Блискуча, нескорена, завжди усміхнена, на роздоріжжі легкої прохолоди недалеких Каталонських гір та морських бризів, столиця Каталонії Барселона бере в полон з першого кроку. Століттями змагаючись за першість із застібнутим на всі ґудзики королівським Мадридом, вона так і не стала столицею держави. Проте коли йдеться про столицю мистецтв, то тут їй немає рівних: ще на початку ХХ століття Барселона очолила авангард іспанської культури. Додайте до цього святковий стиль життя, енергійність та працелюбство мешканців, м’який клімат, 600 км піщаних пляжів і тепле впродовж дев’яти місяців море. Барселоні не шкодить навіть те, що це друге за кількістю мешканців місто Іспанії – 1,6 млн, з передмістям – 4,5 млн, найбільший, ключовий порт країни на Середземному морі та потужний промисловий центр, поєднання сучасного мегаполіса з фешенебельним курортом.
Життя в стилі Рамбла
Аль Рамль – Бурхливий потік – так назвали араби в VIII столітті невеличку річечку, що бігла за мурами поселення. Нині широкий бульвар Ла Рамбла, що веде від площі Каталонії до пам’ятника Колумбу в порту, – найзнаменитіша вулиця Барселони, саме з неї варто почати ознайомлення з містом. «Рамбла уособлює його дух, вона не засинає ні на хвилину, це серце денних веселощів і розваг, оголений нерв нічного життя», – захоплено розповідає наш приятель Жоан.
Безліч сувенірних крамничок, пташині й квіткові базарчики, ятки з місцевими смаколиками – пройти повз них не дозволять запаморочливі пахощі. Брендові бутики, магазини й крамнички, ресторани, бари та кафе на будь-який смак і гаманець. А поки що невизнані генії ознайомлюють тутешню публіку зі своєю творчістю. Художники, мандрівні актори, вуличні музиканти й циркачі, співаки, лялькарі з маріонетками і жива скульптура, якої так багато, що навіть є правило, за яким вона може стояти на відстані не менше ніж 20 м одна від одної. У калейдоскопі вражень можна й не зрозуміти, що розфарбовані фігури – то люди: їх виказують лише насмішкуваті очі, що пильно стежать за перехожими. Кидаємо кілька євро – і скульптура застигає в новій позі.
Під час місцевих свят Рамблою крокують так звані гегантс – чотириметрові ляльки на дерев’яних каркасах, всередині яких ховаються волонтери. Традиційні фігури вінценосних осіб, маврів, монахів у костюмах XV–XVIII сторіч зараз доповнюють злободенними героями. Сунуть духові оркестри: завивають дудки, б’ють барабани. Карабінери, не спиняючи кроку, за командою стріляють у повітря. Школярі-янголи осипають квітами роззяв, за що отримують цукерки. Попереду процесії статуя Мадонни, яку несуть почесні громадяни міста, позаду – кастельєрос. Це хлопці атлетичної статури, майстри спорудження «кастель» – людських веж, що бувають заввишки з п’ятиповерховий будинок. Давня каталонська традиція, що відродилася з новою силою під час відкриття Олімпійських ігор 1992 року.
Запорука успіху «кастель» – сильні руки, міцні ноги, босі ступні й відчуття спільноти. Закінчує будівництво «анчанета» – маленький хлопчик, що мавпочкою швидко дістається верхівки й махає рукою. Мить – і він уже легенько сковзає по спинах кастельєрів, а за ним ярус за ярусом усі юнаки. Вдало «розібрана» вежа цінується чи не більше за саме її спорудження.
Ввечері на Рамблі на нас чекає «Травіата» Верді в Гран Театре-дел-Лісеу. Тут починали свій творчий шлях Монсеррат Кабальє, Жозеп Каррерас та віолончеліст Пау Казальс. «Вони не іспанці, а каталонці, тому саме так треба вимовляти їхні імена», – втаємничує нас Жоан, якого ми попервах називали іспанською: Хуан.
А поки що славнозвісний ринок Бокерія: розкіш дарів моря й землі під височенним шатром зі сталевих конструкцій. Мармурові прилавки з яскраво освітленими горами овочів та фруктів, йодисто-солоні пахощі свіжої риби та морепродуктів. Ціни нижчі за київські.
Закінчується Рамбла одним із найвідоміших монументів Барселони – 60-метровою колоною з пам’ятником Колумбу та оглядовим майданчиком, куди дістаємося швидкісним ліфтом. «Ліворуч –гора Можуїк із фунікулером, праворуч – хмарочоси Олімпійського селища, там хай-текова Вежа Агбар, на жаль, Саграда Фамілія в тумані…» – показує Жоан. Надивившись на панораму міста згори, вирішили побачити її з відкритого моря, тож скористалися прогулянковим корабликом. Нам пощастило: сонце й вітер впоралися з туманом, і на обрії прорізалися чотири шпилі творіння великого каталонця.
