Українська енергетика переживає кризу, яка супроводжується зупинкою дедалі більшої кількості блоків ТЕС, накопиченням невикористаного вугілля внутрішнього видобутку на складах, а отже, і зупинкою видобутку палива. Ці проблеми зумовлені як об’єктивними чинниками — теплішою від звичайної зими 2019–2020 років, яка вдарила по цінах на всі енергоресурси, так і рукотворними проблемами, що їх цілком можна вирішити за умови ефективної державної енергетичної політики та подолання монополізму.
Але проблеми в енергетиці, які безпосередньо б’ють поки що лише по десятках тисяч зайнятих і кількох відсотках ВВП, тьмяніють на тлі тих, що їх накопичені перекоси в галузі створюють для всієї економіки та особливо промислових споживачів. Адже ті й далі страждають від значно вищих цін на струм на українському ринку порівняно навіть із сусідніми країнами ЄС, що й казати вже про Росію чи Білорусь.
За даними ДП «Оператор ринку», станом на 22 квітня базова ціна на струм в основній частині енергосистеми України (ОЕС) становила €42,9/МВт•год, а в межах так званого Бурштинського енергоострова — від’єднаної від решти країни та синхронізованої із сусідніми країнами ЄС Закарпатській та основній частині Івано-Франківської та Львівської областей — €51,1/МВт•год. Тоді як у Румунії та Угорщині — €31,4/МВт•год, а в Польщі — €37,1/МВт•год.
Читайте також: Експорт – імпорт – карантин
До того ж ідеться не лише про наслідки карантину через поширення COVID-19. Цей фактор змінив абсолютний рівень цін, але не співвідношення, яке вже тривалий час складається не на користь України. У січні та лютому, коли в енергосистемі також спостерігався профіцит пропозиції струму, а ціна на «ринку на добу наперед» (РДН) в об’єднаній енергосистемі України в лютому знизилася на 12,4%, порівняно із сусідніми країнами ЄС ціни в нас усе одно були значно вищими. У Бурштинському енергоострові ціна електроенергії була дорожчою в січні — на 24%, в ОЕС України — на 10,5%, якщо порівняти зі Словаччиною. У лютому різниця стала ще більшою і сягнула по Бурштинському енергоострову 75%. Навіть якщо порівнювати із Румунією (де найвища ціна серед сусідніх до України країн ЄС), то у лютому ціна на електроенергію у Бурштинському енергоострові була на 33% вищою, а в основній частині енергосистеми України — на 8%. Набагато вищі, ніж у Європі, ціни зберігалися в Україні й упродовж усього березня.
Значно вищі ціни на струм завдають постійного удару по конкурентоспроможності українських виробників, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Це стимулює зростання імпорту та зменшення експорту товарів, а отже, і зниження або незростання їх виробництва в Україні. Окрім того, значно дорожча вартість струму відіграє хоч і не найбільшу, однак і далеко не останню роль в ухваленні бізнесом рішення про розташування нових виробництв. Що й казати про перенесення активних потужностей, від чого дуже залежить перспектива наближення економіки та рівня життя в Україні до показників сусідніх країн ЄС.
Російське проти українського
Через стрімке зменшення споживання струму завдяки теплішій погоді українські ТЕС помітно зменшили обсяги спалювання вугілля. Але це зменшення споживання відбувалося здебільшого за рахунок вугілля українського видобутку. Наприклад, без урахування енергоострова Луганської ТЕС у грудні 2019 року (станом на 28 грудня, день за який є дані) обсяг споживання вугілля газової групи (що видобувається в Україні) на всіх ТЕС країни становив 1091 тис. т, тоді як імпортного антрациту було спалено 251 тис. т. Для порівняння: у листопаді 2018‑го в разі споживання майже зіставного обсягу імпортованого антрациту (292 тис. т) було спалено в півтора раза більше газового вугілля (1758 тис. т).
