Призначення Степана Кубіва головою НБУ невипадково стало одним із перших кроків нової влади. Падіння гривні, здавалося, вийшло з-під контролю, а вогонь паніки, пов’язаної з масовим вилученням депозитів, розгорівся так сильно, що країна опинилася за крок від краху банківської системи. На цьому тлі перші кроки Кубіва на новій посаді бачились абсолютно помилковими. Заявити про мізерний обсяг золотовалютних резервів у розпал валютної паніки і в перший-таки тиждень видати 2,8 млрд грн прямого рефінансування, яке могло піти на валютний ринок, – це видавалось якимось божевіллям. Але не минуло й місяця відтоді, а ситуація цілком заспокоїлась. У банківській системі почалися структурні реформи, необхідні для її стратегічного оздоровлення. Кількатижневе головування Кубіва в Нацбанку обернулося революцією в банківському секторі, яка дала фінустановам змогу розвиватися: так само як простим українцям – Євромайдан.
Успіх забезпечило лише кілька правильних кроків. Передусім НБУ перейшов до режиму плаваючого валютного курсу. Відпустивши нацвалюту у вільне плавання, відмовився від постійної брехні у стилі «папєрєдніків» про те, що «економічних передумов для суттєвої девальвації гривні немає». Натомість регулятор почав прозорий і правдивий діалог із банками, провівши дві широкі зустрічі з банкірами впродовж одного тижня й пообіцявши організовувати такі дискусії на регулярній основі. За ініціативою Кубіва для керівників усіх банків запроваджено вільний доступ до НБУ, чого раніше не було ніколи і що пришвидшить реагування на проблеми системи. Стало зрозуміло, що перші заходи, вжиті новим головою Нацбанку, які видавалися безглуздими, є не чим іншим, як проявом транспарентності, котру декларує регулятор. Банкіри, втомлені від постійних «нагинань», які тривали кілька років, достойно оцінили це. Вони зайняли конструктивну позицію, тож об’єднаними зусиллями валютно-депозитну паніку подолали за лічені дні.
Далі був точковий удар, який поцілив у корінь причин цієї паніки. Регулятор обмежив зняття коштів із валютних рахунків до суми 15 тис. грн (у еквіваленті) на добу й дозволив банкам у разі, якщо воно дострокове, видавати гроші у гривні (за курсом купівлі, що встановлений банком на дату зняття). Цим заходом продемонстровано філігранне розуміння ситуації.
Річ у тому, що депозитну паніку спровокували багаті й дуже багаті українці. Так склалося, що за правління режиму Януковича більшість заможних людей стала регіоналами або ввійшла в їхню орбіту. Інакше й бути не могло: діяв інстинкт самозбереження. Згодом, навівши контакти із владою, чимало бізнесменів почали брати участь у «кришованих» нею незаконних схемах та перерозподілі грошей, отриманих із їх використанням. Знову-таки, інакше бути не могло, адже за Януковича чесно примножити капітал було нереально – можна було хіба що чесно його втратити. Тому, коли почався Євромайдан, виявилося, що більшість товстосумів в Україні пов’язана з ПР та режимом. Саме тому значного відливу депозитів не було ні у грудні (+1,7 млрд грн за місяць), ні в січні (-4,2 млрд грн), ні впродовж частини лютого, доки влада залишалася в руках Януковича. Тільки-но він її втратив, піраміда посипалась і дуже багато громадян із мільйонними статками вирішили втекти, побоюючись відповідальності за участь у махінаціях режиму. Спочатку вони спробували перевести гроші за кордон за безготівковим розрахунком, але, коли там почали блокувати сумнівні банківські перекази, надумали переводити депозити в готівку. Банківська система втрачала мільярди гривень вкладів щодня – і прості люди (за словами прем’єр-міністра Яценюка, 85% вкладників українських банків мають середній обсяг депозитів до 20 тис. грн) виявилися непричетними.
