Чому Владімір Путін, представник цього самого покоління, зараз поводиться щодо України так само, як колись Сталін, Хрущов і Брєжнєв щодо Центральної Європи? Чому не розуміє, що його дії шкодять інтересам Росії, псуючи ставлення інших народів до її громадян? Щось подібне вже було. У червні 1953 року в НДР радянські танки розстріляли демонстрантів на вулицях. У серпні 1961-го СРСР побудував непроникний Берлінський мур, аби не дозволити німцям масово утікати на Захід. У червні 1956 року спалахнуло повстання польських робітників у Познані, яке придушили. 1957-го, в жовтні, тисячі людей стали жертвами повстання в Угорщині: тамтешні патріоти пішли без зброї супроти танків СРСР. Потім була радянська окупація Чехословаччини, що поклала край Празькій весні 1968 року. В такий спосіб Радянський Союз намагався утримати своє панування над народами, які він спочатку звільнив від нацизму, а потім із визволителя став окупантом. Радянська імперія розсипалась у 1989–1991-му.
Путін, очевидно, керується відомим гаслом американського гангстера Аль Капоне періоду заборони на продаж алкоголю: «Я звичайна людина. Я тільки задовольняю попит». Так злочинець пояснював, чому немає нічого поганого в нелегальному виробництві віскі та утриманні борделів. Здається, схожим чином міркує і президент Росії. Переконують його у правильності обраної позиції і результати соціологічних опитувань: останнім часом популярність Владіміра Путіна в РФ зросла до 70%. Громадяни Росії, згідно зі статистикою, підтримують агресію свого вождя в міжнародній політиці. Чому росіяни просять анексії України, ще й у формі, яка за нормами міжнародного права є незаконною і загрожує військовим конфліктом?
Я часто чую, що росіяни перебувають під сильним впливом тенденційної пропаганди й неправдивої інформації. Їхній основний погляд на причини проблем у світі зводиться до звинувачення в усіх смертних гріхах Заходу, зокрема США. ЦРУ винне в усьому, на що середньостатистична людина не знаходить іншого пояснення. Російський громадянин не відчуває відповідальності за минуле своєї країни, а тому навіть не може вчитися на її помилках. Перемагають демагогія і примітивний популізм.
Читайте також: Крим: російська агітація і гуманітарна криза
Зараз кремлівське керівництво поширює у світі месіанську ідею про свій обов’язок захищати «соотєчєствєнніков» у інших країнах від усілякого зла: «Хто говорить російською, той росіянин, а там, де живуть росіяни, потрібно, щоб була Росія».
Чехи, словаки, поляки, євреї та інші народи дуже добре пам’ятають Адольфа Гітлера і його заклики захищати німців поза межами Третього Рейху. Усе відновлюється в національній історичній пам’яті, коли такі самі слова чуємо з Москви. Ми пам’ятаємо, що це призвело до Другої світової війни, а після неї – до виселення в Німеччину всіх німців, які мешкали в решті країн Центральної Європи. Німецький народ потерпає від цього й зараз. Чи кортить росіянам зазнати чогось подібного у ХХІ столітті? Я не хочу в це вірити. Як не вірю й у сильно пропаговане зростання популярності Путіна.
Офіційні результати виборів стверджують, що за нього голосувало 65% виборців, однак мільйони громадян Російської Федерації виїздять за кордон, щоб тут побудувати собі щось на кшталт «лазівки» чи «запасного аеродрому». Виявляється, вони аж так не довіряють своєму «цареві» й роблять усе можливе, щоб урятувати від путінського режиму свої гроші, дітей і свободу десь в інших європейських країнах. Тільки на узбережжі Болгарії нерухомість придбали близько 300 тис. росіян, іще кількасот тисяч проживає по різних європейських метрополіях, рекреаційних та курортних регіонах. У них багато доларів, тому вони бажані клієнти. Однак, схоже, погляди місцевого населення починають швидко змінюватися. Зокрема, у зв’язку з окупацією Криму й загрозою захоплення східних областей України у багатьох європейців виникає нав’язлива думка. Чи не почуватиметься Російська імперія зобов’язаною «захищати» росіян, які живуть у Карлових Варах, Чорногорії або, наприклад, австрійських Альпах? Чи не загрожує нам окупація солдатами РФ у формі без розпізнавальних знаків? Чи не буде краще взагалі не пускати росіян до нашої країни? Такі думки ширяться Центральною Європою.
Читайте також: Викладач кримського вишу: Студентів з інших регіонів обіцяють "гнати до самого Перекопу"
Щоб мати змогу жити з Росією мирно, нам слід активно зосередитися на тому, щоб вона перетворилася на справді вільну й демократичну країну. Звичайно, потрібно, щоб нас вели політики, які не злякаються ні холодних очей полковника КГБ, ні перекритих кранів із газом чи нафтою, не відступлять ані перед танками, ані перед ракетами. Ми повинні відкрити інформаційний простір для російських громадян і перемогти в полеміці про соціальні, культурні, історичні й економічні проблеми світу. Не маємо права залишити Росію в пихатій, реакційній самодержавності. Сьогодні нам треба співати: «Будь європейцем, Іване, отямся!..»