Надалі це співвідношення лише погіршувалося. У січні 2020 року на всіх ТЕС та ТЕЦ країни було спалено вже близько 400 тис. т антрациту при 1420 тис. т газового вугілля, у лютому 2020 року — 350 тис. т антрациту та 1470 тис. т газового вугілля, у березні — 257,5 тис. т антрациту та 1105 тис. т газового вугілля, а за 20 днів квітня — 166 тис. т антрациту й лише 659 тис. т газового вугілля. А це означає, що за пріоритетної відмови від російського антрациту в умовах надлишку потужностей теплової генерації скорочення споживання вугілля українського видобутку могло би бути за цей час принаймні вдвічі меншим. Заміна спожитих лише з початку 2020 року майже 1,2 млн т імпортного антрациту зняла б потребу відмовлятися від закупівель такого ж обсягу газового вугілля як на державних, так і на приватних шахтах країни.
Реакцією влади став, зокрема черговий онлайн-випад Володимира Зеленського, який у відповідь на наростання кризових тенденцій в українській енергетиці поставив вимогу припинити імпорт струму та вугілля в Україну. Вона виявилася не лише запізнілою, — опалювальний сезон уже закінчувався, — а й суто декларативною. Ухвалене урядом Дениса Шмигаля 18 березня рішення про введення з 1 квітня спеціального мита в 65% на вугілля, що ввозиться з РФ, не поширювалося на антрацит. Крім того, і воно кілька разів відтерміновувалося: 15 квітня перенесли на 1 травня. Але головне, що виняток для антрациту та пісного вугілля цілковито нівелюють значення відповідного рішення, адже саме антрацит витісняє вугілля українського видобутку.
Як постійні відтермінування, так і вилучення з переліку антрацитового вугілля неможливо пояснити чимось, окрім лобізму наближених до влади бізнес-груп, зав’язаних на схеми постачання з РФ палива, яке знищує вугільну галузь країни. Тільки за попередні шість місяців, за які сьогодні оприлюднені дані (вересень 2019-й — лютий 2020-й), в Україну було імпортовано 1,4 млн т антрациту, понад 90% якого з РФ. На тлі різкого зниження виробництва струму на ТЕС та відповідно спалювання всього вугілля обсяги імпорту антрациту так само загальмували з 0,33 млн у грудні 2019-го до 0,24 млн т у лютому 2020-го. Однак усе одно йдеться про надзвичайно великий імпорт, який продовжує шкодити внутрішньому видобутку.
Лише одна Слов’янська ТЕС «Донбасенерго» — найбільший споживач антрациту — спалила за I квартал 0,42 млн т імпортного антрациту і ще 76,6 тис. т за 20 днів квітня. Отже, було позбавлено можливості реалізації півмільйона тонн газового вугілля внутрішнього видобутку. І це при тому, що потужності цієї ТЕС, як показав досвід «блокади» 2017-го, коли її робота була зупинена через фізичну відсутність антрациту на складах, можна легко замінити сусідніми ТЕС, що працюють на газовому вугіллі, яке видобувається в Україні. Проте в опалювальний сезон 2019–2020 років ця ТЕС спалювала щомісяця по 150–160 тис. т — до 50–60% усього використаного на ТЕС України антрациту. А менеджмент компанії за три роки, що минули відтоді, так і не реконструював станцію, щоб перевести її на роботу на вугіллі внутрішнього видобутку.
Оскільки в її роботі немає критичної потреби, то за умови законодавчого запровадження ембарго на його імпорт із Росії на Слов’янській ТЕС могли б досить швидко провести необхідну реконструкцію або ж припинити її роботу. Але як попередня, так і нинішня влада нічого не зробили для того, щоб така реконструкція найбільшого споживача російського антрациту — Слов’янської ТЕС — відбулася.
Тепер же президент Зеленський, вимагаючи заборонити імпорт енергетичного вугілля в країну, знову робить виняток для антрациту, який не видобувається на підконтрольній території. І далі заохочує в такий спосіб відмову енергогенеруючих компаній від реконструкції та переходу на газове вугілля внутрішнього видобутку, зі збутом якого відчуваються дедалі більші проблеми. Хоча часу було досить.
