Повернувшись до США після зустрічі у Варшаві із президентом України Петром Порошенком, Барак Обама заявив, що «рішуче настроєний підтримувати український народ… не лише найближчими днями, а й найближчими роками». Ці добрі слова пролунали як гучне визнання влади в Києві, що бореться за повернення контролю над охопленою безладом Східною Україною. Але наскільки вони відображають громадську думку Заходу? Як далеко він готовий зайти в підтримці України та її ослабленої економіки?
На нещодавньому саміті G7 у Брюсселі західні лідери засудили дії Москви, що «підтримує порушення» суверенітету України. Вони попередили про можливість дальших санкцій. Навіть канцлер Німеччини Анґела Меркель сказала: «Ми не можемо собі дозволити ще більшої дестабілізації в Україні».
Однак відтоді європейські політики здебільшого схиляються до обережного підходу. Частково це пов’язано з тим, що Москва (нахабно озброївши сепаратистів та ігноруючи погрози щодо санкцій Заходу) нині здається більш схильною до примирення. Під час зустрічі із західними лідерами у Франції, на тлі урочистостей із нагоди 70-річчя висадки військ союзників у Нормандії, Путін висловлювався стримано і 15 хв говорив із Порошенком. Крім того, Захід дедалі більше усвідомлює, що не має ані змоги, ані бажання виділяти великі суми для втримання української економіки на плаву, поки офіційний Київ не вдасться до радикальних економічних реформ.
За словами Обами, міжнародна спільнота повинна «подбати про те, щоб ми сприяли зусиллям Петра». Ця заява – цінна моральна підтримка для нового президента України в час, коли внаслідок збройних сутичок із сепаратистами країна зазнає численних людських утрат. Однак американці знають, що ця підтримка радше моральна й політична, аніж економічна та військова. Балтійські навчання НАТО мають посилити західні гарантії безпеки у Східній Європі й заспокоїти знервовані країни Балтії. Однак вони не мають нічого спільного з військовою відповіддю Москві.
Головне питання в тому, як далеко Захід готовий зайти в підтримці ослаблої економіки України. Його дії можуть зрештою розчарувати Київ через два аспекти. Перший – це економічні реформи та прозорість. Під час нещодавньої зустрічі G7 західні лідери зосередилися на можливих варіантах подолання рецесії в Україні, одначе будь-яка допомога Заходу залежатиме від того, наскільки терміново нова українська влада заходиться реалізовувати фундаментальні реформи.
Опитування авторитетного Центру досліджень П’ю показує, що шансів провести такі реформи не вельми багато. Лише 45% українців згодні на економічну допомогу від країн Заходу в обмін на зменшення бюджетних видатків та соціальних виплат офіційним Києвом. 28% опитаних проти урізання витрат із бюджету, а серед осіб віком 50 років і старших підтримка політики суворої економії взагалі дуже незначна.
Міжнародний валютний фонд ухвалив екстрений пакет допомоги обсягом $17 млрд, в обмін на який Київ обіцяє підняти ціни на пальне та газ, а також відмовитися від підвищення пенсій. Однак за останніх шість років дві спроби МВФ забезпечити економічну реструктуризацію в Україні зазнали краху. Якщо Захід не побачить у неї промовистих ознак прозорості й відходу від колишніх корупційних практик, українці навряд чи отримають великі суми, необхідні для зростання економіки.
Читайте також: Європейські ребуси
Другий аспект: слід враховувати політичну складову проблеми. Будь-який економічний розрив між Києвом та Москвою завдасть удару по українській промисловості, і Захід не зможе компенсувати українцям утрату російських ринків. Чимало українських підприємств у галузі важкої промисловості (оборонний, авіакосмічний сектор і транспортне будівництво) майже цілком залежать від експорту до східного сусіда. Українські заводи є застарілими, неефективними й неконкурентоспроможними, тож мало які із цих радянських підприємств знайдуть собі інші ринки, якщо РФ припинить імпортувати їхню продукцію. Саме лише скорочення замовлень із Росії на вантажні залізничні вагони вже коштувало Україні $3 млрд річного прибутку. В обмін на допомогу Києву Захід і МВФ вимагатимуть закриття більшості цих неприбуткових підприємств. За підрахунками, щоб компенсувати Україні втрачені експортні ринки та робочі місця, знадобиться щонайменше $276 млрд. Важко уявити, щоб Захід виділив таку суму.
Отже, політична складова згаданої проблеми полягає в тому, що Київ не може собі дозволити втрату російських ринків (тим часом Москва, маючи альтернативні внутрішні підприємства, здатна обійтися без імпорту українських товарів). Таким чином, Захід економічно зацікавлений у послабленні політичної конфронтації. Це означає, що словесна підтримка жорстких дій у відповідь на захоплення урядових будівель і блокування доріг проросійськими сепаратистами супроводжуватиметься спокійною дипломатією, що спонукатиме Київ не провокувати російського економічного бойкоту.
Читайте також: Вольфґанґ Ішинґер: «Путін кидає виклик основам європейської інтеграції»
Це, своєю чергою, актуалізує питання про те, як далеко Захід готовий зайти, допомагаючи новій українській владі домогтися нарешті членства у Європейському Союзі. Якщо коротко, то не надто далеко. На цьому шляху – кілька істотних перешкод. Перша – опір Москви, що, як показує досвід, може мати сумні наслідки. Покращити економічні умови непросто, а погіршити дуже легко, про що свідчить дестабілізація на Сході. Друга перешкода – погана економічна ситуація в Україні. 30 років тому економіки її та Польщі були майже в однаковому стані; нині польська – вчетверо сильніша за українську. Києву необхідна тривала радикальна трансформація промисловості й сільського господарства, перш ніж він зможе просити членства у ЄС. Третя перешкода: більшість західних економістів усвідомлюють, що в найближчому майбутньому Україна лишатиметься залежною від російського ринку. Цілком переключитися на західні для неї нереально й політично ненадійно.
Що стосується громадської думки Заходу, то в більшості країн Європи немає організованого проукраїнського лобі. На відміну від поляків, які масово розселились у європейських державах, більшість українських іммігрантів традиційно обирають Канаду або США. У радянські часи мало хто сприймав Україну окремо від Росії. Звісно, те саме стосувалося й країн Балтії: після їх захоплення Сталіним Захід практично нічого не знав про них. Однак нині балтійці – члени НАТО і ЄС, багато хто з них подався до Великої Британії, Німеччини та інших країн працювати й учитися.
Читайте також: Жак Рупнік: «Коли імперія розвалюється, потрібні десятиліття, щоб установився новий порядок і настала стабілізація»
Утім, західна громадська думка здебільшого співчуває Україні й, поза сумнівом, вороже ставиться до Путіна. Навпроти резиденції британського прем’єр-міністра на Даунінг-стрит щодня можна побачити демонстрантів з українськими прапорами й плакатами, що закликають Захід протидіяти російській агресії. Однак акції протесту представників різних країн і поглядів досить поширені в космополітичному Лондоні, тож уваги ЗМІ вони майже не привертають.
Звичайно, агресивні дії Росії, а надто відправка бандитів на український кордон для розпалювання нестабільності на Сході, викликали хвилю протесту. Як це позначиться на двох інструментах стримування російської поведінки (економічних санкціях та необмеженій підтримці економіки України), наразі невідомо. Перспективи не надто оптимістичні: проблеми у Східній Україні, ймовірно, деякий час протривають, тоді як занепокоєність Заходу буде обмежена й мало сприятиме залагодженню ситуації.