Хтось аплодує, хтось дратується, хтось активно підтримує, а хтось категорично не сприймає. Утім, його п’єсу «Готель «Європа», в якій не раз промовисто згадано Майдан, подивились і нинішній президент Франсуа Олланд, і колишній її лідер, а тепер одна із впливових постатей опозиції Ніколя Саркозі, і прем’єр-міністр Манюель Валльс. Цей спектакль, монолог одного актора, можна трактувати по-різному. Але провідна думка (що сучасна Європа бореться за гідне майбутнє, набуває нових сенсів і відповідає на виклики часу саме в Україні) наштовхує західну публіку на несподівані для неї роздуми та висновки.
Наша розмова з паном Леві про ставлення до України у світі, про війну та зраду, а також про перспективи появи «плану Маршалла» для нашої держави.
У. Т.: Ви відвідували Україну під час Євромайдану. Якими бачите її середньо- та довгострокові перспективи?
– Так, я кілька разів приїздив. І люди, які стояли на Майдані, виявили мені високу повагу, двічі запросивши виступити. Це зворушило мене й зосталося незабутнім враженням. Ви були там творцями Історії. І хоч би що трапилось опісля, такі моменти в житті великих народів назавжди залишаються переламними. Отже, про моє бачення майбутнього… Те, що я зараз скажу, не відкриє вам таємниці. Усе найважливіше, гадаю, залежить від вас. Тобто від великого альянсу, який сформувався на Євромайдані між народом та його елітами і який у певному сенсі символізує Петро Порошенко.
У. Т.: Ви знайомі з Порошенком особисто. Що про нього думаєте?
– Мабуть, це особистість, яка мене найбільше вразила останнім часом. Уперше побачив його на Майдані. Пізніше – в Парижі. Я взяв на себе відповідальність запросити його в розпал електоральної кампанії, коли він офіційно ще не був кандидатом, щоб познайомити, як і Віталія Кличка, із президентом Олландом. Пізніше їздив із ним у два російськомовні міста українського Сходу, вже напередодні виборів, де він виступав на мітингах.
У. Т.: Стосовно Заходу часто виникає враження, що, навіть коли він на словах підтримує Україну, за фактом економічні інтереси перемагають. Особливо це відчутно в енергетичному секторі. Ви зрозуміли, як із цим боротися? У п’єсі «Готель «Європа», власне, кажете, що Європейський Союз добре навчився захищати червоного тунця в Середземному морі, але зовсім не вміє боронити людей…
– Так, це констатація факту. Але як діяти, не знаю. Хіба що говорити про це знову і знову. Демонструвати європейським народам їхню обмеженість, дріб’язковість, меркантильність… Або ж, наприклад, написати п’єсу «Готель «Європа». Вона насправді є криком гніву проти мюнхенського духу, що ожив у ставленні до багатостраждальної, нещасливої України. Якщо вже я заговорив про незабутні моменти, то згадаю ще один. Той, коли приїхав до Одеси, відчуваючи на собі тіні Ейзенштейна, Пушкіна, Бабеля, щоб прочитати в тамтешньому оперному театрі цю свою п’єсу, в котрій, як вам відомо, стільки України. То було в серпні 2014 року. Я вже знаю, що ніколи того дня не забуду.
У. Т.: Спробуєте показати «Готель «Європа» в Києві?
– Дуже хотів би. Такий проект існує, його заплановано на грудень – до першої річниці Майдану. Втім, наразі немає офіційного підтвердження. Якщо все справдиться, буду радий приїхати знову до моїх європейських побратимів із Києва. Цей спектакль для них і про них. П’єсу, дописану під час великої революції на Майдані, я присвятив його героям.
Чиатйте також: Між Будинком профспілок і Придністров’ям
У. Т.: Як ви пояснюєте ефективність російського агітпропу під час війни в Україні, його очевидний вплив на французькі та інші західні еліти?
– Передусім пропаганда працює, бо еліти бояться. Вони завжди відчувають непереборний страх сили. А сила сьогодні – це Путін. Жахлива констатація факту. Пробачте, що кажу так прямо. Але що вдієш? Це правда. Є ще й інші речі. Він має на Заході й, зокрема, у Франції мережу впливу. Доволі привілейовану, яка бачиться найкращим пропагандистом його тез. Це крайні праві: від Марін Ле Пен до дрібних неонацистських угруповань, які є ганьбою моєї країни. Ви знаєте, наскільки впливові ці люди, які виборчі результати в самої Ле Пен і які високі показники вона демонструє сьогодні в соціологічних опитуваннях. Ось і пояснення. Вістря путінської пропаганди в Європі – це екстремісти.
У. Т.: Ви казали одному з наших журналістів, що Україна зраджена тричі: західними політиками, які не надали їй підтримки, західними інтелектуалами, які не пояснили своєму суспільству її проблем, і власне цим суспільством. Чи виправна така ситуація?
– Виправити можна все. Подивіться на справу з вертольотоносцями Mistral. Контракти підписано. Кораблі виготовлено. Російські моряки давно у Франції. Чекають, щоб забрати замовлення. Але знайшлося кілька осіб, які переконали Олланда відкласти поставку. Досягнути результатів реально завжди. Коли хочеш, можеш. Принаймні треба намагатися. Доля Європи вирішується сьогодні в Україні. Борючись за свою країну, ваші співвітчизники змагаються за цілу Європу. Ця боротьба має сенс.
У. Т.: В одному з інтерв’ю ви виступили за створення «плану Маршалла» для України. Думаєте, він має шанси колись з’явитися?
– Це було не інтерв’ю, а симпозіум у Відні, організований українським мільярдером Дмитром Фірташем. Я висловив там цю ідею. Були присутні бізнесмени, банкіри, німецькі й австрійські промисловці, фінансисти з лондонського Сіті. Відтак сказав собі, що другої нагоди запропонувати чіткий, конкретний план, який мої тодішні слухачі могли б зрозуміти й утілити, не буде.
Читайте також: «Укропи» та «правосеки» проти «ватніків» і «сепарів»
У. Т.: А чи спілкувалися про це із президентом Франсуа Олландом?
– Так. Сподіваюся поговорити про «план Маршалла» для України ще й із Крістін Лаґард, головою Міжнародного валютного фонду, бо одна зі складових задуму, який я озвучив у Відні, – це щоб держоблігації, що їх Київ розмістив би на ринках Європи, були гарантовані тричі: Міжнародним валютним фондом, Федеральним резервом США та Європейським центральним банком. Це конкретний задум, котрий можна вже втілювати. Він допоміг би Україні, яку будь-що прагне поставити на коліна Путін.