Перший і останній
Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва був створений 1982 року.
У будівлю на Подолі, за адресою вул. Межигірська, 2, театр переїхав 14 років тому – у 1998-му. Відтоді було поставлено понад 100 вистав, половина з них – вперше. Щомісяця маленькі глядачі мають змогу переглянути більше 20 вистав. Це і опери, і балети, і мюзикли, і музичні казки…
На час свого заснування Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва (тоді – Державний дитячий музичний театр) був першим в Україні та другим у світі театром такого профілю. Сьогодні ж він єдиний в Україні.
Але навесні, розповідають актори, почали точитися розмови про його закриття. «Ми не маємо жодної конкретної інформації, – каже солістка театру Іра. – Міністерство культури нам нічого сказати не може. Хочемо принаймні дізнатися, бути театру чи не бути, тому й влаштували цю акцію. Адже у будь-яких чутках є частка правди».
Без грошей і приміщення
Чутки – це не єдина підстава перейматись долею унікального закладу. «По-перше, у нас недофінансування, – розповіла Тижню помічник головного режисера по оперній трупі, провідний майстер сцени Ірина Ладіна. – З нас знімають гроші, 25% щомісяця. У червні зняли 50%. По-друге, нам досі не продовжили оренду приміщення, що перебуває на балансі управління культури».
Нині в театрі немає навіть директора. «Його обов’язки взяв на себе наш художній керівник, – розповідають люди. – Адже потрібно платити зарплату, хтось має за це відповідати… Дякуємо йому за це. Він дуже переживає. До того ж нас намагається підтримати».
«Ми справді унікальний театр, – пояснює пані Ладіна. – Адже ми не просто драматичний театр, які в нашій країні, дякувати Богові, є, і ми їм теж дуже вдячні, що вони для дітей роблять вистави. Ми ставимо опери для дітей! Ми виховуємо глядачів які, коли виростають, йдуть до Національної опери України і слухають великі вистави. А ще ми намагаємось робити все, щоби діти знали, де добро, а де зло. Щоб у їхніх серцях була любов».
Негумові
Любов любов’ю, але є й доволі прагматичний бік проблеми: працює у театрі понад 400 осіб. Більшість із них – творчий колектив: хор, солісти, балет, оркестр… Всі ці люди можуть незабаром залишитись не просто без роботи, а й без надії влаштуватись за фахом.
«У нас є лише одна Національна опера, і всім там просто забракне місць. Звісно ж, ми можемо піти туди й просити взяти нас на роботу… Але ж вони негумові, – кажуть працівники дитячого театру. – Мало хто з нас зможе влаштуватись».
У разі закриття театру непереливки буде й молодому поколінню. «Тим, хто вступає до консерваторії, потрібно десь працювати. А Національна опера, знову ж таки, одна, – пояснює Ірина Ладіна. – До нас приходять студенти, які хочуть працювати, і ми надаємо їм це право. І театральні режисери випускаються – ми їм також намагаємось дати можливість ставити вистави».
Найгірше
Кажуть, замість театру у ласому шматочку міста може з’явитись черговий торговельно-розважальний центр. На думку колективу, це – найгірше.
«Якщо не буде культури – не буде нації, – пояснює Ірина Ладіна. – Якщо не буде нації – не буде країни… Країна не може триматись на самих банках і базарах».
«Звісно ж, ми боротимемося за театр, – додає вона. – Адже сюди приходять наші діти. Ми маємо їх чомусь навчити. Щось їм лишити».