Барель пшениці

“Для нас хліб – це все одно, що для Росії нафта й газ”, – заявив недавно Президент Ющенко. І варто зазначити, що в нинішній економічній ситуації ця заява не є ні перебільшенням, ні ораторським зворотом. Протягом минулого року світові ціни на пшеницю зросли, в залежності від сорту, в 1,5-2,5 раза. Тобто хліб дорожчав швидшими темпами, ніж нафта. Однак між дорогою нафтою і дорогим хлібом є суттєва різниця. Якщо “чорне золото” стане золотим у буквальному сенсі цього слова, світова економіка зможе пристосуватися, скоротивши споживання та перейшовши, де це можливо, на альтернативні нафті джерела енергії – вугілля, газ, електроенергію тощо. Однак людство навряд чи змириться із ситуацією, коли через надмірно дорогу сільськогоподарську продукцію мільярдам людей доведеться “менше їсти”.

 

 

Втім, для України, що є однією з провідних світових експортерів сільськогосподарської продукції, зростання цін, яке для інших країн є важким ударом, обіцяє значне збільшення прибутків від продажу зерна за кордон. Протягом останніх років ми входили до першої десятки світових держав – найбільших експортерів пшениці. На жаль, засушлива торішня весна (а ще більше – запроваджена урядом Януковича недолуга практика експортних обмежень, через яку величезні обсяги зерна згнили в портових елеваторах) призвела до того, що в нинішньому маркетинговому році (він закінчиться у травні) Україна втратила лідерські позиції. Однак цього року маємо непогані шанси отримати не просто високий, а рекордний урожай. У виступі з нагоди 100 днів свого уряду прем’єрка Юлія Тимошенко повідомила, що відповідно до прогнозу Міністерства сільського господарства, в 2008 році буде зібрано 40 мільйонів тонн зернових. Якщо ж справдяться найоптимістичніші оцінки, то Україна може отримати ще більший урожай – 50 мільйонів тонн.

 

Варто сказати, що й перша, й друга цифри наразі видаються перебільшеними. Так, навіть у дуже сприятливому для сільського господарства 2005 році врожай зернових сягнув 38 мільйонів тонн. Вийти на рубіж 50 мільйонів можна лише за якісно нового рівня агротехнологій, до того ж на всіх етапах – від оранки до елеватора. Однак навіть якщо урожай тільки наблизиться до названої прем’єркою цифри, і при цьому зібране вигідно продадуть, українське село може отримати ряд стратегічно важливих переваг. По-перше, це додаткові прибутки, які вкрай доречні у рік вступу до СОТ. По-друге, відбудеться наочна демонстрація інвестиційної привабливості сільськогосподарської галузі. І по-третє, це дасть шанс нарешті змінити сприйняття “аграрного питання” суспільною свідомістю України. Протягом багатьох років воно було темою для тужливих голосінь про непереборні проблеми – брак техніки, дороге пальне, неспроможність конкурувати із Заходом тощо. Хоча насправді найбільша проблема в тому, що аграрне виробництво в Україні перебуває на печерному рівні. А його “племенні вожді” панічно бояться будь-яких змін, які можуть скинути їх із насиджених місць.

 

 

 

Нинішня посівна кампанія дає підстави стверджувати, що цього року знову зросте частка врожаю, орієнтованого на експорт сировини для біопалива. Значно більше від прогнозованих обсягів зросли площі під ріпак та сою. Це реакція селян на надмірне регулювання ринку збіжжя в 2007-2008 роках, коли уряд обмежував експорт зернових та соняшника.

 

Новою “культовою рослиною” українських полів стає ріпак, посівні площі якого порівняно з 2000 роком зросли у 20 разів. Цього року цю рослину посіяли на 1,4-1,6 млн га. За середньої врожайності 18-20 ц з гектара та за сприятливих погодних умов очікують урожай близько 3-3,5 млн т ріпака – рекорд для вітчизняних аграріїв.

Уже сьогодні фермери укладають форвардні контракти на майбутній урожай ріпака за ціною до 500 доларів за тонну, що на 30 % нижче від світових цін, але значно вище, ніж внутрішні ціни минулого року. Незважаючи на занижені ціни, господарства виграють, бо вже зараз отримують кошти для проведення весняних польових робіт. У цілому майбутній урожай ріпака можна оцінити в 2-2,5 млрд доларів.

 

Головними споживачами ріпака є виробники біопалива, більшість яких перебувають за межами України. Й поки ціни на нафту долають щоденні рекорди, попит на біопаливо тільки зростатиме, що є гарантією високих цін на врожай за будь-яких умов.

 

Поки що немає узагальнених статистичних даних, скільки посіяли сої та соняшника. Однак за даними по окремих областях та господарствах є тенденція до зростання на 15-20 % посівів і цих культур. Українська соя містить менше білків, тому її ціна нижча, а експортні можливості обмежені. В останні роки майже половина експорту припадала на Туреччину, ще 30 % на Італію та Грецію.

 

І якщо врахувати, що загальні посівні площі зросли у межах 10 %, то можна зробити висновок – збільшення посівів одних культур відбувається за рахунок скорочення посівів інших.

 

 

Натомість невтішна ситуація залишається з цукровими буряками та кормовими культурами. Посіви цукрових буряків знову скорочуються на 10-15 % через значне падіння закупівельних цін на сировину торік. Причина проста: поки уряд стримуватиме ціни на цукор, а витрати на його виробництво зростатимуть, галузь не зможе вийти на рентабельний рівень.

 

У кількох регіонах фермери взагалі відмовилися сіяти буряки, що поставило під загрозу роботу в наступному сезоні місцевих цукрових заводів. Специфіка галузі в тому, що возити сировину з інших областей і навіть райцентрів дуже дорого через високу вартість пального. Напевно, наступного року уряд або відпустить закупівельні ціни, або ж збільшить імпорт цукрової сировини, адже власної може й забракнути. Хоча за сприятливих умов скорочення посівів можна буде компенсувати за рахунок збільшення врожайності.

 

Можливості експорту цукру дуже обмежені, бо на світовому ринку ціни тримаються на дуже низькому рівні. Більше того, країни-виробники цукру намагаються збільшити поставки своєї ще дешевшої продукції на український ринок. Зовсім недавно наш уряд мав важкі переговори з урядом Австралії щодо вступу до СОТ. Австралійці наполягали на збільшенні квот на імпорт цукру в Україну. Якщо це станеться, то галузь опиниться у ще більшій кризі, а вирощування власних буряків і далі скорочуватиметься.

 

За останні 17 років майже в чотири рази скоротили посіви кормових культур. Цікаво, що в таку ж кількість разів скоротилось і вирощування великої рогатої худоби та свинини.

Помиляється той, хто думає, що на цій землі стали вирощувати щось інше. Площі під зернові збільшилися на 0,6 млн га, під соняшник на 2 млн га, під картоплю та овочі майже не змінились. До речі, з-під цукру теж зник 1 млн га, а ми дивуємося, чому з ним проблеми та дефіцити. Отже, статистично “спорожнілими” залишаються близько 7 млн га сільськогосподарських земель, на яких «росли» харчі.

 

Таким чином, головне завдання нинішнього року – добитися високого врожаю найпривабливіших для експорту культур – зернових та “енергетичних”. Однак не менш важливе завдання – розширити кормову базу, без чого принципово неможливо виробляти більше м’яса – відкладено, як мінімум, на наступний рік.

 

 

[510]