Бернар-Анрі Леві, французький філософ, кінорежисер і письменник, обговорив з Тижнем умови української перемоги у війні, ситуацію в бригаді імені Анни Київської та майбутнє світової політики.
— У 2015 році під час конференції в Паризькому інституті політичних досліджень ви сказали, що українці — народ, який прагне стати кращою версією себе. Цитата не точна, але сутність була така. Чи ви такої самої думки про українців сьогодні?
— Я добре пам’ятаю той захід в Інституті політичних досліджень. Тоді я говорив переважно про фальсифікацію пам’яті, яку здійснюють росіяни, про їхнє маніпулювання історією, про те, як вони, наприклад, повністю привласнюють собі перемогу над нацистами в 1945 році. А цитату, яку наводите, я не зовсім пам’ятаю. Мабуть, я мав на увазі, що є народи, яких випробування принижують, а є такі, яких випробування роблять сильнішими. Український народ належить до другої категорії. Я так думав уже у 2015 році. І сьогодні я переконаний ще більше! Україна — взірець опору й мужності.
— Ви мали змогу відвідати лінію фронту й, зокрема, побачити, як воює бригада імені Анни Київської, сформована за сприяння Франції. Поділіться спостереженнями й висновками.
— Мій головний висновок: нас усіх знову обдурили дезінформацією. Те, що на початку були проблеми, безсумнівно, правда. Головна проблема полягала в тому, що ми перебували в розпалі російського наступу й мали відправляти людей на всі фронти. Але ситуацію взяв під контроль вправний командир Тарас Максимов. Він її вирівняв, поставив бригаду на ноги, вдало використовує свої десять гармат Caesar. Бої тривають жорсткі, але моральний дух високий.
І саме бригада імені Анни Київської діє в найскладнішій зоні, на покровському напрямку. Вона воює професійно, холоднокровно й надзвичайно мужньо. Франція та Україна можуть пишатися цією бригадою.
— Ви також мали змогу відвідати Суми й затим назвали місто столицею «болю й опору». Чи можна такими самими словами схарактеризувати й моральний стан українських солдатів, які воюють на цій лінії фронту?
— Так. Саме слова «біль та опір» відповідають ситуації. Але опір у солдатів усе-таки переважає біль. Як і в Покровську, вони тримають лінію фронту й захищають місто Суми, яке завдяки їм живе майже нормальним життям. Усе це під безперервними бомбардуваннями, під небом, яке в ясні дні чорне від дронів, і в дуже важких умовах.
— Генерал Сирський нагородив вас медаллю «За допомогу військовим». Як ви сприйняли цю нагороду?
— Загалом, я не люблю вшанування й нагороди. Але ця медаль, яку отримав від керівника найкращої та найхоробрішої армії Європи, вразила мене більше, ніж я міг собі уявити. Це було справжньою несподіванкою. Зустріч організували мої друзі Сергій Осипенко й Богдан Гервасюк — мої постійні супутники в усіх зйомках в Україні. Я думав, що просто приїду взяти інтерв’ю в генерала Сирського, якого з моменту знайомства дуже поважаю. І ось несподіванка! Літературні премії, почесні докторські ступені, академічні звання — я все це маю! Але медаль за допомогу, яку я, можливо, надав своїми фільмами українському опору, — найкраща нагорода, яку мені могли вручити!
— Чому світ не був готовий ані до повномасштабного нападу Росії на Україну, ані до зближення Росії та США з поверненням Трампа до влади? Чи політологи, які спеціалізуються на цих двох країнах, щось недопрацювали?
— Що стосується мене, то я віддавна попереджав про величезний ризик, який для України являє повернення Трампа. Утім, визнаю, що важко було уявити те, що сталося. Найбільша демократія світу, гарант міжнародного порядку, що виник після Другої світової війни, вступає в союз із Путіним, тобто людиною, яка відроджує нацизм і хоче покінчити з ліберальним міжнародним порядком… Це аж ніяк не ординарний поворот подій, зовсім не передбачуваний… Справжній розворот на 180 градусів. Подія з великої літери. Зміна історичних епох. Усе це дійсно важко було спрогнозувати.
