Було б весело спостерігати за цим феєричним дійством. Останнім часом героїв у нас, звісно, не бракує, бо кожен солдат, який, ризикуючи життям, наближає перемогу, – справжній герой. І нам неабияк пощастило, що живемо в таку славну епоху, тільки ось ще дуже хотілося б, щоб ті, хто претендує на звання еліти і кого країна роками годує та утримує, також якось долучилися до цього героїчного процесу.
Ще наприкінці червня в парламенті зареєстрували проект постанови «Про призов народних депутатів України на збори військовозобов’язаних», у якому пропонували організувати для обранців замість літньої відпустки вишкіл неподалік зони АТО. Шуму було, але документа, на жаль, так і не прийняли, депутатська сотня не була сформована. Чи треба розцінювати це як небажання парламентаріїв проливати кров за Батьківщину? Боронь Боже. За Батьківщину і за народ вони готові на все. Можуть годинами дискутувати в ток-шоу, рвати одне одному піджаки, виголошувати промови чи плакати у вишитий рушник, тільки ось іти під кулі – це вже звиняйте. Ще не винайшли такого бронежилета, який гарантував би стовідсоткове збереження недоторканності депутатської плоті. Хоча будьмо щирими – багатьом із нардепів точно не завадило б трохи забруднити штани під ворожим обстрілом.
Читайте також :МВС планує скорочення добровольчих батальонів та не приймає до своїх лав «злочинців» з Майдану
Їздити в зону АТО вже постфактум, коли небезпеки немає, міста визволені і є нагода покрасуватися на тлі руїн, – це, звісно, добре. Разом із президентом, під пильним наглядом охорони й прикриттям снайперів, чому б і ні. Можна поповнити сімейний альбом екзотичними світлинами, буде що розказати дітям, але цим нікого не здивуєш. Тільки-от влаштувати сафарі на терористів, як в Африці на левів, було б справді цікавіше. Невже страшно?
Загалом тема війни серед депутатського корпусу і чиновницького планктону не вельми популярна. Там, у товстих стінах на Грушевського, здається, досі нічого не змінилося. Примари і зірки, які населяють цей скучний будинок, такі товстошкірі, що пробитися до їхніх чуттєвих рецепторів не можна ні кров’ю, ні слізьми, ні воланням із прокльонами. Їх єдиним стилем поведінки часто залишається самолюбування із наголосом на самопіарі. І навіть коли вони говорять про якісь чуттєві речі, то роблять це так цинічно й холодно, що хочеться відразу заїхати в пику. Утім, поки що не можна – недоторканні.
На щастя, цей діагноз нелюдськості в стінах парламенту не є стовідсотковим. Не бракує й тих, хто справді переймається подіями в країні, допомагає війську, купує медикаменти, зброю, навідується зі словами підтримки та гостинцями в гарячі точки й тисне руки солдатам. Але критична більшість таки потребує корекції свідомості з уживлянням чипа людяності та співчуття. Бо те, з якою швидкістю всі вони реагують на нагальні потреби війська чи постраждалих, як активно допомагають і намагаються вирішувати проблеми, вказує на те, що країною переважно правлять самозакохані зомбі, котрих треба негайно відправляти на утилізацію, доки не сталося більшого лиха.
Читайте також :Боєць АТО: «Ми воюємо проти всіх»
Піар для політика – справа, поза сумнівом, життєво важлива. Мусить дбати про своє політичне майбутнє, репутацію і рейтинг. Але війна, хоч би як цинічно це звучало, чи не найблагодатніший ґрунт для того, щоб прославитись і не тільки ввійти в історію, загинувши смертю героя, а й заробити собі безцінні дивіденди. Власне те, чим і займається нині, наприклад, один із українських радикалів. Який відсоток щирості в його діях – це вже інше питання. Постійно чи час від часу допомагають українським воякам й ще деякі нардепи. Хтось хвалиться цим і постить фотозвіти в мережах, а хтось тишком-нишком виділяє енні суми на закупівлю необхідного. Проте мусимо констатувати, що активність депутатів місцевих рад таки на порядок вища від активності обранців вищого ешелону, і пов’язано це, мабуть, із відірваністю останніх від життя. Магнітне поле Землі не спроможне тримати їх у своїх обіймах.
Нещодавно під Луганськом поранено депутата Івано-Франківської облради, бійця «Айдару» Петра Шкутяка. Він батько п’яти дітей, але пішов добровольцем захищати Батьківщину. На жаль, усезнаючий Google не допоміг знайти жодне прізвище нардепа, який також зголосився б на фронт, і це показник. Зате не бракує тих, хто з усієї сили намагається ставити палиці в колеса переможній ході українського війська. У день, коли писався цей текст, частина депутатів організувала в парламенті виставку світлин із закликом припинити війну на Сході. Гинуть, мовляв, безневинні. За дивним збігом серед найбільш волаючих про мир і спокій, виявляється, чимало тих, кого підозрюють у відвертій підтримці чи організації банд терористів, і це чомусь навіть не дивує. Позбутися цього антивоєнного лобі зрадників непросто, але змусити його нарешті замовкнути треба. Хоча б у доволі екзотичний спосіб. Коли вже не вдається створити депутатську сотню, щоб допомогти обранцям по-справжньому послужити Вітчизні, то сформувати штрафний батальйон зі зрадників і відправити його на перевиховання на передову сам Бог велів.
Читайте також: Ми з «Донбасу»