І
політикині, й дослідниці однозначно розцінили висловлювання президента про жінок,
які навесні починають роздягатись на вулиці синхронно з цвітінням каштанів, як
сексистське й образливе. Напередодні Євро-2012, під час якого прогнозують
спалах секс-туризму, у країні, яка є одним з основних постачальників «товару»
на ринок торгівлі людьми в Європі, такі запрошення з уст глави держави
виглядають принаймні дивно.
Хоча, давно пора припинити дивуватись.
Українські високопосадовці завжди раді нагоді підкреслити, як вони люблять
українських жінок, однак далеко не так охоче говорять про квотування та інші
способи забезпечення гендерної рівності, чи хоча б про адекватні заходи з
підтримки материнства й батьківства. Натомість тихенько готують пенсійну
реформу, висловлюючи суперечливі твердження щодо того, буде декретна відпустка
зараховуватись у трудовий стаж, чи ні. Мені інколи здається, що саме
словосполучення «гендерна рівність» вводить їх у легкий ступор, пролітає
метеликом-фантомом повз свідомість наших «інтелектуалів»-політиків.
Уже й Парламенська Асамблея Ради Європи
зацікавилась фактичним рівнем дотримання прав жінок в Україні, і навіть видала
відповідну резолюцію (25 січня), закликаючи звернути особливу увагу на ситуацію
у цій царині. Однак якісь там резолюції не здатні похитнути погляди на жінок,
які у наших політиків усталені буремними дев’яностими і оточенням в стилі
«чоловік-гаманець – дружина-модель». Намагаючись підтримати патрона, лідер
фракції Партії регіонів у Парламенті Олександр Єфремов назвав слова Януковича
«приємним гумором», для розуміння якого варто жити в Україні. Сказано це було
уже після резолюції ПАРЄ – 31 січня. На цьому Єфремов не зупинився й продовжив
розповідати, які «у нас» (у нас у власності?!) гарні жінки, які ще й діляться
на дві категорії – «те, що у нас є на
вулицях» і «те, що возять у машинах – ще краще». Не «ті, які їздять у машинах»,
і навіть не «ті, яких возять у машинах» (як водій самого Єфремова) – а саме
«те». Вдумайся, громадянко, ти – «те». Що такого ще возять в машинах? Зубну
щітку, журнал, ганчірку?
Так, українські жінки навесні легше вдягаються.
Й інколи вдягаються-роздягаються так, наче вони не на вулиці, а у стрип-барі.
Ми ще маємо пережити цей «дєвушка-стайл» пострадянських жінок, який став
посміховиськом у Європі – високі підбори, обтягуючі міні-спідниці, глибокі
декольте – щодня, на вулицях, у переповнених маршрутках, на ямистому асфальті.
Однак специфіка стилю ще не дозволяє нікому, тим більше вищим посадовцям,
вважати жінок своєю власністю. Запрошувати приїхати на них подивитись, як на
мавпочок у власному зоопарку. Ділити їх на класи – те, що на вулицях, і те, що
в машинах.
Українки сьогодні виборюють власну
ідентичність поміж нав’язаними їм моделями берегині та барбі. Якщо першу
активно пропагувала минула, помаранчева влада (жінка-матір, берегиня
національних традицій), то влада біло-блакитна, вочевидь, віддає перевагу другій
– юній німфі, яка скрашує ночі втомлених мужів, лялечці, на яку і діамантів
навішати, і в машині повозити приємно.