Читайте також: Крістіан Кастанья: «Знищення української культури агресором посилює злочин геноциду»
— На вашу думку, чи може Україна виграти війну й за яких умов?
— Так, може. Я знаю ситуацію на лінії фронту й не змінив своєї думки. Вважаю, що перемога можлива. Але для цього потрібні дві умови. Перша: Європа має збільшити військову допомогу й погодитися доповнити сили, які тепер створює сама Україна. Друга: США, навіть якщо вони вийдуть з переговорів про припинення вогню, не мають припиняти передання розвідданих. Це все реально. Можна уявити Трампа, який каже: «Я зробив усе, що міг, я намагався домогтись угоди, але це неможливо, тому я відходжу вбік, але не заперечуватиму, якщо Конгрес, як побажає, і надалі голосуватиме за пакети військової допомоги».
— Чи є майбутнє в НАТО, якщо американці вийдуть з альянсу?
— Це вже не буде НАТО. Буде щось інше з іншим керівництвом, іншими джерелами фінансування. Інший договір має з’явитися. Інакше план, оприлюднений віцепрезидентом Дж. Д. Венсом у Мюнхені, буде реалізований: Європа припинить спротив. Спочатку вона обере лідерів, які, як Орбан чи Мелоні, готові будуть підтримати Путіна, Трампа чи їх обох, а потім підкориться їм.
— А чи здатна Європа захистити себе військовим шляхом у разі нової агресії Росії, наприклад проти країн Балтії? Президент Естонії припускає таку можливість.
— Не знаю. Сподіваюся, що так. Проблема в тому, що не кожен може бути Черчиллем, а героїзм не конче заразний. У Європі є постать, схожа на Черчилля, — президент Зеленський. Але чи справді Зеленський став прикладом для наслідування? Чи є на старому континенті багато таких постатей, як він, неординарних? Я справді не знаю. Усе вирішують події. Герої або з’являються, або ні, коли трапляється подія. Побачимо.
— Чи треба конфісковувати російські активи, які зберігаються в закордонних банках?
— Думаю, що так. По-перше, це було би справедливо. А по-друге, це був би ефективний спосіб підтримати військові зусилля, до яких нас змушує російський імперіалізм.
— Чому Захід так боїться розпаду Росії?
— Тому що Путін отруїв нас страхом. Він продав нам казку про Росію, яка, розпадаючись, розвалиться, а розвалившись, створить безпрецедентний світовий хаос. На тлі цього — привид розсіювання ядерних арсеналів, успадкованих від колишнього СРСР, які, до речі, належали всім республікам, що входили до складу СРСР, тобто Україні не менше, ніж Росії. Правда в тому, що хаос уже настав. Ядерний шантаж уже досяг свого апогею. І не видно, чого гіршого може завдати розпад Російської Федерації. Зеленський постійно пояснює це своїм партнерам і союзникам. Деякі, як Макрон, його чують. А інші?
— Що слід розуміти, коли президент Макрон каже, що «Росія не має виграти цю війну»?
— Він має на увазі, що це буде жахлива поразка. Звичайно, України. А ще всього вільного світу загалом і Європи зокрема. Як зазначає французький інтелектуал Ніколя Тензер у своїй останній книжці, ця війна — наша війна.
Читайте також: Ніколя Тензер : «Перемога України у війні — можлива!»
— Якою ви бачите поразку Росії?
— Я знаю, що небагато хто думає, як я. Не вірю, що політичне вирішення цієї війни існує. Я не бачу, яку «домовленість» могли б визнати Україна та Європа. Отже, залишається тільки один вихід — воєнне виснаження Росії, її нездатність вести бойові дії без, наприклад, північнокорейських найманців.
Іншими словами, капітуляція і, як часто буває після неї, зміна режиму.
Ми були недалеко від цього майже три роки тому, коли ватажок «Вагнера» Пригожин ішов на Москву. Тож наберімося терпіння. Історія має кращу фантазію, ніж люди.