Дмитро Крапивенко журналіст, ексголовред «Тижня»

Бажана здобич

9 Липня 2018, 16:08

Кандидат мав подобатися всім: пропагувати євроінтеграцію, але не забувати про важливість збереження стратегічних відносин із Росією, випромінювати патріотизм, але частину своїх білбордів зробити російською, фотографуватися з дітьми й пенсіонерами. У такий спосіб політичні кухарі готували політиків всеукраїнського масштабу. Утім, настали інші часи: «кашею» всіх не нагодуєш, тож на часі постали вигадливіші страви, із виразнішим смаком, за які наші «майстер-шефи» досі не бралися.

Спроби препарувати середній клас до виборів не те щоб нові, але, слід визнати, що всі попередні намагання були марними. Хтось нарікає на нечисленність цього прошарку, хтось на наміри політиків «здаватися, але не бути» виразником його інтересів, хтось на пасивність самих середняків. Утім, те, що не працювало раніше, може дати результат сьогодні. І, здається, політтехнологи своїм чуттям вловили, що є таки сенс змагатися саме за цей електорат. Навіть затяті популісти, що досі здобували свій політичний капітал на риториці про зубожіння й «тарифний геноцид», заходилися говорити про блокчейни та інші новомодні явища. І це невипадково: вочевидь, прагнуть сподобатися середньому класу.

Середній клас — це суспільний трендсетер, люди з численними соціальними зв’язками, на них нерідко орієнтується оточення. І в електоральному сенсі також

Причин для таких загравань кілька. По-перше, не слід забувати, що наші політики не завжди працюють виключно на внутрішній ринок. Усім відома мода на поїздки до Вашингтона та Брюсселя, інтерв’ю західним медіа. Щоб сподобатися там, треба володіти сучасною термінологією й мати респектабельний вигляд. Навряд чи хтось схоче позиціонувати себе в очах закордонних партнерів як політсила, орієнтована на найбідніші люмпенізовані верстви чи як представники локального адмінресурсу. Хто ж так відкриває карти? Куди корисніше для «експортного» іміджу сказати, що ти представляєш середній клас і вкурити кілька завчених речень про четверту промислову революцію та 3D-принтери. По-друге, хоч би якою була чисельність цього самого класу (а різні дослідження дають ну дуууже різні цифри), він доволі помітний і впливовий. Нехай активізмом у нас охоплені не такі широкі маси й твердження про зрілість нашого громадянського суспільства підлягають ретельній перевірці, але, як засвідчує досвід попередніх років, у певні моменти українці виявляють колосальну солідарність і саме дрібні підприємці та офісний планктон стають її драйверами.

 

Читайте також: Середній клас в політиці: чому досі не вийшло

 

Маркетологи вже давно збагнули, що навіть кожен окремий представник середнього класу потребує розгалуженої «екосистеми»: йому потрібні кредити й депозити, доступна нерухомість та автомобіль, квитки на лоукости й шопінг у ТРЦ для всієї родини. Актори, що знімаються в рекламних роликах, здебільшого грають ролі успішних представників середнього класу. Так не тому, що ця соціальна верства найчисленніша в нашій країні, а тому, що вона є певним ідеалом, якого прагне український глядач (споживач). Що це означає в перекладі з економічної мови на політичну? Середній клас — це суспільний трендсетер, люди з численними соціальними зв’язками, на них нерідко орієнтується оточення. І в електоральному сенсі також. Отже, здобути політичну симпатію середняків дуже важливо: це доступ до виборця, який не визначився, можливість отримати в разі чого розумного й переконаного агітатора в зоні, яку не дістають телевізійні ток-шоу та інші традиційні засоби електоральної боротьби. Звернімо увагу: зустрічі топових політиків із блогерами нині трапляються частіше, ніж зустрічі з «трудовими колективами». Пояснити таке нескладно: схилити до себе опініон-мейкерів — робота копітка, але ефективна, а коли є домовленість із власником заводу, у цехи їхати вже не обов’язково, адмінресурс забезпечений.

 

Читайте також: Класовий підхід. Новий тренд української політики

Зрозуміло, що матеріальний статус не тотожний ціннісній орієнтації. Чимало людей, що мають формальні ознаки належності до середнього класу, заробляють собі на життя причетністю до корупційних схем та олігархічного бізнесу. Вони зацікавлені в іншому порядку денному, ніж дрібний бізнес, айтівці та представники креативних індустрій. І тут потрібна своя внутрішньовидова боротьба, яка, власне, і визначить справжнє обличчя середнього класу. Політикам же наразі слід бодай навчитися мови тих, чиї симпатії вони прагнуть завоювати. Традиційних обіцянок «захистити й подбати» та набору модних слів замало.