Зікора Антон журналіст

Без ексцесів

ut.net.ua
29 Серпня 2008, 00:00

 

День національного Прапора та День Незалежності, які пройшли в минулий уїк-енд, органічно злилися в одне свято. В анонсах значилися різні заходи, від концертів до богослужінь – усі, звісно ж, урочисті. Репетиції військового параду відбувалися за декілька днів і навіть місяців до його безпосереднього проведення. В результаті виграв той, хто був свідком цих репетицій, але не пішов на сам парад: 24 серпня на Хрещатику панувала така тиснява, що бронетехніку мало кому вдалося побачити на власні очі.
 
Якщо по порядку, то День національного прапора почався з незначного запізнення президента. Сайт голови держави повідомляв, що захід планується на восьму тридцять, почався він на годину пізніше. Виступу Віктора Андрійовича чекали декілька сот жителів Києва з написами, які свідчили про належність до того чи іншого району. Все це наштовхнуло на думку, що люди опинилися на Майдані за рознарядкою. Та були тут і ті, хто прийшли з доброї волі – це молоді активісти Конгресу Українських Націоналістів. У них на футболках красувалися написи: «Степан Бандера. 100 років із дня народження». Правда, не всі активісти змогли відповісти на запитання, коли саме народився український герой.
 
НІЧОГО СИМВОЛІЧНОГО
 
В цілому не можна дорікнути влаштовувачам свята в тому, що вони дуже піклувалися про людей. Майдан огороджували паркани і далеко не всім вдалося хоч щось побачити. А шкода, бо в цей час почалося найцікавіше. Після того, як президент, опустившись на коліно, поцілував синьо-жовте полотнище, він почав видавати паспорти кращій молоді з усієї України. Двадцять сім 16-річних переможців різних конкурсів і шкільних олімпіад отримали з рук Ющенка посвідчення громадянина. Важливість заходу підкреслювала присутність на ньому Арсенія Яценюка та Леоніда Черновецького.
 
Вже о дванадцятій свій День прапора й свою видачу паспортів почало влаштовувати місто. Люди перед Київрадою чекали мера, та хтось сказав, що він з’явиться ще не скоро, оскільки його нагороджують у Секретаріаті Президента Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Дійсно, незабаром Леонід Михайлович з’явився перед публікою з величезним орденом. Улюблений мер цього разу був серйозний і суворий, відчувалося, що він дуже гордий. Черновецький навіть прочитав текст про державний прапор українською, майже не збившись на російську. Після цього солдат почав піднімати синьо-жовте полотнище, та щось там заїло і заплуталося – національний символ застряг на середині флагштока. До солдата одразу підбіг працівник мерії та власноруч почав смикати трос, прапор піднявся вгору на півметра та – нічого символічного! – знову застряг. Працівник мерії кинувся допомагати солдатові – прапор був піднятий під аплодисменти громадян. У цей час Черновецький стояв навитяжку разом із секретарем Київради Олесем Довгим. Леонід Михайлович тримався правою рукою за селезінку, а після церемонії сказав, що вручати паспорти 16літнім киянам буде Олесь Довгий, «який дуже багато досяг завдяки… моїй команді». Молодий секретар Київради гідно впорався із завданням, на цьому все й закінчилося. Демонстрація військової техніки на Хрещатику була наймасовішою подією з тих, які відбувалися в ці дні. Воно й зрозуміло: паради не проводилися в країні чотири роки. Якщо пам’ятаєте, останній із них був 28 жовтня 2004-го. Формальним приводом тоді стало 60-річчя з дня звільнення України від фашистів. Насправді захід був спрямований на підтримку Януковича в напруженій президентській кампанії. Тоді на трибуні разом із Віктором Федоровичем стояв Леонід Кучма, Владімір Путін, президент Азербайджану Ільхам Алієв. Тоді ж Янукович запропонував смоктальну цукерочку Путіну й Мєдвєдєву – голові адміністрації президента РФ. Перший відмовився, другий узяв частування й незабаром став президентом, а Путін не став.
 
 «КРАСИВО ЙДУТЬ»
 
Цього разу командували парадом «помаранчеві» політики: у віп-зоні були Віктор Ющенко, Арсеній Яценюк, Володимир Огризко, Валентин Наливайченко, В’ячеслав Кириленко, перша леді України. Януковича не було. Хрещатиком пройшли військові загони та в кабріолетах проїхали міністр оборони Юрій Єхануров і командувач Сухопутних військ Збройних сил, командувач парадом, генерал-лейтенант Іван Свида. «Красиво йдуть». – «Інтелігенція», – флегматично коментували свідки.
 
Від руху танків повітря над вулицею посиніло: машини випустили багато диму. «Ось би цими танками грузинам допомогти», – зазначив один глядач. «Та марно, вони все одно кинуть і розбіжаться», – відповів інший. «Танки… Для джигіта танк не головне, для нього головне кинджал», – втрутився третій. Щоб побачити парад, багато глядачів вставали на сміттєві баки й залазили на дерева. Та що-небудь розгледіти було важко, тому за дійством краще таки було спостерігати на репетиціях, які регулярно проводилися на Хрещатику. Хоча тоді гелікоптери і літаки не літали, а поглянути на них вартувало. Звісно, не щодня таке видовище. Все було виконано у кращому вигляді, правда, тим, хто стояли на парному боці, роздивитися подробиці було складно. Тому вони дзвонили своїм знайомим, які стояли напроти. Ті коментували: «Пролетіли чотири вертольоти… Літаки!» Все як у дитинстві.
 
Йти з Хрещатика після побаченого було також непросто: натовп людей помчав у метро, людські «корки» утворилися навіть посеред вулиці. Та в цілому обійшлося без жертв і руйнувань, на тому все і скінчилося, якщо не вважати вечірнього концерту там же, на Майдані. Тут можна було послухати найвидатнішу сучасну українську групу – «ТІК». Враження незабутні.
 
Проте, мабуть, найцікавішим і найвидовищнішим за минулий уїкенд був флеш-моб, який влаштували молоді негідники. Їхня акція жодним чином не була пов’язана ні з політикою, ні зі святами, які проходили в ці дні, хоча й проводилася 23 серпня в центрі Києва, причому одразу після церемонії вшановування державного прапора. Словом, 30–40 чоловік із криками «Б…дь! Б…дь! Б…дь!» пробігли від «МакДональдза» на Майдані до так званої стели Незалежності. Флешмобери промайнули повз торгові ряди біля Головпоштамту. Роззяви, забачивши, як на них мчить цей потік, із жахом розбігалися, звільняючи йому дорогу, джентльмени спішно рятували своїх дам. Звідки я все це знаю? Річ у тім, що флешмобери люб’язно запросили кореспондента Тижня взяти участь у своїй чудовій акції. Я біг одним із перших і не переставав зі всієї сили кричати те, що кричали всі. Обійшлося без ексцесів: міліціонери, яких в цей час було тут дуже багато, теж кинулися врозтіч. Біг продовжувався буквально кілька хвилин, але приніс величезний заряд енергії та позитивного настрою.
Позначки: