На тлі критики Європи з боку Дональда Трампа та сумнівів щодо багаторічної американської обіцянки захищати європейські держави від російської ядерної зброї, лідери ЄС розглядають шляхи зміцнення власних арсеналів замість подальшої залежності від Сполучених Штатів для захисту своїх країн.
«Нові кроки з боку деяких найближчих союзників Америки щодо формування власного бачення безпеки без ключового елементу підтримки США свідчать про те, наскільки занепокоєні європейські лідери дедалі більш ворожою позицією Трампа щодо континенту та зростаючою загрозою з боку Росії. Ці обговорення також сигналізують про зміну безпекової динаміки на Заході, що може підірвати десятиліття глобальних зусиль, спрямованих на скорочення, а не розширення ядерного озброєння», — зазначає видання NBC.
Європейські країни вивчають широкий спектр варіантів, серед яких — модернізація ядерної зброї Франції, передислокація французьких бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю, за межі країни, а також посилення французьких та інших європейських сил на східному фланзі НАТО. Ще один варіант, який обговорюють, — ідея надати європейським країнам, що не мають ядерних програм, технічні можливості для їх створення.
У коментарі Тижню науковий співробітник дослідницької групи з питань нерозповсюдження та ядерної політики британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Джек Кроуфорд зазначає, що наразі створення європейського ядерного стримування, незалежного від американської ядерної «парасольки», є малоймовірним та настільки нереалістичним, що серйозні дискусії про «євростримувальний потенціал» суперечать інтересам європейської безпеки, відволікаючи увагу від розвитку переваги у звичайних озброєннях над Росією.
«Важко уявити гіпотетичне європейське стримування, яке не передбачало би залучення британських і французьких ядерних арсеналів, навіть з огляду на те, що британський стримувальний потенціал технологічно залежить від США. Розвиток ядерних програм будь-якої іншої європейської держави порушував би її зобов’язання за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї і може збільшити ймовірність російського нападу. Набагато легше знищити зародкову ядерну програму, ніж повністю сформовану», — каже Джек Кроуфорд Тижню.
Він також додає, що у такому разі виникнуть серйозні питання щодо управління єврозасобу стримування та структур ухвалення рішень. Нова британсько-французька ядерна керівна група теоретично могла б запропонувати модель для введення в дію єврозапобіжного фактора, однак для цього все одно знадобилася би дорожня карта для подолання суттєвих фінансових та промислових перешкод.
«Сукупність приблизно 225 ядерних боєзарядів Великої Британії та близько 290 Франції виглядає мізерною на тлі приблизно 5 460 ядерних боєзарядів Росії. За відсутності американської ядерної “парасольки”, чи доведеться британському та французькому арсеналам збільшити масштаби, щоб мати змогу переконливо тримати російські об’єкти під загрозою ураження? Наприклад, Велика Британія вже зараз зазнає фінансових та промислових труднощів у процесі модернізації свого наявного арсеналу. Розширення британського ядерного запасу вимагало би кардинального переосмислення підходу уряду до власних ядерних промислових спроможностей, а також суттєвих змін у стратегії “мінімально надійного” стримування», — зазначає Джек Кроуфорд Тижню.
Перевага Росії полягає не лише у кількості ядерних боєголовок, а й у нестратегічних засобах доставки, які дають змогу здійснювати обмежене ядерне сигналізування. Франція має певну гнучкість завдяки морським і повітряним системам доставки, а ось Велика Британія є більш обмеженою: морський компонент стримування здатний завдати удару у відповідь, але він майже не залишає простору для поетапної, дозованої ескалації без ризику викриття обмежених сил другого удару.
Серед європейських держав аналітики особливу увагу приділяють не лише Британії та Франції, а й скандинавському ядерному стримуванню. Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція можуть замислитися над тим, як забезпечити власний ядерний захист.
«Сукупно скандинавські країни посідали б 12-те місце у світі за розміром економіки з ВВП у 1,9 трлн доларів. Ба більше, вони мають технології, промислову базу та фіскальну дисципліну, необхідні для створення повністю незалежного ядерного виробничого ланцюга, співставного з французьким. Скандинавська рамка могла би забезпечити як зовнішню легітимність, так і внутрішнє заспокоєння. Світ уже сприймає скандинавські країни як стабільні демократії без експансіоністських амбіцій. Тож ядерне стримування, що постало б із цієї традиції, було б надзвичайно суперечливим, але його могли б розглядати як виняткове, а не ревізіоністське явище», — вважає норвезький підполковник Йоганнес Кібсгаард.
Джек Кроуфорд наголошує Тижню, що хоча нещодавня Стратегія національної оборони США була більш розмитою щодо американських зобов’язань у сфері розширеного ядерного стримування, ніж попередні її редакції, друга адміністрація Трампа неодноразово підтверджувала намір зберегти американську ядерну зброю в Європі. Це також підкреслює, принаймні зараз, що серйозні міркування щодо автономного європейського ядерного стримування є контрпродуктивними.
«Європа повинна зосередитися на практичній реалізації свого значного прихованого потенціалу для розвитку та підтримки конвенційної переваги над Росією. Зокрема, у своєму нещодавньому звіті моя колега Дар’я Долзікова рекомендує, щоб неядерні союзники по НАТО надавали пріоритет інвестиціям у “передові системи, такі як протиракетна оборона, високоточні удари, протиповітряна оборона”. Доти, доки США не почнуть сигналізувати про можливе виведення американської ядерної зброї з Європи, саме такий підхід є значно продуктивнішим способом для Європи зміцнити свою оборону від Росії», — переконує Джек Кроуфорд.