«Ви були першим послом, хто відвідав могилу Степана Бандери…», так починається уривок великої більш ніж тригодинної розмови німецького журналіста Тіло Юнґа із послом України в Німеччині Андрієм Мельником, який упродовж наступних кількох днів наробить чимало галасу як в Німеччині, так і в Польщі та Ізраїлі.
Журналіст Юнґ добре підготувався до цієї розмови. І у ній співрозмовники говорили не лише про Бандеру. Зокрема, посол розповідав і про дитинство у Львові, і про репресованого сталінським режимом дядька, про українську мову, і про роботу посла. Трансляція та запис, як свідчить кількість переглядів, були неабияк цікаві німецькому глядачу. До теми про Бандеру дійшло аж за півтори години розмови і перед цим Юнґ згадав про колишнього українського консула у Гамбурзі Василя Марушинця. У травні 2018 року через нього розгорівся дипломатичний скандал. Тоді консула відсторонили від роботи через антисемітські коментарі у соцмережах. Сама історія спровокувала неабиякий розголос у Німеччині. Власне після питань про Марушинця Юнґ розпочав розмову про Бандеру. Той уривок тривав майже двадцять хвилин і став вибуховим для німецьких соцмереж. Дійшло до того, що твіт із уривком розмови перепостила речниця німецького уряду Крістіане Гоффманн із коментарем «Варте перегляду». Трохи незрозуміло, що мала на увазі Гоффманн, і чи, можливо, це був дещо саркастичний коментар, схожий на попередню критику українським послом німецького уряду. Хоча якщо йшлося про усю тригодинну розмову, то вона справді була варта уваги.
Читайте також: Тімоті Снайдер: Історична відповідальність Німеччини за Україну
Щодо Бандери, УПА та загалом українського визвольного руху міжвоєнного періоду та часів Другої світової війни у німецьких соцмережах висловлювалися всі, хто хотів: від простих користувачів до істориків, що займаються нашим регіоном. Коментували дискусію і німецькомовні українські експерти, забракло щоправда коментарів однієї групи – українських істориків. І це фактор, який нині й далі відчувається у багатьох закордонних дискусіях щодо України. Багато змінилося із 2014 року і у багатьох країнах та виданнях суспільство стало більш відкритим до української думки. Буває звісно й навпаки, а буває й так, що бракує тих, хто готовий висловлювати цю думку. Здається, це стосується також і постаті Степана Бандери.
Після розголосу та дискусій довкола розмови Андрія Мельника та Тіло Юнґа українське МЗС дистанціювалося від висловлювань посла, заявивши, що те, про що він говорив, його особиста думка і не відображає позицію українського уряду. Одна із найважливіших причин такої реакції — те, що висловлювання посла Мельника мали усі шанси скинути у прірву українсько-польські взаємини, які нині перебувають на своєму піку.
Уривок розмови Тіло Юнґа із Андрієм Мельником про Степана Бандеру припав ще й на не зовсім вдалий часовий проміжок. Розмова з’явилася 30 червня. Власне це час, коли згадують про Львівський погром. Про нього згадували деякі німецькі історики у своїх твітах. «Дискусія про Бандеру зворушила німецький твіттер більше, ніж будь-який ракетний удар. Прикро», — написав журналіст «Більд» Пауль Ронцгаймер. І він був цілком правий. Бо для багатьох на Заході й досі зручніше копирсатися у брудних і ще справді мало досліджених сторінках минулого, а ніж відкрити очі і побачити повторення жахіть минулого на власні очі. Зокрема німцям є над чим працювати у контексті української історії, але вони все ж взялися смакувати ті аспекти, де можуть почувати свою моральну вищість. «Український націоналізм має і дуже темну сторону», — написав оглядач Die Welt Томас Шмід. Так, українцям ще слід розібратися і дослідити свою історію, але для цього їм, на жаль, ще просто слід вижити. На фронті, до речі, зараз чимало істориків, зокрема і декан університету Шевченка Іван Патриляк, і голова УІНП Антон Дробович. Нещодавно загиблі герої Артемій Димид та Павло Наконечний – за освітою також історики. А от німцям було б добре тему Голодомору осилити.
Читайте також: Українсько-польські взаємини: ретроспектива і майбутнє
Звісно за нинішніх умов ми можемо часом «відкладати» дискусії на складні теми на потім, утім ті, хто все ж можуть над ними працювати, повинні продовжувати це робити. Справа у тім, що ще до повномасштабного вторгнення РФ в історичному середовищі теми українського визвольного руху міжвоєнного часу та періоду Другої світової війни залишаються або малодослідженими, або заполітизованими. Але про них треба говорити, але не просто дебатувати на публіцистичному рівні, а писати і публікувати наукові роботи. І вже довкола них вести дискусію. Те ж саме стосується, наприклад, тематики Волинської Трагедії, яку детально дослідили поляки зі свого боку, а от з українського боку не має такого наукового зацікавлення. До речі, День памʼяті жертв трагічних подій на Волині 1942-43 років вже зовсім скоро – 11 липня. Чи готові і що говоритимемо полякам цього разу, коли Польща є найближчим політичним партнером України?