Кремль замахується на значно більше — на право диктувати світу свої капризи. Чи досягне Москва поставленої цілі? Навряд чи. Брязкання зброєю, залякування сусідів, мова ультиматумів — усі ці спецефекти розраховані насамперед на внутрішній політичний ринок, де споживач настирливо напитує величі. Проєкт «СРСР 2.0» — не тільки про «миротворців» поза межами Росії, а й про масово притаманний росіянам імперський комплекс, квапливо замаскований під манію величі.
Саміт «Росія — НАТО» в Брюсселі 12 січня — чудова нагода для Москви, щоб вихлюпнути назовні, на цілий світ усі свої роздратування й образи, що накопичилися за роки російсько-української війни. Вимагати неможливого — це трохи істерика. Кремлю вдалося дестабілізувати Україну та Грузію, анексувати Крим, окупувати частину Донбасу, але не встановити свій тотальний контроль над колишніми радянськими республіками. Розмови про «зони впливу» здатні потішити самолюбство пересічного росіянина, але не ввести в оману політичний клас Заходу. Термінологія віджила своє, вона може лунати, але не може застосовуватися.
«Це було не те, що ми назвали б переговорами», — зазначила заступниця американського держсекретаря Венді Шерман по завершенню перемовин із головою російської делегації Сєрґєєм Рябковим. Консультації в приміщенні дипломатичного представництва США в Женеві тривали понад вісім годин. Результат? «Жодного дипломатичного прориву, — констатував французький щоденний часопис La Croix. — Станом на нині Росія не відповіла на американську вимогу про деескалацію на українському кордоні. Венді Шерман пояснила, що Москва могла б ініціювати цю деескалацію, «повернувши до казарм солдатів», що скупчилися на українському кордоні в останні тижні. На запитання, чи обіцяв Серґєй Рябков щось конкретне щодо цього, вона відповіла: «Я не думаю, що ми знаємо на це відповідь». І додала: «Але ми краще знаємо пріоритети кожного».
Читайте також: «Якщо хтось є агресивним, то це — Росія». Реакція світу на переговори у Женеві між США та Росією
«Нема прориву, але й нема провалу», — коротко узагальнив підсумки російсько-американських переговорів 10 січня Богдан Цюпин, український журналіст у Лондоні. Французька преса коментує з полегшенням, що американці не піддалися на російські залякування та не заповзялися розв’язувати європейські безпекові проблеми просто з Москвою, як того домагався Путін. Принцип «про нас без нас» непокоїть сьогодні не лише українців. Французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан, поспілкувавшись зі своїми польським, італійським та німецьким колегами, констатував, що РФ намагається «викинути з переговорів європейців», орієнтуючись лише на діалог із США. «Росія прагне посіяти розбрат між американцями та європейцями», — цитує міністра інформаційне агентство AFP. Напередодні французький президент Емманюель Макрон також висловлювався про доцільність участі європейців у переговорах, що стосуються майбутньої архітектури безпеки континенту. Він повідомив про свій намір якнайшвидше поспілкуватися на цю тему з росіянами.
Дипломатичний марафон, що розпочався з переговорів США — РФ у Женеві 10 січня та продовжується самітом РФ — НАТО 12 січня, засіданням Військового комітету НАТО 12–13 січня, зборами постійної ради ОБСЄ у Відні 13 січня та в той же день консультаціями міністрів оборони ЄС у Бресті, довів, що Кремль таки змусив Захід запросити себе за стіл переговорів. «Європейські дипломати вважають, що кремлівські пропозиції спрямовані на те, щоб відвернути увагу від ситуації навколо України, і що вимоги Росії замислені не на те, щоб бути прийнятими, а, ймовірніше, щоб відновити місце держави як рівноправного партнера на переговорах», — зазначає аналітичний сайт Euroactiv.fr.
Відгуки західної преси на переговори в Женеві та Брюсселі свідчать, що в європейських столицях серйозно непокояться перспективою перетворитися на спостерігача в питаннях власної безпеки. Пам’ять про війну в Іраку, про одноосібні кроки в Сирії, про раптовий американський вихід з Афганістану спонукає європейців з обережністю ставитися до обіцянок Вашингтона нічого не узгоджувати з росіянами за їхньою спиною. «Росіяни більше не вимагають виконання мінських домовленостей, вони зазіхають на всю Україну та визначення її взаємин із Заходом, — пише інтернет-видання Slate.fr. — Вимога відмовити українцям у праві на суб’єктність тотальна, і росіяни не хочуть іншого співрозмовника, ніж США, якого бачать підбурювачем відокремлення України від Росії. Стосовно американців, їхня поведінка амбівалентна».
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ зазначив напередодні переговорів із росіянами, що до провалу консультацій треба також бути готовими. Зустрівшись у понеділок з українською віцепрем’єркою Ольгою Стефанішиною, він запевнив її, що члени НАТО мають спільну, узгоджену позицію щодо нашої держави, та погодився з думкою, що «нічого з того, що стосується України, не мусить обговорюватися без її участі». На рівні дискурсу все заспокійливо та правильно. Але якщо переговори таки проваляться?
Згідно з інформацією Europe1, французькі спецслужби розробили три можливі сценарії російської агресії.
Читайте також: «Ризики повномасштабного нападу». Як розвивається сюжет про стягування російських військ до кордонів України
Перший — це відверте вторгнення в Україну. За даними французької розвідки, його можна здійснити менше ніж за тиждень. За цим сценарієм прогнозуються значні людські втрати, в тому числі з боку російських військ. Згідно з повідомленнями, британці вже запланували план екстреної евакуації своїх громадян.
Другий план вторгнення французькі розвідники вважають більш вірогідним. Ідеться про анексію цілого Донбасу. Росіяни могли б спровокувати там інцидент як привід для вторгнення та відправити туди танки й піхоту.
Нарешті, третій сценарій — завоювання стратегічних міст на півдні України для прокладання «мосту» до анексованого у 2014 році Криму. У своїх гіпотезах французька розвідка посилається на стратегію, розроблену російським генералом Валерієм Ґєрасімовим: «війна нового покоління», тотальний конфлікт, водночас військовий, економічний та інформаційний.
Багаторівневі переговори російських та західних дипломатів і політиків, що відбуваються цього тижня, швидких рішень не обіцяють та не вбезпечують від нових провокацій Москви. Що дістане Україна: підтримку союзників чи лиш узгоджене право на самозахист? Що переможе: реалізм чи волюнтаризм? Відповідь знатимемо за кілька днів. Одне добре: Росію названо агресором, без евфемізмів, і в офіційному українському, і в західному дискурсі. Поле «миротворчості» сусідів принаймні зменшилося. Теж перемога, хай і не остаточна.