На той момент у Києві було відновлено православну митрополію Константинопольського патріархату, що проіснувала з 1620 до 1685 року. Не дивно, що московська церква відповіла на це, як завжди, анафемою. Тимчасом у Києві вже оновлювалися церковна структура, чернецтво, проповідництво, книгодрукування, освіта. Цей процес був зовсім не самочинний, адже потребував історично значущої особи. Нагадаймо собі про неї.
Мовіла. Саме так по-румунськи звучить прізвище, що в перекладі означає «курган». А його найбільш упізнаваний носій знаний у нас як Петро Могила (1596–1647). За звичаєм свій родовід Могили виводили від давньоримського звитяжця Муція Сцеволи. В геополітиці вони орієнтувалися на Польсько-Литовську державу. Як ревні віряни й меценати, підтримували православні галицькі храми. На їхньому гербі зображувалися дві схрещені донизу шаблі. Під натиском османів син православного молдовського воєводи і господаря Симеона Могили разом із батьками став вигнанцем і перебрався до Польщі. В одинадцять уже років осиротів. За переказами, школярував у Львівському й Успенському братствах. Пізніше здобував науку в Замойській академії. Ще згодом добре зарекомендував себе у польсько-турецьких баталіях, приміром у битві під Хотином, де уславилося військо під проводом Петра Сагайдачного, про смерть якого Могила навіть зробить запис. Є непідтверджені відомості про студіювання Петра разом із Рене Декартом у Сорбоні й коледжі Ла Флеш.
Читайте також: Київська школа в Московії
Усе ж доля спадкоємця престолу Молдови — мабуть, не без екзистенційного зламу, — кардинально скеровується в бік клерикальної кар’єри. Вочевидь, вона не склалася б без знання староукраїнської, церковнослов’янської та польської мов, а також греки з латиною. Вельможний шляхтич знайомиться з творами ренесансних авторів — Мак’явеллі, Кампанелли, Бодена. А затим перебирається до Києва, поблизу якого купує маєтності. Врешті підпадає під вплив київського гуртка духовних письменників прозахідної орієнтації, серед яких вихідці з Галичини — перший ректор Київської братської школи митрополит Іов Борецький і його однодумець полоцький архієпископ Мелетій Смотрицький, а з ними й організатор лаврської друкарні архімандрит Єлисей Плетенецький і наступник останнього Захарія Копистенський. Як наслідок, у тридцятилітньому віці Петро Могила приймає чернечий постриг. А невдовзі в протистоянні з уніатом Германом Тишкевичем і москвофілом Ісаєю Копинським виборює позицію архімандрита Києво-Печерської лаври, яку затверджує сам король Зиґмунт ІІІ.
Із допомогою сподвижників (богословів, книжників, друкарів, митців) митрополит Петро Могила яко магнат із неабиякими статками й здатністю залучати кошти воліє перетворити Київ на другий Єрусалим, своєрідну духовну республіку. Поле його діяльності доволі широке. Створення Лаврської школи за принципами європейського (єзуїтського і протестантського) навчання, підтримка видань церковної літератури (Києво-Печерський патерик, перевидання Острозької Біблії, агіографічна література), впорядкування «Требника» (внормований виклад молитов, відправ, таїнств, догматів), який московська церква декілька разів заборонила й потім знову реабілітувала. До речі, саме Могила обґрунтував потребу хреститися трьома перстами (цю манеру запозичив московський патріарх Никон). І саме він наполіг на оновленні мови богослужіння через запровадження живої лексики. Далі більше: розпочато роботу з реставрації старовинних ікон і відновлення храмів багатьох міст митрополії (церкви Трьохсвятительська, Спаса на Берестові, Десятинна та інші) й канонізація святих, повернення від уніатів Софійського собору та Видубицького монастиря. На окрему згадку заслуговує заснування колегії, більше відомої як Києво-Могилянська академія, та поповнення її бібліотеки іноземними виданнями, здебільшого латинськими й польськими.
Читайте також: Трансгресія еротизму
Владика часто полемізує з католиками й уніатами, втім, лояльно ставиться до юдаїзму. Водночас постійно взорується на західний канон, а саме коли справа доходить до впорядкування господарчої структури, ієрархії, дотримання правил церкви заради створення прийнятного варіанту східного християнства. Одначе реформаторську справу Могила провадив твердою рукою. Зі своїми недругами розправлявся нерідко дуже жорстоко, застосовуючи не лише економічні санкції, а й грубу фізичну силу. Кінець кінцем йому вдалося змінити дещо хаотичну функцію братств у вирішенні головних релігійних питань і натомість створити освічену верству духовенства.
Майбутній святий провадив політику автономності, постійно прагнучи легітимувати Київську митрополію, хоч і ставився лояльно до Речі Посполитої. Листуючись із папою, шукав можливості для конфедерації обох церков. Але Рим на цю пропозицію так і не пристав. З огляду на таку політику Могилу підтримувала переважно поміркована частина Війська Запорозького, шляхта й лише деякі братства. Попри все він був людиною разючих протилежностей: княжич і монах, проповідник і гнобитель конкурентів, православний ортодокс і світський просвітитель. І це сповна відповідало бароковій добі. По смерті Петра Могили його спадкоємцем став префект київської школи Сильвестр Косів, який після Переяславської угоди відмовився присягнути московському цареві.