Франція взяла участь у побудові «Північного потоку-2» більше для годиться. «Концерн Engie вклав у проєкт свої €950 млн радше, щоб бути в темі, аніж з метою стратегічного партнерства, — зазначила в розмові з Тижнем французька економістка Жюлі Монфор. — Статус співзасновника — це доступ до стратегічної інформації та впливу. Коли цей контроверсійний проєкт народжувався, Парижу було важливо не опинитися на маргінесі, а також контролювати ситуацію на сусідньому, німецькому, енергетичному ринку: «Південний потік-2» виводить німців на позиції потужного європейського енергетичного хабу».
Не можна сказати, що французька преса активно висвітлює події, пов’язані з будівництвом нового газогону. Ані у 2010 році, коли Москва розпочинала свою спецоперацію, ні нині, коли компанія-оператор повідомила про зварення останньої труби, тема «Північного потоку-2» майже не потрапляла на перші шпальти провідних французьких медіа. Винятком стали лише два періоди: запуск американських санкцій і відмова від них. В обох випадках найбільше йшлося про трансатлантичні відносини та перспективи західних фірм, що взяли участь у побудові газопроводу.
Політичні аспекти теми виринули лише в лютому цього року, після отруєння російського опозиціонера Алєксєя Навального. Тоді французький держсекретар з європейських справ Клеман Бон спантеличив експертні кола несподіваною заявою: «Франція позитивно ставиться до того, щоб Німеччина у відповідь на репресії, які здійснює Кремль проти опозиції та демонстрантів, відмовилася від добудови газогону «Північний потік-2». Але надто наполягати на зупинці проєкту Париж не став.
Певну відстороненість французького політикуму від гарячої для України теми пояснити просто. Енергетичну незалежність держави гарантують атомні станції, диверсифікацію енергопостачання налагоджено грамотно. Критичної залежності від російського газу немає, навіть якщо Росія залишається другим після Норвегії газовим постачальником країни з 20% імпорту. Париж методично констатує, що Україна, Польща та балтійські країни вважають «Північний потік-2» політичним проєктом Кремля, який має на меті узалежнити Європу від Росії, але завжди додає, що пані Меркель називає проєкт «лише економічним».
І вовки ситі, й вівці цілі. Демократія, звісно, — універсальна цінність, але, поклавши руку на серце, мало хто з західних політиків вірить у її близьке встановлення в Росії. Натомість обсяги російського ринку — зрозуміла фінансова конкретика. Світ припустився стратегічної помилки ще у 2014-му, коли внаслідок анексії Криму не завів під санкції, бодай частково, газовий сектор РФ. Якби тоді, понад сім років тому, Україні вистачило наполегливості та союзників, щоб залучити до санкційного переліку «Північний потік-2», проєкт було б або заморожено, або відтерміновано, а Газова директива ЄС від 2019 року про відокремлення видобутку газу від постачання, можливо, й поставила б на ньому крапку. Але історія не знає умовного способу. Цими днями прокладання труб нової нитки газогону завершилося.
Коментуючи ситуацію, французька преса констатує новий геополітичний баланс сил, що формується в Європі з запуском «Північного потоку-2». «Найбільше непокоїться Україна, — повідомляє телеканал France 24. Ідеться про геополітичні наслідки. З втратою транзиту газу до ЄС Київ утрачає потужний заслін проти Росії… Запуск «Північного потоку-2» збільшує ймовірність повномасштабних воєнних дій між РФ та Україною. Так сталося, бо Джо Байден віддав перевагу американському партнерству з Німеччиною».