Читайте також: Лакмусовий папірець
Цей сигнал саме так сприймає і решта великих споживачів імпортного антрациту, насамперед оператори ТЕЦ Києва та Чернігова, які також досі працюють лише на російському вугіллі. Оскільки вони в опалювальний сезон забезпечують виробництво не лише струму, а й тепла для жителів великих міст, їх не можна просто зупинити та замінити на інших виробників струму. Але це не скасовує того факту, що за шість років після втрати контролю над територіями Донбасу, де видобувався український антрацит, та три роки після припинення поставок звідти внаслідок транспортної блокади було досить часу, щоб перевести всі ТЕЦ країни так само на газове вугілля, яке видобувається в країні.
ДТЕК контратакує
Півроку тому, коли монобільшість «Слуги народу» в інтересах підприємств своїх ключових спонсорів — Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука — розпочала наступ на монопольні позиції ДТЕК Ахметова через відкриття всіх шлюзів для нарощування імпорту (див. «Ефект відкриття ринку»), Тиждень уже звертав увагу, що у війні двох олігархів за ринок електроенергії знову програє Україна. На жаль, наші прогнози підтвердилися, і ситуація в українській енергетиці різко погіршилася. Однак зараз усе може повторитися дзеркально. Скориставшись змінами в балансі сил в оточенні Зеленського, Ахметов намагається перейти в атаку та відігратися за торішні втрати позицій.
З березня, коли в країні було запроваджено карантин, а Ахметов відгукнувся на заклик Зеленського про порятунок, у компанії ДТЕК почали нагнітати сценарій «інфаркту української енергетики» в разі, якщо не виконають їхніх вимог.
Насамперед уже наприкінці березня, скориставшись можливостями, які надав форс-мажор через запровадження в Україні карантину, «ДТЕК Енерго» фактично оголосила дефолт: попередила кредиторів, що перебуває в процесі розробки пропозицій для кредиторів стосовно зупинення виплат та реструктуризації боргу та не сплатить ні відсотковий купон 1 квітня 2020-го, ні відсотки за банківським боргом 31 березня 2020-го. Хоча монополія мала чималий запас міцності з попереднього року: за підсумками 2019-го, ДТЕК отримала EBITDA в розмірі $607 млн та рентабельність за нею 20,4%.
З 1 квітня ДТЕК призупинила видобуток на своїх шахтах на Донеччині, а з 20 квітня зупинила і решту своїх шахт — об’єднання «Павлоградвугілля» на Дніпропетровщині. За словами гендиректора ДТЕК Максима Тімченка, до цього призвело те, що на складах лежить уже 3 млн т вугілля — на 80% більше порівняно з минулим роком. Накопиченого на складах вугілля за нинішніх умов справді може вистачити щонайменше за сьогоднішніх темпів і динаміки на квартал споживання.
Як наслідок, у підвішеному стані тепер на 23 тис. шахтарів більше, і в компанії вже погрожують соціально-політичними наслідками. Близький до ДТЕК голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець уже заявив, що «час указати на двері пану Герусу… Зупиняються вже не тільки державні, а й модернізовані високоефективні приватні шахти: ніхто не може витримати фінансового геноциду, який улаштував енергетикам та шахтарям тіньовий куратор галузі Андрій Герус».
Читайте також: Коронавірус підштовхує світ до рецесії
Паралельно ДТЕК заблокувала імпорт із ЄС до західноукраїнських регіонів Бурштинського острова. Для цього в першій половині квітня ДТЕК припинила постачати електроенергію на експорт і залишила в роботі лише три енергоблоки, що дало змогу з мотивів операційної безпеки звести до нуля імпорт струму із сусідніх країн ЄС, де він значно дешевший. Хоча саме динамічне зростання імпорту струму із сусідніх країн Євросоюзу, яке значно перевищувало постачання з Білорусі та Росії до основної частини енергосистеми України з літа минулого року (див. «Ефект відкриття ринку»), стало основним фактором, який тривалий час обмежував апетити «ДТЕК Західенерго». Як наслідок, уже 21 квітня, за даними ДП «Оператор ринку», у Бурштинському енергоострові був зафіксований найвищий з початку квітня рівень цін на ринку «на добу наперед» — 1766,33 грн/МВт•год.
