У містах Сходу вішають білборди із зображенням, яке має асоціаціювати НАТО з німецькими окупантами. А від Полтави до Донецька проходять мітинги і пікети з антинатівськими гаслами. Та попри загальноукраїнський характер кампанії впадає в очі певна розгубленість регіоналів чи радше відсутність єдиної партійної лінії: їхні облради не поспішають оголошувати свої області «територією, вільною від НАТО», хоча такі пропозиції виносять на порядок денний, а пресс-служба ПР воліє не розповідати про партійну кампанію, й відправляє до координатора акції – відомого проросійського депутата Вадима Колесніченка. Але навіть він не зміг пояснити Тижню, скільки людей зібрали мітинги ПР. Певне уявлення про це можна отримати з репортажу кореспондентів Тижня з Одеси та Донецька.
[58]
[59]
Більшість одеситів дивляться на ситуацію щодо НАТО суто прагматично.
Для початку, я намагався знайти в Одесі людей, які аргументують неприпустимість участі в Альянсі, використовуючи ще радянський стереотип «НАТО – ворог». Пошуки закінчилися невдачею, можливо тому, що антинатівських демонстрацій і пікетів в ці дні не проводили взагалі.
Квінтесенцією одеського погляду на Альянс стала думка полковника української армії пана Георгія, який під час спільних навчань тренувався як з російськими військовими, так і з вояками країн НАТО. «Буде Україна членом Альянсу чи не буде – я не вбачаю великої різниці. Моя військова служба від того суттєво не зміниться. Тому я дивлюся на ситуацію під таким кутом: якщо після вступу українським військовим підвищать платню – це добре. А якщо ні, то ніякого сенсу в членстві особисто я не бачу».
Партія регіонів провалює кампанію проти НАТО на своїй «малій батьківщині»
9-та ранку – нікого. Пів на десяту – на центральній площі Донецька лише я та Ленін. Бронзовому вождеві пролетаріату на відміну від мене, звісно, не зимно, хоча дме славетний донбаський вітрюган.