Бацька-демократ

У травні в Празі відбудеться саміт, що має стати відправною точкою на шляху реалізації програми Східного партнерства, яку Європейський Союз запропонував своїм східним сусідам – Україні, Молдові, Грузії, Вірменії та Азербайджану. Але є ще одна країна, участь котрої у Східному партнерстві цілком імовірна, – Білорусь.

 

З одного боку, Європі дуже хочеться бачити президента Аляксандра Лукашенка в Празі, бо економічні та політичні вигоди від входження Білорусі до буферної зони між ЄС і Росією очевидні. Але ж існують і певні умови участі у Східному партнерстві. І навіть якщо Білорусь підпише з іншими країнами всі необхідні угоди про участь у цій програмі, залишається відкритим питання, чи не забули європейці про принципи демократії, прав людини та свободи слова тільки заради сумнівного задоволення мати своїм другом Лукашенка? Чи виконав білоруський режим хоча б ті п’ять умов, які ЄС визнав обов’язковими для налагодження відносин із Білоруссю: відсутність політичних в’язнів, захист прав людини, свобода ЗМІ, акредитація закордонних журналістів, лібералізація економіки.

 

 

Перший аргумент ЄС на користь того, що Білорусь може стати країною – членом Східного партнерства, полягає в тому, що Лукашенко визволив із тюрем політ­в’язнів. Голова Об’єднаної громадянської партії Анатоль Лябєдзька з цим не згоден. «Країна залишилася такою самою, якою була й учора. Є певні елементи, які влада намагається подати як лібералізацію, але ми можемо казати тільки про кількісні показники, а не якісні. Перед початком останньої президентської кампанії в країні були три політичні в’язні. Їх звільнили. Але сьогодні у тюрмі знову п’ять осіб, яких можна назвати політичними в’язнями», – каже він.

Найгучнішим став арешт 8 лютого бізнесменів із Вовковиська Гродненської області, лідерів місцевого підприємницького руху Мікалая Автуховіча, Юрія Лявонава та Уладзіміра Асіпенка. Офіційно їх підозрюють у підпалі будинку колишнього начальника районного відділення міліції та гаража спів­робітника податкової інспекції у 2004–2005 рр. Але самі жертви жодних претензій до заарештованих не висували, ба більше, за ці злочини вже засуджені та відбувають покарання інші люди. На думку правозахисника Алєга Вовчака, колишнього воїна-афганця Автуховіча та його друзів заарештували за намір створити незалежний союз ветеранів «гарячих точок».

 

 

Другий аргумент європейців на користь білоруського режиму – влада дозволила друкувати в Білорусі та розповсюджувати через систему «Саюздруку» й через передплату «Белпошти» дві незалежні громад­сько-­­політичні газети – «Народная воля» та «Наша ніва». Цей факт у Брюсселі подають як показник лібералізації у сфері свободи ЗМІ. Заступник голови громадського об’єд­нання «Білоруська асоціація журналістів» (БАЖ), юрист Андрей Ба­стунєц має інший погляд: «Білоруські чиновники постійно кажуть, що наш інформаційний простір динамічно розвивається. На підтвердження цієї тези вони наводять той факт, що з 1300 зареєстрованих у нашій країні видань дві третини є недержавними. Проте забувають додати, що тільки не більше 30 з них – громадсько-політичні. Решта – рекламні, розважальні, збірники кросвордів тощо».

 

За його словами, з цих 30 видань 13 сьогодні не мають можливості потрапити до читачів ані через кіоски «Саюздруку», ані через передплату «Белпошти». Таку можливість надали лише двом газетам, що жодним чином не впливає на загальну ситуацію. Крім того, незалежну пресу з політичних міркувань переслідує КДБ – у Бресті, на­прик­лад, районний суд визнав екстремістськими два номери культурологічного журналу «ARCHE-Па­­чатак». Екстремізм знайшли у вирваних із контексту фразах на кшталт: «Чекіст і гестапівець схилилися над мапою Європи».

