станеться, проте продаж і споживання трави набудуть менших масштабів і потраплять під значно більший контроль влади. Навіть якщо закриття останнього кофішопу ще дуже далеко, все одно незабаром останнє десятиліття згадуватимуть як «старі добрі часи» міста, де колись усе було дозволено. Тим більше що у європейської наркостолиці вже невдовзі можуть з’явитися і конкуренти: Бельгія стрімко прямує до нідерландських стандартів у ставленні до марихуани, та й Швейцарія не відстає. Навіть у деяких регіонах Німеччини дедалі гучніше говорять про толерантне ставлення до легких наркотиків.