У соціальних мережах уже стало певною традицією починати публікації словами «йшов четвертий рік війни». Що він зміг принести для України та її Збройних сил? На жаль, попри цей термін, ситуація не наблизилася до якогось рішення. За шахматною термінологією, це пат. Позитив лише в безуспішності російської сторони.
Ситуація на фронті здебільшого подібна до торішньої: така сама позиційна війна без масштабних подій, якщо порівняти з гарячими 2014 — 2015-м. Певним загостренням можна вважати обстріли Авдіївки на початку року. Це було першим випадком застосування реактивних систем залпового вогню проти мирного міста за довгий час умовного перемир’я. Ситуація ускладнювалася погодними умовами, зима й холод укупі з пошкодженими водо- й теплопостачанням загрожували гуманітарною катастрофою для мешканців, що залишилися в цьому прифронтовому місті. Утім, координовані дії влади, військових і волонтерів допомогли такого уникнути. Далі до кінця року застосування важкої артилерії й танків залишилося радше екзотикою, хоча й не зникло зовсім. Останній прецедент був на Світлодарській дузі, де ворог ударив із «Градів» по Новолуганському та Зайцевому.
Читайте також: Вогонь без контролю
Армія й далі використовує час і можливості для зміцнення. За даними Міністерства оборони України, за цей рік було проведено 109 командних штабних і 32 бригадних тактичних навчань, що на 30% більше, ніж попереднього. Українські підрозділи брали активну участь у міжнародних навчаннях, зокрема з партнерами з НАТО. Наші танкісти посіли п’яте місце на змаганнях із танкового біатлону в Німеччині, а спецпризначенці ССО вдало виступили на престижних змаганнях Cambrian Patrol, виборовши срібло. У структурах Міністерства оборони поступово запроваджуються нові стандарти згідно з цілями Стратегічного оборонного бюлетеня.
Звичайно, стара система не дуже охоче сприймає ці зміни, на швидке реформування не завжди вистачає коштів. Певним чином заважає й залежність реформ від бюрократичних затримок із боку інших відомств. Однак прогрес у деяких напрямах уже є, хіба що не так швидко, як цього хотілося б. Поступово до війська надходить нова та відновлена техніка, хоча залишаються питання щодо її якості, особливо щодо новітніх зразків. Частково це обумовлено браком часу, потрібного для проведення випробувань. Попри заяви різних високопосадовців, досі не вирішено проблеми будівництва заводу з виготовлення боєприпасів. Чергова обіцянка пролунала 23 серпня від президента Порошенка, за його словами, на це виділено 1,4 млрд грн із державного бюджету. І хоча, за повідомленнями від Міноборони, поточних запасів вистачає, рано чи пізно рішення має знайтися. І це може стати чудовим шансом для українського оборонно-промислового комплексу перейти відразу на західні калібри, щоб не робити потім зайві операції.
Одним із варіантів вирішення проблеми дефіциту техніки є отримання іноземних зразків. На передовій уже з’явилися нові цифрові захищені засоби зв’язку, зокрема й турецькі Aselsan, що викликало бурхливе обговорення навіть на сепаратистських сайтах і форумах. У планах Міноборони — перевести на сучасні радіостанції всі бойові частини ЗСУ до 2020-го. Попри значні перепони, у підрозділах ССО вже є доволі багато сучасної стрілецької зброї від найкращих іноземних виробників, насамперед високоточних снайперських гвинтівок. Але болючим питанням залишається можливість придбання летального оборонного озброєння. Україна чекає на позитивне рішення Вашингтона, який досі не зміг визначитися зі своїми пріоритетами в зовнішній політиці. Воно важливе ще й тому, який стане певним сигналом для всіх західних країн про можливість вести справи з нашою державою в цій чутливі сфері. Утім, не всі чекають на Трампа. Нещодавно Комітет національної оборони Канади оприлюднив звіт «Підтримка Канадою України в період кризи та збройного конфлікту» (Canada’s support to Ukraine in crisis and armed conflict), у якому рекомендував уряду надати летальну зброю нашій країні. Але лише за умови, що вона продемонструє активну роботу в боротьбі з корупцією.
Крім закупівлі озброєння тривають поставки допомоги від міжнародних партнерів України. Серед останніх — отримання партії медичних броньованих машин зі США. І хоча російський «воєнторг» теж намагається забезпечити «трактористів» своїми новинками здебільшого для випробувань, це не додає оптимізму терористам.
Порівняно з минулим роком українські сили змогли менше просунутися в сірих зонах, що пояснюється зменшенням доступних для маневру позицій. Найуспішнішим було здобуття повного контролю над селищами Травневе й Гладосове в Донецькій області. Це відбувалося на тлі воєнного перевороту в так званій «ЛНР», де сили звільненого з посади «міністра внутрішніх справ» Корнета усунули від влади «законного» керівника Плотницького. Багато хто сподівався, що ЗСУ мають скористатися таким хаосом у «народних республіках» для проведення бліцкригу. Втім, цей наступ міг би значно погіршити міжнародний імідж України, показавши її порушником мінських домовленостей, що в перспективі могло б перешкодити допомозі з боку світової спільноти. Крім того, достатня кількість російських резервів у регіоні ставить під сумнів успішність такого просування українських сил.
