Дратував же, і як виявилось не тільки мене, а й принаймні Геннадія Хазанова, тим, що кіномандрівником, власне, був він один на країну з 300 млн. населенням. Це був клуб з одного мандрівника, як багато інших оксиморонів розвиненного соціалізму.
В світлі цього дуже радують зняті в Україні телепрограми типу "Орла й рєшки" та інші подібні – монополії нема. Навіть в цій програмі купа ведучих – парами, а не один власник ліцензії на кіномандри. Напружує тільки принципова відсутність україномовних мандрівників, але що ж ви хотіли — Притули на всі програми не вистачає. Бо це теж клуб з одного українського ведучого на всі розважальні програми. Раніше цю роль обіймав покійний Кузьма. Креольське ТБ працює саме так, не лайтеся.
Тим паче, що для перебірливих є також українські передачі, якщо в ефірі не натрапив, то на Ютубі знаходяться легко – «Феєрія мандрів», скажімо, чи нові випуски (що квоти животвірні роблять) «Латиноамериканського чекіна», «Азійського чекіна» тощо — повний плюралізм. Бо ж кожна поважна турагенція нині може знімати свою мандрівну передачу, згідно до куплених закордонних турів.
Читайте також: Розкіш байдужості
Та й оті тури все більше демократизуються. Все більше трапляються в соцмережах сторінки сучасних Паспарту — не обов’язково звертатися до агенцій, щоб хтось тебе швиденько за твої гроші прошвирнув нетрями Сингапуру чи Катманду. Збирають одразу на сайті групу — і цигель-цигель ай люлю. Оскільки друзі в мене специфічні, більшість з них зараз підробляє яхтовими капітанами і возить сколочені в інтернетах групи як не на Кіклади, так на фаранцузьке Таїті чи Канари. Класно, може й задорого для мене, але як пригадаєш, що раніше для того, щоб потрапити в Лас Пальмас, морякові треба було півроку відпрацювати в рибцеху вісім годин через вісім на промислі під Західною Сахарою, так наче вже і не так дорого.
Але більше всього мене тішать «повернення мандрівників бек хоум», як ось проект «Ukraїner», чий ведучий засвоїв методи індивідуального туризму поза обладнаними маршрутами в Індонезії та Малайзії, і зараз мандрує на джипі українським бездоріжжям і дивиться цим дещо відстороненим поглядом провідника у джунглях на поліських бортників чи скульптора-самородка з Полтавщини, який доволі професійно ваяє копії давньогрецьких статуй в себе на лісовому хуторі, а пропорції тіла вивчав за старими порножурналами. Зараз програма спільнокоштом зібрала гроші, щоб повезти народного митця в Афіни подивитися на Афродіт та Діан в музеях своїми очима. (І помацати, скульптору треба)
Про сотні тревелогів на різних блогових платформах та в соцмережах вже мовчу. Звісно, найкраще про країну, куди збираєшся їхати, розповість хтось особисто знайомий. І викладе фоточки в Інстаграм.
Наша молодь мала можливості ще в школах та університетах об’їхати всю Європу по всіляких обмінах, університетських практиках за кордоном і на гастролях дівочого хору тощо, і вже не потребувала жодного Сенкевича, щоб на власні побачити собор Св.Вітта в Празі чи Морський музей в Ліссабоні. Дуже бюджетно, економ клас. Діло молоде. Але цілком по кишені навіть незаможним батькам, які дуже сумніваються, чи не вводять маркетологів ув оману, коли в якихось анкетах доводиться примазатися до середнього класу. Мабуть таки ні. Такий середній, що вже аж знизу стукають.
В самостійної молоді мандри — то їх стиль життя. Мої молоді друзі з письменників так швидко обігнали за кількістю відвіданих країн свого старомодного колегу, який звик драїти палубу, щоб кудись приїхати, що мені все важче вразити їх якоюсь морською придибашкою. Хіба що тим, що мені платили гроші за те, на що вони витрачаються з гонорарів. А ще не можна сказати, що виходячи з Керчі, я вже знав, на Мальдиви чи Сейшели я цього разу потраплю. Може взагалі — під Антарктиду, на Кергелен.
Читайте також: У тенетах Цоя
Тим більш дивно, чому українське суспільство так болісно відреагувало на ті синхронні Сейшели й Мальдиви у виконанні президента та генпрокура. Ось не можна ж сказати навіть, що вони були хоч тисяча першими українцями на тих островах. Давній туристичний маршрут, який особливо любили дайвери та яхтсмени. Якщо винести за дужки те, що ця «зрада» розганялася всіми засобами інформаційної війни, належить розібратися, чому це аж так обурило публіку. .
Бо ж буває, що вони таку зраду вигадають, і розкручують, а ми так — тю. Ну ось як вони колись пробували розкрутити фотки молодої фрау Меркель на грецькому нудистському пляжі. А ми такі — тю, молодець фрау. А зараз не так.
Чи не стався певний злам стереотипів, культивованих сторіччами?
Нікого з радянських людей не обурював Сталін, коли відпочивав на своїй віллі в Сочі, чи Путін з його палацом у Геленджику, як і Горбачов у Форосі, Як і Хрущов… (ну, цей довідпочивався до путчу)… як і Микола Кривавий у Лівадії. І ніхто не рахував, у скільки воно обходиться казні, не вимагав чеків, хоча палац стоїть весь рік порожнім, а комуналку плати. Ось демонстрацію попа Гапона розстріляв — нехарашо. А дворець в Левадії — має право. Цар. Але на Мальдиви вже не має, поки їх броненосцями не завоює. Так виходить?
Важко уявити когось з правителів таможенного союзу, що наче якийсь бізнесмен, поїхав відпочивати до звичайного готелю, хай на екзотичних островах. Як якийсь простий депутат ВР одразу по завершенні сесії, чартерним літаком, чесне слово. Це навіть свого роду демократизм.
Але чи не доводиться за злами стереотипів, культивованих сторіччами, розплачуватися падінням рейтингів? Я не знаю, я питаю. І думаю, що це вже геть не перший злам.