Гендиректор ДТЕК Максим Тімченко не ховаючись озвучує вимоги олігарха: антикризовий штаб на рівні прем’єр-міністра, як це їм уже вдалося досягнути шантажем у 2014–2015 роках; перегляд енергобалансу на 2020-й — із очевидним збільшенням закупівлі струму на вугільних ТЕС, адже тут присутнє погрозливе «ми нарешті повинні почути відповідь від держави: чи потрібне Україні вугілля та вугільна генерація, чи ми повинні її закривати?»; скасування неринкових обмежень та припинення втручання владних структур у роботу енергоринку — мрія монополіста; угода з інвесторами «зеленої» генерації, ключові позиції серед яких посідає останнім часом та ж таки ДТЕК, «що перед ними Україна має гідно виконати взяті на себе зобов’язання».
І загроза того, що, у Зеленського нічого не роблять для захисту українського вуглевидобутку від знищення російським антрацитовим демпінгом, можуть уже найближчим часом капітулювати перед натиском українського монополіста. Однак якщо російське вугілля в умовах останніх кількох місяців витісняло українське з теплової генерації, то позиція, яку лобіює ДТЕК Ахметова, полягає у витісненні дорожчим струмом його ТЕС та «зелених» вітрових (ВЕС) і сонячних (СЕС) електростанцій дешевшої генерації державних атомних (АЕС) та гідроелектростанцій (ГЕС).
Ще до запровадження ринку електроенергії, на початку року Тиждень застерігав, що його запуск без вирішення задавнених проблем української енергетики не лише не поліпшить ситуацію, а й сформує нові виклики (див. «Нові правила для старих проблем», № 8/2019). Контролюючи до 90% усього видобутку енергетичного вугілля в країні та виробництво левової частки струму тепловими електростанціями ДТЕК Ріната Ахметова, робили й далі роблять ставку не на розвиток і модернізацію власних потужностей, а лише на можливість нав’язувати свої умови споживачам.
Тому потрібно вибудовувати державну політику з огляду на те, що без вирішення проблеми монополізації вугільної галузі українська енергетика й далі балансуватиме між двома вогнями. З одного боку буде загроза колапсу та неконкурентноспроможність, а з іншого — надмірно високі ціни на ринку для всього бізнесу задля підтримання надприбутків одного олігарха.
Проте сьогодні, замість того щоб використовувати антимонопольні механізми чи створювати нові, що для монобільшості не може бути складним завданням, боротьба з монополією Ахметова у владі зосереджується довкола лобіювання імпорту струму та вугілля з інших країн. Водночас демонструється повна нездатність держави ефективно використати антимонопольні інструменти. Зокрема, розслідування АМКУ щодо зловживання монопольним становищем компанії «ДТЕК Західенерго» розпочалося ще в жовтні 2019 року, але й досі не дало жодних результатів. Навіть попри те що на початку березня до розслідування долучився вже й секретаріат Європейського енергетичного співтовариства.
Фундаментальне вирішення проблеми полягає в примусовому розподілі вуглевидобувних активів ДТЕК принаймні на три — чотири компанії зі справді незалежними кінцевими власниками, які будуть зацікавлені в нарощенні видобутку, щоб витіснити конкурентів. Відтак важливо налагодити реальну конкурентну біржову торгівлю вугіллям, що спричинить як зниження ціни на вугілля так і на струм, вироблений із нього на ТЕС. Паралельно необхідна повна заборона на імпорт енергетичного вугілля, доки галузь трансформується і стабілізується на новій висококонкурентній основі. Лише в такий спосіб український струм стане конкурентним з електроенергією сусідніх держав ЄС, а отже, зросте й загальна спроможність української економіки. Усе інше обіцяє лише подальше мародерство різних угруповань олігархів на тлі подальшого погіршення ситуації як в українській енергетиці, так і в економіці загалом.