Читайте також: ОРДіЛО. Законсервований стан
Нинішній стан нашого війська унеможливлює наступальні дії російсько-терористичних сил. І хоча в мас-медіа та соцмережах періодично з’являються повідомлення про створення коридору на Крим чи здачу Маріуполя, такий сценарій малоймовірний через небезпеку значних втрат для сепаратистів і ЗС РФ. На обмежене загострення можна чекати лише ближче до президентських виборів у Росії, адже Кремлю важливо створити картинку, яка контрастувала б зі «стабільною та мирною» РФ. Якось цьому сприятиме й завершення активних дій у Сирії, принаймні офіційне. Тепер Москві не потрібно буде розриватися між двома фронтами. До того ж із закінченням сирійської кампанії виникне потреба знову заповнити медіа-вакуум. Хоча, звичайно, Путін отримає в березні свої чергові 86% і без українських новин.
Така воєнна ситуація створює умови для зміщення акценту російської гібридної війни з передової на політичну й соціальну ситуацію всередині України. Танкові атаки поступаються місцем терористичним. Підтвердженням цього стала низка резонансних убивств, у яких постраждали працівники Головного управління розвідки Міноборони та СБУ. Чималого резонансу набули й вибухи на сховищах боєприпасів. Москва послідовно намагається переконати українців, що ніхто не захищений, а влада жодним чином не контролює ситуації. Можна скільки завгодно нарікати на безпорадність вітчизняних спецслужб, але в усі часи й у будь-якій країні запобігти теракту набагато складніше, ніж його скоїти. «Історія навчила нас, що вбити можна будь-кого» — відома цитата з культового фільму «Хрещений батько».
Попри заяви відповідних органів, залишаються без належного захисту інформаційні системи й ресурси багатьох важливих організацій і державних установ. Це підтвердилося під час масштабних кібератак улітку, коли вірус зміг на кілька днів паралізувати важливі служби та навіть зупинити низку великих національних бізнесів. Однак за даними досліджень Українського кіберальянсу, не всі винесли урок із цих подій: стратегічні ресурси залишаються незахищеними й відкритими до агресії ззовні. Це дає можливість у будь-який момент створити штучний вибух невдоволення людей через втручання в роботу, наприклад, пенсійного фонду або може призвести до техногенної катастрофи внаслідок збою критичної інфраструктури.
Не менш важливим елементом неоголошеної війни є роздмухування соціальної напруженості. Як уже не раз зазначалося в матеріалах Тижня, що міцнішою ставатиме оборона на фронті, то більше буде мітингів або й «третіх майданів». Офіційний привід за цих обставин не має значення: долар по вісім, скасування кредиту чи боротьба з корупцією з однаковою ефективністю збирають адептів карго-культу. Як і прогнозувалося, найактивнішими протести стали в кінці листопада, із першими квитанціями за опалення та сезонним коливанням національної валюти. Втім, попереду довгі тижні свят, які мають показати серйозність намірів протестувальників. А відверто безглуздий «штурм» Жовтневого навряд чи додасть прихильників реконструкторам революцій.
Читайте також: Анн де Танґі: «Заморожені конфлікти — це інструмент впливу Росії»
Іншим аспектом є міжнародна політика як продовження воєнних зусиль сторін. Певною новинкою цього року стала пропозиція президента РФ Путіна розгорнути миротворчу місію на Донбасі. До цього російська сторона офіційно відкидала будь-які пропозиції України щодо введення «блакитних шоломів» під егідою ООН. Однак розраховувати на позитивний ефект від цих заяв не варто. Достатньо згадати, що саме загибель нібито російських миротворців стала офіційною причиною початку п’ятиденної війни в Грузії. А введення «троянських» миротворців на умовах Росії означатиме лише одне: регіон перетвориться на аналог Придністров’я із замороженим конфліктом і без шансів на швидке повернення в Україну.
Схоже, що міжнародна спільнота змогла правильно зрозуміти пропозицію Путіна, тому прогресу в цих планах Москви поки що не видно. Та повністю забувати про них не варто. Створення штучного контрольованого хаосу з подальшим його вирішенням у потрібному їй ключі — одна з найулюбленіших тактик Росії. Це доведено більшістю нещодавніх конфліктів за її участю, востаннє в Сирії. Там РФ, створивши гуманітарну катастрофу, домоглася від урятованого Асада законодавчо закріпленої окупації країни російськими силами. Хоча прихильників здобути мир будь-якою ціною вистачає й в Україні. Для таких людей чомусь не важливо, скільки вже втрат зазнала країна, щоб зберегти хоча б те хитке становище, яке є зараз. І що мир з окупантом на його умовах стане тільки запрошенням просуватися далі, підтвердженням правильності обраної ним стратегії. Агресор розуміє лише мову сили, тому Україна не має права на слабкість.