Таки не все прогнило в данському королівстві, коли наші інтелектуали замість сидіти в паризьких кав’ярнях за лише їм одним цікавими дискусіями, друкують свої есе окремими книжками й запускають «у народ». Це стосується й нової збірки Миколи Рябчука, про яку він на презентації в книгарні «Є» сказав, що був би втішений, аби за кілька років вона стала геть неактуальною. Левова частка статей писалася для західного читача, частину з них було перекладено українською пізніше, і врешті під однією палітуркою вони знайшлися в цьому виданні.
Про що пише Рябчук, чим хоче подивувати? Хоча й було заявлено, що в книжці немає терміна «креоли», яким публіцист раніше окреслював зсовєтизованих українців, він таки незримо присутній. Креольськість проявляється в представників «еліт» (інакше, як у лапках це слово автор не вживає), котрі знівелювали успіх Помаранчевої революції, залишивши незруйнованим Карфаген пострадянської системи. В креольськості мислення він звинувачує представників ЗМІ, які слідом за московськими вчителями повторюють мантри про «близьке зарубіжжя», «вітчизняне кіно», «воїнів-інтернаціоналістів». Креольськість проявляється у 18-річному бовтанні України в «недолугій демократії», оскільки вона не захотіла перезапустити свої атрофовані інституції, сподіваючись натомість на їх еволюцію. Тому законності як такої в цій країні немає, точніше, вона існує вибірково – для тих, хто роками розводиться з трибун про необхідність скасувати недоторканність. Хоч як дивно, але все перелічене пов’язане між собою, як, до речі, й присутність на головній вулиці країни пам’ятника особі, котра цю країну ледве не втопила в крові.