Парламентарії нарешті визнали: проблеми з економікою триватимуть щонайменше два роки. Саме на цей термін (до 1 січня 2011-го) розраховані заходи, передбачені спеціальним законом, націленим на боротьбу з наслідками світової фінансової кризи.
В Україні від економічних негараздів найбільше потерпіли не фінансисти, а будівельники: жоден банк поки що не лопнув, зате на 50 – 70% будмайданчиків панує цілковита тиша. Рятувати в першу чергу будівельну галузь, здається, сам Бог велів. Це не металургія, де півтора десятка заводів у десятку міст контролюють люди, які входять до списку найбагатших східноєвропейців. Будівництво – це десятки тисяч фірм, переважно середніх і дрібних, в усіх без винятку областях і великих містах. Будівництво більше за інші галузі залежить від надходження фінансів, бо в нинішніх умовах вкладені кошти зазвичай починають повертатися лише через рік-два. А ті, що повернулися, були негайно вкладеними в наступні проекти, які зараз завмерли на стадії двох-трьох поверхів чи фундаменту. До того ж, один безробітний у будівництві – це двоє безробітних у промисловості будматеріалів, і цим список суміжних галузей не вичерпується.
Антикризовий закон ухвалили так оперативно, що до останнього моменту широка громадськість не знала, до яких конкретно заходів вдасться держава. А коли дізналася – просльозилася. Від турботи наших законодавців про банкірів-іпотекотримачів і про утримання спекулятивних цін на житло. Бо з цілого пакета антикризових заходів, запропонованих будівельниками, держава під потужним тиском Мінфіну й НБУ вирішила поки що обмежитись одним: змусити банкірів розробити програми реструктуризації боргів громадян, які взяли іпотечні кредити, а тепер не можуть за них розрахуватися.
Говорити про те, що виграли боржники, зарано: треба побачити умови реструктуризації, які запропонують банки. Так само як передчасно говорити про те, наскільки поширеною буде оренда житла з можливістю викупу. Схема прогресивна, але осад залишається: неозброєним оком видно, що забудовникам пропонують здавати нерозкуплені квартири в оренду, щоб ті не викинули їх масово на ринок і ціни з гуркотом не обвалилися.
І на цьому все. Нема, щоб реально допомогти будівельникам – усунути перешкоди, що заважають збільшенню пропозиції житла на ринку: хабарництво чиновників (подейкують, що за одне тільки погодження проекту будинку в КМДА беруть «на лапу» $100 із кожного квадратного метра), брак кваліфікованих кадрів, здирництво місцевої влади, яка вже знайшла лазівки у вересневому законі, покликаному зменшити навантаження на будівництво, і т. ін. Не кажучи вже про рефінансування кредитів на добудову заморожених будинків. А без фінансування будівельникам простіше «кинути» покупців недобудованих квартир, ніж завершити об’єкт. Позаяк вітчизняне законодавство залишає чимало можливостей для шахраїв, зате не передбачає засобів примусити «батьків» міст або комунальників виконувати закон, покликаний стимулювати будівництво доступного житла.