Саграда Гауді
Барселоні належить ексцентричне тріо в царині образотворчого мистецтва: каталонці Сальвадор Далі й Жоан Міро та народжений у Малазі Пабло Пікассо, що як художник відбувся саме тут. На зустріч із Далі можна вирушити в одноденну мандрівку до його маєтку у Фігейросі, роботи Пікассо побачити в його музеї, скульптури й мозаїки Міро прикрашають місто й заповнюють зали Фонду Міро.
Та незважаючи на численні знані імена митців, які долучилися до слави Барселони, передусім це місто Антоні Гауді. Відлюдник і дивак занурений у містичні прозріння й роздуми, він подарував йому казкове свято своїх споруд, химерно поєднуючи в них відвагу архітектора й інженера з пустотливими мріями дитини. Найбільш значущі роботи Гауді в Барселоні – хвилеподібні, багатокольорові, з чудернацькою архітектонікою всіх складових будинки Каса-Батло, Каса-Міла, Палац Гуеля – колишній дім мецената й друга Гауді Еусебіо Гуеля, де нині мешкає донька короля Іспанії Елена, Парк Гуеля.
Архітекторові було 40 років, коли Товариство шанувальників Святого Йосифа запропонувало йому добудувати Храм спокути Святої Родини. З тієї хвилини його життя стало офірою майбутній споруді. Він почав не добудовувати, а перебудовувати храм, який за його проектом мав перетворитися на архітектурне втілення Євангелія. Три фасади: Різдва, Страстей і смерті Господа, Слави Господньої. По чотири шпилі на них символізують 12 апостолів, башта над головною апсидою – Діву Марію. Центральний поки що не добудований шпиль присвячений Спасителю, чотири шпилі навкруг нього – євангелістам Матвію, Марку, Луці, Івану. Декоративна скульптура неоготичного храму, примхливі оздоби й вишуканість вітражів, простір залитих світлом нефів промовляють про велич Творця і нашу надію на спасіння.
Закінчити спорудження Храму спокути Святої родини планують до 2030 року, фінансується воно лише з пожертв, до яких може долучитися будь-хто, і коштів, отриманих від продажу екскурсійних квитків.
«Ми не іспанці»
Мабуть, місцеві цього не помічають, а мене в Барселоні завжди не полишає відчуття, що ось-ось вибухне революція, бунт, протистояння. І якщо зграї збуджених юнаків, загорнутих у каталонські прапори, можна пояснити черговою перемогою славетного клубу, то немічні бабусі в колясках, прикрашених такими самими прапорцями, чи немовлята в жовто-червоних смугастих пелюшках викликають принаймні подив. А офіціанти, що, нехтуючи прибутком, вдають, ніби не розуміють кастильської, себто іспанської?! А зосереджені й суворі обличчя сотень громадян, які щонеділі збираються у величезні кола біля собору Ла Сеу, щоб під аматорські духові оркестри заявити свою самобутність каталонським танцем, що називається сардана. А кожна перемога «Барси» над «Реалом», яка стає національним святом?!
Каталонія – автономія, вона має свій парламент, женералітет (уряд), але багато хто вважає це недостатнім. Років два тому тут відбувся соціологічний референдум: «Чи згодні ви з тим, щоб Каталонія стала незалежною державою?». 95% мешканців, які прийшли проголосувати, сказали: «Так!». А поки що рішенням парламенту з 2012 року в Каталонії заборонені бої биків. «Ми не іспанці, це не наша традиція», – пояснює позицію своїх співгромадян наш приятель Жоан.
Офіційна мова автономії каталанська, проте тут живе чимало іммігрантів із Латинської Америки та вихідців з інших частин Іспанії, які не хочуть її вчити, хоча є багато безоплатних курсів. Каталонці непохитні: «Іспанія велика, не подобається наша мова – їдьте туди, де її немає». І згадують, як за часів Франко, що заборонив каталанську, винайшли фонетичний варіант рідної мови: майже без голосних. Отак і спілкувалися химерними посвистами, дуже схожими на пташині, а жандарми нічого не могли з цим вдіяти…
Та нині каталонців об’єднав із центром всеіспанський Рух обурених, що впродовж останнього місяця не припиняє масових акцій протесту. Вже третій рік Іспанія живе в умовах економічної кризи, практично кожен п’ятий працездатний громадянин не має роботи, серед молоді – кожен другий. «Ви вкрали наше майбутнє, ми віднімемо ваш спокій!», «Досить брехати!» – гасла сьогоднішнього барселонського Майдану, який своїм наметовим містечком нагадав нам часи Помаранчевої революції.
Тиждень висловлює щиру подяку туристичній компанії «Наталі Турс»за цю подорож.