За всі роки незалежної України вітчизняні митці незмінні лише в одному своєму прагненні – привернути до себе увагу держави. Хоч у якій формі: більш щедрого фінансування проектів або поодиноких осіб, послаблення податкового тиску в тих галузях, які душить ПДВ, надання коштів для ремонту музеїв, бібліотек, а також захисту від “рейдерських” атак. Мріють про системну культурну політику, завдяки якій, нарешті, широкі маси дізналися б про існування українського мистецтва як такого. Тобто про пропаганду наших надбань як на рідних просторах, так і в усьому світі.
Як на мене – даремно. І не тому, що чиновникам, депутатам та іншим представникам керівної фауни байдуже. Просто там, де держава пильно стежить за художніми витівками, митцям стає не до сміху. Та й не лише їм. Стосується це новітньої цензури і так званої “політкоректності”. Причому від рівня розвитку, форми устрою чи партійної приналежності глави країни прояви примусового безглуздя не залежать. Вони тотальні.
У Великій Британії напередодні Різдва, як завжди, надрукували тексти дитячих пісеньок. В одній із шкіл співанку, що оповідає, як віслючок везе Діву Марію до Віфлеєма, суттєво відкорегували. Тепер Богородицю називають нейтрально – Люсі, аби не ображалися представники нехристиянських конфесій. Про християн, які також мають право обуритися щодо правок канону, не йдеться.
Іранське міністерство культури наклало вето на американського класика Вільяма Фолкнера, авторку бестселера “Дівчина з перлиною” Трейсі Шевальє і халтурника від історії Дена Брауна з його “Кодом да Вінчі”. Логіка добору лежить у риторичній площині – “книги, що отруюють молоде покоління”, відтак здорового глузду або естетичного базису в цьому переліку шукати годі.
Нашим північним сусідам ще більше таланить. Там робітники прокуратури регулярно навідуються до галерей – з метою визначення, чи порушувати карні справи щодо експозицій contemporary art. Держконтроль видає списки книг, тираж яких має бути знищено. І це не тільки “Майн кампф” чи “Протоколи сіонських мудреців”, але й “Культура часів апокаліпсису” Адама Парфея, твори Баяна Ширянова і Владіміра Сорокіна. Книги останнього вже не раз горіли на площах. З ініціативи ентузіастів і за повної незворушності з боку міліції.
Турки намагалися вилучити з Діснеєвського мультфільму про “Вінні-Пуха” Паця, оскільки екранне зображення свині спроможне загнати в кому кожного правовірного. Не вийшло: П’ятачок бо найближчий друг ведмедя, і вийняти його з сюжету не реально. Відтак просто заборонили стрічку.
Перераховувати подібні цензурні утиски та заборони можна нескінченно. Тому краще дослухаймося до мудрості предків: “Тихіше ідеш – далі будеш”. У відносинах митців і “органів” ця аксіома працює.