Читайте також: Паскуале Трідіко: "Українська економіка повністю не виходила з кризи 1990-х "
Таким чином, обмеживши зняття валютних депозитів сумою 15 тис. грн за день, Кубів практично не зачепив простих українців, при цьому повністю охопивши тих наляканих учасників схем режиму, дії яких були основою банківського ажіотажу на міжбанківському валютному ринку. Понад те, дозволивши банкам видавати клієнтам ці гроші у гривнях, голова НБУ забезпечив їх майже гарантоване збереження в Україні. Адже в період валютної паніки банки купують для продажу населенню обмежені обсяги валюти в готівковій формі, щоб не зазнавати великих утрат у разі, якщо курс грошових одиниць піде в інший бік. Тому українські багатії не могли купити валюту через касу банків – її там просто не було в достатній кількості. А в кейсах за кордон гривню ніхто не вивозитиме, бо там її можна хіба що здати на макулатуру. Крок справді геніальний, бо поєднав ефективність і відсутність побічних ефектів.
Результат не забарився. Вже 28 лютого, коли почала діяти відповідна постанова НБУ, долар подешевшав майже на гривню, а наступного тижня валютний курс упевнено тримався в межах 10 грн за $1 (див. «Валютні гойдалки»). Водночас обсяг торгів упав у кілька разів – до тих нормальних рівнів, що були рік-два тому. Паніки ніби й не було. Та навіть не це головне. На графіку видно, що середньозважений валютний курс на міжбанку ще до падіння режиму Януковича практично завжди був нижчим, ніж ринковий курс закриття. Це означає, що в той час НБУ за заниженим (офіційним) курсом продавав валюту вибраним банкам, пов’язаним із «Сім’єю», а вони збували її за ринковим. За приблизними підрахунками, на $4,4 млрд, які у грудні – лютому регулятор витратив на інтервенції, наближені до режиму банки могли заробити близько 1,3 млрд грн. Гроші, створені з нічого! І це на тлі систематичної «боротьби зі спекулянтами», про яку постійно брехав режим. Як бачимо, насправді за Януковича спекуляцію легалізували й нею почали займатися цілком поважні фінустанови – «перекупники в законі». Натомість інші гендлярі, нелегалізовані, стали цільовою групою для задекларованої «боротьби». Новий голова НБУ жорстко заявив про плани реально боротися зі спекуляцією разом із МВС та ГПУ. І тим самим дав надію на повномасштабне розслідування злочинів у банківській сфері, скоєних за часів режиму, та на справедливе покарання винних.
Читайте також: Де взяти гроші?
Тільки-но вщухла валютно-депозитна паніка, Нацбанк узявся до подолання стратегічних проблем. Тиждень писав, що репресивні ініціативи колишнього керівництва НБУ, спрямовані на утримання курсу гривні незмінним, негативно впливали на платоспроможність окремих банків. Це призвело до того, що добрий десяток фінустанов наприкінці минулого року були де-факто банкрутами, хоча їм усіляко потурав Нацбанк, щоб не доводити справу до виплати компенсації потерпілим вкладникам. Ці проблемні банки нікуди не ділися. Тож НБУ почав діяти без зволікань. За словами Кубіва, регулятор уже перевіряє 16 банків, які щодня порушують його нормативи. Вісім фінустанов відсторонено від операцій на міжбанку. У Брокбізнесбанк та Реалбанк, платоспроможність яких викликала сумніви вже давно, введено тимчасові адміністрації. Нацбанк чітко націлений на те, щоб очистити систему від банкрутів.
Понад те, голова НБУ вже заявив про початок роботи над довготривалою стратегією розвитку українських банків, наголосивши, що регулятор допоможе фінустановам подолати негативний вплив знецінення гривні на їхні баланси, забезпечити капіталізацію та довготривалу ліквідність. У цьому напрямку банківський сектор України – авгієві стайні, частину з яких не розчистили ще після кризи 2008–2009 років. За оцінкою рейтингової агенції S&P, частка проблемних кредитів українських фінустанов дорівнює 40%, агенція Moody’s вважає, що проблемними є 35% боргів у активах банків. Можливо, цифри дещо завищені, але так чи так вони гарантують новому керівництву НБУ багато клопоту, до якого воно, схоже, цілком готове.
