За кілька місяців до появи веселого Інтернет-мему про „баржу з кавунами”, на яку вже наклепали десятки фотожаб і пожартував кожен другий ЛСД-блогер, а кожен перший порохобот засудив жарти й докладно пояснив, що саме значить для країни відродження її головної водної артерії, скільки всього – від суднобудування до днопоглиблювальних робіт, шлюзів п’яти ГЕС, розвідних мостів у Дніпрі та Кременчуку і навігаційної обстановки: тисяч буїв, ходових знаків, створів та маяків – для цього треба довести до ладу, і що за цим звичайнісіньким в радянські часи рейсом заховано працю тисяч людей, які мали все те відновити до придатного стану; так ось за кілька місяців до всього цього була новина про перегнаний з Дунаю на Волгу колишній дніпровський пасажирський лайнер „Генерал Ватутін”. 301 проект. 3 пасажирських палуби. Ресторани, бари й музичні салони. Дніпровські тури з Києва на Одесу з канадськими та німецькими мандрівними пенсіонерами на борту. Краса і гордість ГУРФ УРСР. Навіть динамівські форварди в чорних окулярах ходили випивати в тамтешніх барах, поки лайнер стояв у Києві під Річним вокзалом, щоб ніхто не настучав на них Валерію Васильовичу Лобановському.
„Укррічфлот”, в якого за першого ж пришестя Януковича, ще тоді прем’єром, хтось із залученням тітушків рейдернув списки акціонерів прямо в офісі в центрі Києва, і потім виявилося, що нові власники вже росіяни, розпродавав пасажирські й ватажні пароплави вже кілька років, з особливим прискоренням після Революції Гідності. Ось так продали і „Генерала Ватутіна” і новий власник погнав його кудись в Астрахань, чи що. І ніхто не клепав смішних демотиваторів, не складав віршів-пиріжків, не розповідав анекдотів і майже не поширював новину. Епоха, розпочата колись червоним директором так званого ГУРФ Миколою Славовим, царство йому небесне, який утримав компанію від розкрадання, коли в 90-ті не героїчно „загинули” усі українські пароплавства, починаючи з одеського Чорноморського, закінчилася.
Але несподівано виявилося, що де кінець, там всьому і початок. Не всього світу у вікні, що моряки, є ще й інші люди та компанії. Всього через місяць після завершення тої епохи зернотрейдер „Нібулон” оголосив про запуск в експлуатацію нового портового комплексу для перевалки зерна в Голій Пристані. І виявилося, що ця компанія тишком-нишком, поки інші розпродавали радянські запаси суден, побудувала в Миколаєві цілий флот буксирів-штовхачів та зернових ліхтерів, оновила причали та елеватори, там де вони історично знаходилися на берегах Дніпра, а тепер ось навіть зайнялася днопоглиблювальними роботами й побудовою нових портів та портових пунктів там, де їх і в радянський час ніколи не було. Так, вперше стала судноплавно частина Південного Бугу. Так Гола Пристань отримала вихід у світовий океан попри перевантажений в сезон зернових Херсонський морський порт.
А баржа – так. Просто потрапила в поле зору публіки, бо в цій кавуновій програмі якимось чином задіяна і USAID, яка вклала гроші в херсонських баштанних фермерів і звично звітувала перед американськими платниками податків красивими фоточками рябих кавунів у трюмі, тож жартувати над „епохальним рейсом” почали саме херсонські блогери, а їхні жарти несподівано підхопив цілий прем’єр.
Мені взагалі це подобається все більше. Вже багато тижнів головними ньюзмейкерами української мережі виявляються події всередині України, і події, пов’язані зі змінами на краще, байдуже, зрадою чи перемогою вважають їх темпераментні дописувачі соцмереж. Довгожданий безвіз. Прихід-неприхід в Україну авіаційних лоукостерів. Тепер ось ця „баржа з кавунами”, рух якої Дніпром відслідковують блогери всіх прибережних міст. Коли я пишу ці рядки, вона за їх даними пройшла Запорізькі шлюзи й прямує на Дніпро.
Прогнозую, що вистрелить ще якась хвиля, коли повернуться автомобілісти, що зараз поїхали у відпустку в Карпати чи на море своїм авто, і несподівано виявили, що дороги, якими вони їдуть – відремонтовані, нові, нерозбиті ваговозами. А це, до речі, теж пов’язане з розвантаженням автошляхів від вантажних перевезень, їх перенесенням скрізь, де можливо, на річку, бо залізниця вже давно працює на піку можливостей.
Нарешті срачі в українському фесбуці стосуються саме наших справ, і – розвитку й відновлення, а не проїдання й занепаду. Показово, що в більшості з них ньюзмейкером виступає Мінінфраструктури. Мабуть, в них працюють гарні піарники, що їздять у плацкарті зі своїм Гарун аль Рашидом. Але без відремонтованих доріг той піар був би, як кормі баржі дверці.
Про дидактичний ефект усіх цих дискусій я вже писав. В Київському річковому училищі колись був викладач навігації, який примушував для заліку малювати путівну мапу Дніпра з усією навігаційною обстановкою на цілому аркуші ватману формату А1, при чому за найменших неточностей просто рвав ватмани і відправляв курсантів перемальовувати все спочатку. Менше ніж з третього разу йому ніхто не складав залік. Десь на сантиметр лівіше буй намалював – і все перемальовуй. І лише на випускному він признавався вже колишнім курсантам, що прискіпувався, навіть якщо правильно все з буями було. Ціль була – примусити їх тричі власноручно намалювати обстановку всього Дніпра, щоб запам'ятали.
Ось так і фейсбучники. Вже дійшли до вивчення розташування причалів компанії "Нібулон" у Переяславі-Хмельницькому. Вже усвідомили, що Київ за минулі 15 років простою залишився геть без вантажного річкового порту, на його місці зараз якісь ресторани на дебаркадерах смажать шашлики, а у відновленому Річковому вокзалі теж нічого іншого не придумали, як відкривати ресторани. Коли ви вже наїстеся свого суші. Вірю, на нас чекає ще безліч дивних відкриттів про Дніпро. З першого разу все одно не складете, не сподівайтеся. Могутня ріка.
Цікаво, що перебити цей інтерес нашої публіки до наших суто внутрішніх таких показово побутових-мирних сезонних справ і розборок російське медіаполе може вже лише фотками голих ще радянських співачок на сцені. Та й то, якби та гола поп-діва була не в компанії Рамштайна, ще й не відомо, чи звернули б увагу. Голосую за такий стан речей усіма кінцівками.