Звідки ця тема, зрозуміти неважко: досить добу пробути в Макіївці й подивитися телевізор. Власне, у нас звичайна антена ловить 16 каналів, 2 з яких («1+1» і «5 канал») українські, 4 сепаратистські (з особливо агресивною пропагандою) і 10 російських. Картина вбивча. З українським ТБ все зрозуміло: його дивляться одиниці. «5 канал» узагалі йде тлом, а «плюси» вмикають хіба що задля турецького серіалу. Основний інформаційний контент забезпечують канали РФ. А там морок та й годі. Із початком блокади в Росії почали розганяти тему «неконтрольованих бойовиків Семенченка», котрі представляють крайні праві погляди й брали участь у «каральній операції проти народу Донбасу». Основний меседж: офіційний Київ узагалі не владний над ситуацією в Україні. «Бойовики» озброєні гранатами та автоматами, і МВС не під силу з ними впоратися. До цього додають сюжет про погром банкоматів російських фінустанов «Азовом», і тут-таки ролик смолоскипової ходи «українських нацистів» у Києві ще 2014 року (чомусь цей запис у «ДНР» особливо люблять крутити на всіх місцевих телеканалах). Далі йдуть оцінки «експертів»: одні кажуть, що ціни на електроенергію в Україні підскочать на 30%, курс стане 50 грн за $1; другі — що до літа спалахне «друга громадянська» між «бойовиками Семенченка» й «нацистами київської хунти». І всі дружно сходяться на думці, мовляв, «слава Богу, що народ Донбасу захищений від усієї цієї української вакханалії». Але треба ще захистити тих, хто зараз «в окупації», тобто в Краматорську, Слов’янську, Маріуполі та інших містах.
Читайте також: «Порєшаєм»
Після 15 хв російських новин у вас складається враження, що, по-перше, вся Україна охоплена полум’ям крайнього націоналізму, а по Києву ходять зі смолоскипами навіть удень. По-друге, їй уже недовго залишилось, і от-от відкриється другий фронт. По-третє, дешева комуналка та війська «великої Росії» — це той щит, який завжди прикриватиме «народ Донбасу» від «нацизму», і добре, що ми нині в «ДНР». На російські політичні телешоу незмінно запрошують і українську сторону. Її тут представляє найчастіше одна людина — політолог В’ячеслав Ковтун, котрий, як на мене, робить нашій країні тільки гірше. Адже на російських ефірах у нього жодних шансів. Узагалі. По суті, його репліки — це крихти, які кидають піраньям. Понад те, він регулярно бере участь у скандалах і навіть дістає в обличчя в прямому ефірі: чого варте його побиття Юрієм Котом, що теж обжився в РФ. Та навіть коли все відбувається більш-менш мирно, Україну тут просто розносять: окрім Ковтуна у студії завжди сидять інші представники «української сторони». Це Олена Бондаренко й Микола Левченко. І тут Ковтун бачиться «нацистом», який програє перед «здоровими політичними силами» в особі їх та їм подібних. Як наслідок — знову складається уявлення, немовби в Києві хунта, яка переслідує «мучеників режиму», а в зоні АТО махновщина, котра загрожує перекинутися на Макіївку.
Усе це може видатися смішним, коли ви по інший бік блокпостів, та якщо три роки дивитеся телевізор із такою подачею, виникає запитання: «Ну хоч ти проти фашистів?». Спробував пояснити мамі, що у свої останні відвідини Києва та Дніпра я не те що не побачив фашистів, а взагалі населення цих двох міст, особливо столиці, істотно розбавилося сільським, котрому до націонал-соціалізму як до Марса. І почув у відповідь: «А ти казав у Києві, що ти з Донецька?» — «Так, казав, та ще й російською. І все було нормально: там кожен другий нею розмовляє».
Читайте також : А хто залишився?
Але меседж «неконтрольованих бойовиків» робить свою справу. У Макіївці вірять, що учасники блокади — це регулярні частини ЗСУ, зокрема «Правий сектор», які не підкоряються Києву і в разі входу в місто можуть «вчинити різанину, яку їм так само ніхто не заборонить». Спроби пояснити, що Семенченко — депутат, а решта учасників — не військові, хоч і в камуфляжі, а ветерани без аніякісіньких повноважень кудись заходити й тим паче «вчиняти різанину», розбиваються об телевізор. Тут уже всім розповіли, що Росія знову їх не кине, що визнання документів — це лише початок і що весь світ може рухнути, але в Макіївці буде спокій і порядок. А Україні зосталося недовго: 60 днів — так, здається, пророкував Захарченко в черговому шоу Соловьйова за участю Левченка й Ковтуна.
«Без шансів», — сказав би я, описуючи роботу пропаганди РФ та наші кпини з її наївності по інший бік лінії розмежування, де не транслюють російського ТБ. Це вже сприймається як сміх крізь сльози, коли ми безсилі щось змінити в «ДНР».