 

А 5 березня міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» звернулася до міністра закордонних справ Білорусі з відкритим листом, в якому висловила заклопотаність умовами праці закордонних журналістів у Білорусі. «Репортери» звертають увагу на те, що впродовж трьох місяців міністерство систематично відмовляється акредитовувати журналістів закордонних ЗМІ.

 

 

Від часу свого приходу до влади Лукашенко не перестає повторювати, що будує в Білорусі соціально орі­єнтовану модель суспільства. Втім, на думку юриста і правозахисника, члена Білоруського Гельсінського комітету Гарі Паганяйла, ця модель не передбачає захисту прав люди­­ни. Як приклад він наводить ситуацію з будівництвом нових станцій метро в центрі Мінська. Коли на шляху метробудівців стають приватні будинки, то їх господарям пропонують не рівнозначне житло, нові ділянки у центрі міста для будівництва чи повноцінну компенсацію, а незрівнянно менші квартири в панельних будинках на околиці міста. Незадоволених виселили через суд, а одного господаря будинку навіть притягнули до кримінальної відповідальності за опір судовим виконавцям.

 

Ще в Білорусі зараз відбувається примусова загальна дактилоскопія чоловіків. Тих, хто відмовляється здавати відбитки пальців, міліціонери заносять у «чорні списки» та починають їх «розробку». «Згідно з Законом «Про дактилоскопію», кожен громадянин у цій ситуації може від неї відмовитися. БГК звернувся до суду на підставі скарг тисяч громадян, яких змушували пройти дактилоскопічну експертизу, і вимагав притягнути до відповідальності за порушення закону міністра внутрішніх справ Білорусі Наумова. Суд відмовився розпочинати справу на тій підставі, що це начебто не в його компетенції», – ілюструє ситуацію з правами людини в Білорусі Паганяйла.

 

 

Східне партнерство – передусім програма економічного співробітництва ЄС із сусідами. Кілька місяців тому Лукашенко заявив, що білоруська економіка – слідом за політикою, свободою слова та правами людини – взяла курс на лібералізацію. Економіст Яраслав Раманчук вважає, що невід’ємною ознакою білоруської номенклатури стала надія на диво, яка межує з божевіллям. «Коли експорт падає на 40%, коли валютна виручка падає, ринок Росії тримається з останніх сил і, кажуть, за місяць може обвалитися, а білоруси думають, що хтось і далі купуватиме там їхні трактори? Ми 52 квартали поспіль зростали, і є якась містична віра в Лукашенка – мовляв, він із усіма домовиться. Цього разу домовленостей не буде, і треба готуватися до найгіршого», – каже він.

 

Антикризові заходи запізнилися, до того ж, уряд зробив кілька помилок. Зокрема, він заборонив індивідуальним підприємцям наймати на роботу людей якраз тоді, коли державний сектор праці може втратити 300 тисяч робочих місць. «Головна біда Білорусі в органах влади, які, як на мене, поводяться некомпетентно і непрофесійно. Як той страус, що заховав голову в пісок та думає, що його пронесе», – вважає Раманчук. На його думку, Східне партнерство – це правильний напрямок роз­витку, адже Білорусі потрібні європейські норми та стандарти. Країні необхідно будувати політичні інститути, інститути права, свободи економіки та торгівлі.

 

Довготермінова програма партнерства з ЄС може стати складовою білоруського антикризового плану, але не вирішить болючих питань сьогодення. Участь у програмі може дати €150–200 млн на рік для інвестицій в інфраструктуру. Уряд у Мінську натомість розраховує на дотації та дешеві кредити, щоб закрити ними дірки. «Якщо в нас немає вільних цін, то тут ніяке Східне партнерство не допоможе. Ми стільки років робили помилки в економіці, що сподіватися на те, ні­би Європа прийде і дасть п’ять міль­ярдів на бідність, марно», – підсумовує економіст.