У грудні 2002 року тодішня опозиція, яка де-факто перемогла на парламентських виборах, боролася з тодішніми кучмістами за контроль над посадами. Найзапекліша боротьба відбувалася за крісло голови Нацбанку – у «битві за Стельмаха» чи не вперше під час блокування трибуни було зламано мікрофони, а Юлія Тимошенко навіть ударила підбором по нозі Григорія Суркіса. Опозиція програла, головою НБУ став Сергій Тігіпко, і здавалося, що Стельмах пішов із керівного крісла назавжди. Тим більше, що наступного дня замість економіки заговорили вже про політику: 14 грудня 2002 року БЮТ вустами Андрія Шкіля згодився підтримати кандидата у президенти Віктора Ющенка, якщо той зробить Тимошенко прем’єр-міністром.
Минуло шість років. Ющенко став президентом і свою обіцянку виконав (уже навіть двічі). А Стельмах знов узяв у руки банківське кермо.
Голова НБУ – фігура таємнича і скупа на розмови, тому стає приводом для найтемніших фантазій. Природно, що у двох найбільших фінансових негараздах останніх місяців – девальвації гривні та передбанкрутному становищі банків – звинувачують НБУ. Спрощення тут навряд чи допоможе знайти істину – насправді деякі кроки Стельмаха можна назвати однозначно вдалими, а деякі – помилковими.
Валютний терор
Однозначна помилка – це цькування готівкового ринку валюти. Намір закрити валютні кіоски з січня, а також обмеження на відхилення курсу купівлі-продажу готівкової валюти від офіційного (до 1,5%) призвели до страшенного дефіциту готівки, повернення нелегальних міняйл та процвітання телефонного права на ринку валютного кешу.
Навіщо це було потрібно? «Формально це можна пояснити збільшенням транзакційних витрат тих, хто зберігає кошти у валюті, щоб знизити зацікавленість у придбанні доларів. Тобто якщо ви не впевнені, що зможете будь-де за долар отримати гривні, то не купуватимете», – вважає Олександр Жолудь, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень.
Пізніше Нацбанк фактично розписався у помилковості своєї репресивної політики щодо обмінного курсу, скасувавши власні обмеження на його коливання. Але це коштувало нервів учасникам ринку і зовсім не сприяло зменшенню валютної паніки.
Обґрунтованими виглядають і звинувачення НБУ в розхитуванні валютного ринку через суперечливість його заяв. Наприклад, 7 грудня перший заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов заявляє: «Наступного тижня плануємо провести інтервенцію або валютний аукціон, щоб закріпити позитивні тенденції… Економічних передумов для такої девальвації немає, обґрунтований показник курсу гривні становить 5,6–5,8 UAH/USD», тобто дає сигнал, що гривню можуть ревальвувати. Перед цим представники центробанку стверджували, що курс 7,5 UAH/USD їх влаштовує.
Що відбувається зараз, усім очевидно: гривня за невтручання НБУ подолала позначку 9 UAH/USD. І це попри заяви нацбанківців про «оптимальність» курсу 7,5…
Отже, комунікація в НБУ із суспільством не склалася – фінансова влада і громада одне одного не розуміють і одне одному не довіряють. Це катастрофічно вплинуло на грошову одиницю. «Одним із результатів роботи НБУ за останні три місяці є значне падіння довіри до гривні як засобу заощадження та обміну», – констатує Іван Полтавець, директор з економічних досліджень Ялтинської європейської стратегії.
Стабілізаційне корито
Звісно, неадекватність політики НБУ щодо валютного ринку дошкульна для широких мас. Але все-таки «зліші» звинувачення лунають на адресу будівлі на Інститутській – у корупційних діях при видачі стабілізаційних кредитів. Подейкують, що патрон цієї схеми – президент і що банки повинні відраховувати «кому треба» 2% суми стабілізаційних кредитів.
Справді, такі звинувачення мають право на існування, оскільки у більшості випадків НБУ не розкриває механізму прийняття рішень щодо надання фінансової допомоги банкам. 94 фінустанови отримали 37 млрд грн як рефінансування, і громадськість не знає принципів виділення цих коштів.
З іншого боку, навряд чи цей механізм можна зробити достатньо прозорим – усе-таки значна частина інформації, що стосується банку-прохача, становить таємницю. Тобто тут закритість НБУ має об’єктивні передумови, хоча не видно й бажання Нацбанку якось цій ситуації зарадити.
Неочевидні позитиви
Водночас девальвація, за яку критикують НБУ, – це колосальна субсидія експортерам. Уявімо якусь умовну «Укрсталь», що вирішила не продавати своєї валютної виручки з вересня, – тепер у заводу є можливість вторгувати на понад 60% більше гривні за ту саму суму у валюті. 60% – непогана надбавка до прибутку.
Але експортерське лобі, яке після ревальвацій 2005-го і 2008-го щоразу вимагало голову Стельмаха, зараз мовчить і не думає публічно вітати девальвацію… Нацбанк, схоже, також побоюється виправдовувати свої дії (чи бездіяльність) прагненням допомогти вітчизняним підприємствам.
Про інший безсумнівний позитив від дій НБУ зараз узагалі мало що згадують. А це постанова №458, котра набула чинності 13 лютого поточного року і зробила суворішими вимоги капіталізації банків. Таким чином було загальмовано «велике» споживче кредитування – квартир чи авто.
Якби не цей запобіжний захід НБУ, то криза восени була б значно жорсткішою, а так наростання валу позик було частково зупинено, відповідно тепер обсяг фінансових проблем дещо менший, ніж міг бути, якби Нацбанк не поклав у лютому край кредитній лихоманці.
Утім, тепер, оцінюючи роль НБУ в перебігу фінансової кризи, про це мало хто згадує – говорять лише про негатив.
Інформація – все
Особливості та суперечності нинішньої політики НБУ мають один ключ до розуміння – це сам голова банку. Стельмах – людина, яка професійно сформувалася в умовах радянської планової економіки, коли взагалі такими категоріями, як «громадськість» та «відкритість» ніхто не мислив. Мабуть, тому нинішній голова правління Нацбанку недостатньо цінує роль свого відомства в інформаційному полі, якість якого врешті-решт і визначає якість самого бізнес-середовища.
«Забезпечувати стабільність грошової одиниці – це не в останню чергу провадити активну інформаційну політику, тобто постійно працювати з масовою свідомістю, комунікувати, щоб не допустити паніки, щоб у суб’єктів господарської діяльності було максимум прогнозованості на майбутнє», – вважає Іван Полтавець.
На думку Полтавця, за умови більшої відкритості й прогнозованості панічних настроїв на валютному ринку та з депозитами можна було уникнути, адже насправді справи не такі вже й кепські. «Є мінімальна стабільність у банківській сфері – вона була б значно міцнішою, якби НБУ не був білою плямою в інформаційному полі», – вважає експерт.