Націленість на чесність і прозорість, основні якості в роботі центробанків розвинених країн, новий голова НБУ демонструє в усьому. Нещодавно перед Нацбанком зібрався мітинг ошуканих вкладників, які вимагали справедливості й повернення своїх грошей зі збанкрутілих фінустанов. Хоча таких мітингів за попереднього керівництва й іще раніше були десятки, ба навіть сотні, тоді на них ніхто не реагував. Кубів – перший керівник НБУ, який особисто вийшов до мітингувальників та відповів на запитання, зазначивши, що планує скоротити 100 працівників (близько 1% персоналу НБУ) із незрозумілими функціями, а також за потреби докапіталізувати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Здавалося б, чистої води показуха. Але навіть якщо так, то вона повністю відповідає деклараціям нового керівництва Нацбанку.
Читайте також: Олігархічні війни: примарна надія
Блискучі й блискавичні кроки нового голови НБУ змінили розстановку сил у банківському секторі. Банкіри, які останніми роками перебували у стані анабіозу, відчули запах змін, ринку та конкуренції і зарухалися. А ті з них, хто бавився в підкилимну конкуренцію, різко почали здавати позиції. Показною є відмова австрійського холдингу RBI від продажу українського Райффайзен Банку Аваль. Австрійці вже близько року шукали покупця на один із найбільших вітчизняних банків. Однак наша банківська революція перевернула для них усе з голови на ноги, тож тепер в очікуванні західного фінансування (інвестицій і кредитів) та відновлення вільної конкуренції вони готові залишитися в Україні й реалізовувати нові перспективи Банку Аваль.
Натомість реакція російських фінустанов на зміни в галузі діаметрально протилежна. Вони не звикли відкрито конкурувати, бо для них боротьба з інноваційними та ефективнішими банками наперед програшна. Окрім того, банки РФ часто виконують в Україні низку політичних завдань, які зараз швидко зникають через еміграцію агентів Кремля та скорочення діяльності п’ятої колони. Для них такі зміни в галузі не вигідні, тож нікого не повинні дивувати заяви «дочок» російських фінустанов про запровадження обмежень на кредитування і про зменшення операцій в Україні. Якщо революційні процеси в країні та банківському секторі триватимуть (зараз поширюється ідея не повертати росіянам, зокрема й банкам, борги у відповідь на заяву Путіна про нову українську державу, перед якою в Росії немає жодних зобов’язань), то фінустанови РФ можуть почати виходити з вітчизняного ринку. Отже, як Євромайдан змінив вектор соціально-економічного розвитку України зі східного на західний, так само і банківська революція стрімко зміщує центр мас капіталу фінустанов за походженням.
Читайте також: Разом до загину? Чим "дихає" суміжний з Росією промисловий сектор
Відновлення можливості вільно конкурувати в банківському секторі реалізувалося не лише у зміні стратегічної диспозиції, а й безпосередньо на ринку. Комерційні банки, які впродовж останніх тижнів зазнали величезних утрат депозитної бази, включилися в боротьбу за клієнта, підвищивши ставки за депозитами (див. «Депозитна конкуренція»). Хоча НБУ надавав достатньо рефінансування для задоволення вимог клієнтів та вкладників, банкіри усвідомлюють, що українська економіка стоїть на порозі нового етапу розвитку, тож потрібно негайно формувати базу фінансування, щоб посісти на цьому етапі достойне місце й заробити якомога більше прибутків. Очевидно, що зараз усі очікують надходження американських та європейських грошей і зростання інвестицій. Тому цей період високих ставок за депозитами триватиме недовго (для юридичних осіб вони вже впали й перебувають низько протягом кількох днів). За певних, дуже ймовірних сценаріїв розвитку країни може трапитися так, що після стрімкого падіння відсоткові ставки не будуть такими великими вже ніколи.
Динаміка процесів у банківській системі, що розпочалися зі зміною влади в Україні, дає змогу без перебільшення назвати їх революційними. Та головне – всі нововведення прямо чи опосередковано спрямовані на те, щоб послужити людям (банкірам, клієнтам, вкладникам). У цьому сенсі робота НБУ повинна стати взірцем для перетворень у всіх державних інституціях нової України. Сподіваємося, що і уряд, зокрема його економічний блок, і президент, і Верховна Рада, а також інші високопосадовці та чиновники відтепер працюватимуть для людей (для всіх людей!) і з думкою про людей-українців. Тоді ми будемо просто приречені через кілька років отримати країну, в якій добре й багато живуть усі, хто працює. Про таку країну, мабуть, мріяли Герої Небесної сотні.