Заяву Юрія Вітренка про те, що «Північний потік-2» «ще можна зупинити», у французьких експертних колах зустріли скептично. «Ні Вашингтон, ані Берлін, ані навіть Брюссель уже не виявлять політичної волі, щоб закрити проєкт, — зазначив у розмові з Тижнем один з працівників французької Engie. Ідеться про те: коли оператор газогону здобуде всі необхідні сертифікації, чи працюватиме труба на повну потужність, чи буде змушений «Газпром», як вимагає європейське законодавство, розділити свою виробничу та транспортну діяльність. Усе це питання часу, формальностей і грошей. Gaz de France був змушеним реструктуруватися, відмовитися від монопольних позицій, пустити на французький ринок інших дистрибуторів. Але Росія не дуже поспішає зі змінами, про що свідчить апеляція «Газпрому» на рішення німецького суду. Нехай цю апеляцію відхилили, є ще федеральний суд та потужні політичні сили в Німеччині, які зацікавлені, щоб проєкт швидко запрацював».
Українські перемовники щосили намагалися донести французам безпекові контраргументи проти запуску «Північного потоку-2». Але кількість зусиль не завжди означає їх якість. Париж, схоже, цілком задовольнився обіцянками Байдена «покарати» росіян, якщо вони після відмови від використання української ГТС відновлять бойові дії на Сході або вдадуться до інших дестабілізаційних кроків проти України. Але в чому це покарання полягатиме? Жодної конкретики. Натомість травневе рішення про скасування американських санкцій проти учасників побудови газопроводу — реальність, яка вже зміцнила російські позиції на європейському енергетичному ринку.
Аналогічна туманність спостерігається в Брюсселі. Навіть якщо багатьох дратують одноосібні енергетичні рішення Німеччини з наслідками для всієї Європи, чіткої узгодженої стратегії до протидії цьому нема. «Європейці не мають спільної позиції щодо двох стратегічних питань: майбутнього використання газу й відносин з Росією, — пояснив давніше Тижню директор центру енергії та клімату Французького інституту міжнародних відносин (IFRI) Марк-Антуан Ейль-Маззега. — Оскільки очевидно, що ЄС іще довго потребуватиме російського газу, треба якнайшвидше визначитися, як саме цей газ транспортувати». Ідеться про те, щоб поступово переходити на скраплений газ та альтернативні джерела енергії — замінити труби кораблями.
На рівні вимог європейського законодавства Брюссель мав би домагатися, щоб «Газпром» допустив до газогонів, які поєднують РФ з ЄС, інших операторів. Компанія «Північного потоку-2» мусить стати незалежною від «Газпрому», а 50% його пропускної потужності мали б бути зарезервованими для альтернативних постачальників. Ідеться, зокрема, й про українську газотранспортну систему, що потребує нових партнерів, які могли б, скажімо, використовувати українські газосховища на вигідних для себе умовах. Проте поки що про такі конкретні угоди, наприклад, з французами чи німцями, сьогодні не йдеться. «Північний потік-2» вчасно не прив’язали ні до відмови від анексії Криму, ні до повного виведення російської зброї з Донбасу, тому сьогодні західним столицям ще важче зважитися на такий політичний крок.
Читайте також: «Північний потік-2» на штучному диханні
Париж безрадісно стежить, як німецько-російський газовий тандем послаблює франко-німецький альянс, що його заведено вважати локомотивом європейського розвитку. Стежить, але діяти не поспішає. Близькі президентські вибори концентрують зусилля виконавчої влади на боротьбі за голоси виборців. Макрон змушений зосередитися насамперед на внутрішній проблематиці: щепленнях, ринку праці, судових процесах над терористами… Російська загроза, українська вразливість, спільні європейські інтереси тимчасово відійшли на другий план.
Щоб привернути увагу французів до небезпеки додаткового узалежнення від Кремля після запуску «Південного потоку-2», залишається лише обережно сподіватися на екологів. Зокрема один з лідерів «зелених», Янік Жадо, який планує брати участь у президентських виборах, завжди гостро критикує й видобувну енергетику, й міжнародну політику Кремля.
Філія міжнародної мережі «Друзі Землі» у Франції також регулярно виступає проти фінансової підтримки будь-якої газовидобувної діяльності, насамперед у російській Арктиці. Ефективність цих протестів поки що невисока, але це не означає, що вони зовсім безперспективні.