23 серпня 1989 року – в 50-ту річницю підписання пакту Молотова – Ріббентропа – близько 2 млн жителів тодішніх Естонської, Латвійської та Литовської РСР, узявшись за руки, утворили 600-кілометровий живий ланцюг, що зв’язав між собою Таллінн, Ригу та Вільнюс. «Балтійський шлях», а саме так назвали цю акцію, продемонстрував світові й насамперед радянському керівництву солідарність трьох маленьких народів, які прагнули відновлення історичної справедливості та незалежності. Цю подію добре пам’ятають у країнах Балтії – в Ризькій думі ще наприкінці листопада можна було побачити присвячену акції виставку зворушливих дитячих малюнків.
Багатьом і в світі, і в Україні може здатися цілком природним, що три маленькі народи, притиснуті до Балтики континентальною масою Росії, приречені на спільну історичну долю. Проте саме історія, а також походження і темперамент литовців, латишів та естонців є такими відмінними, що це не могло не позначитися на сьогоденні цих країн. Почнімо з того, що естонці є фіно-угорським народом, тоді як латиші та литовці – балти. Литовці мають історію середньовічної державності, а незалежні Латвія та Естонія постали тільки у ХХ столітті. Литовці є католиками, естонці – протестантами, а поміж латишів є і одні, й інші. Відповідно естонці тяжіють до Фінляндії та нордичного світу загалом, литовці – до Центральної Європи. Саме тому Латвія, що залишається фактично наодинці з Росією, була після 1991 року головним промоутером балтійської єдності.
Тим більше що досвід такої співпраці був. Історія здобуття Латвією незалежності після розпаду Російської імперії не менш карколомна, ніж Українські визвольні змагання. Можна сказати, що латишам тоді просто більше щастило, ніж українцям. У листопаді 1918 року закінчилася Перша світова війна і Латвія проголосила свою незалежність, однак вже у січні 1919-го переважна частина країни опинилася під контролем більшовиків. Навесні 1919-го військові формування балтійських німців (ландсвер) завдали поразки більшовикам і змусили червоних латиських стрільців забратися з Риги. А влітку того самого року вже естонці, литовці та британський флот допомогли латвійським незалежникам розгромити німців та білогвардійців.
До речі, недаремно феномен червоних стрільців виник саме у Латвії, а не в Литві чи Естонії. Ще наприкінці ХІХ століття Рига була третім за потужністю індустріальним центром Російської імперії, що згодом виявився під потужним впливом більшовиків. Уже в повоєнні роки, опинившись у складі СРСР, Латвія стане жертвою «нової індустріалізації». По 30–40 тис. робітників і службовців із Росії, Білорусі та України щороку прибуватиме до республіки на постійне місце проживання, поступово перетворюючи латишів на меншість в усіх великих латвійських містах. Подібний процес відбуватиметься і в Естонії, а ось переважно аграрній Литві примусової асиміляції вдасться уникнути.
Саме тому незалежна Литва спокійно надала своє громадянство всім, хто проживав на території Литовської РСР. Натомість відновлені Латвійська та Естонська держави, де етнічний баланс у радянські часи був викривлений, надали громадянство лише тим, хто мав його у міжвоєнний період, та їхнім нащадкам. Решті населення було запропоновано пройти натуралізацію, що, зокрема, передбачала й іспит зі знання державної мови. Це рішення стало причиною багаторічної холодної війни з Росією, яка досі звинувачує Таллінн і Ригу в дискримінації російськомовного населення. І байдуже, що в Латвії, наприклад, російськомовні самі не поспішають приймати латвійське громадянство, адже бути негромадянином Латвії значно вигідніше – перед тобою відкривається безвізовий простір від Лісабона до Владивостока.
По-різному протягом останніх 20 років країни Балтії вели й економічну політику. Естонці будували відкриту інноваційну економіку за нордичним зразком. Їхньою особливою гордістю є інформаційні технології – країну напівофіційно називають E-stonia, а найвідомішою розробкою естонських програмістів є служба інтернет-телефонії Skype. Литва теж намагалася створити наукомістку економіку, роблячи наголос на біотехнологіях. Латвія провела форсовану деіндустріалізацію, зробивши ставку на транзит, фінансовий сектор і сферу послуг. Утім, усі три країни потрапили в 2000-х у пастку дешевих кредитів, що призвело до перегріву їхніх економік. Та якщо Естонія у сприятливі роки створила резерви, то її південні сусідки до останнього «тиснули на педаль газу». Результат очевидний: згідно з прогнозами ВВП Естонії продемонструє зростання вже наступного року, а вже у 2011-му країні може бути надано право вступу до Єврозони. Вихід Латвії та Литви з кризи буде болісним і затягнеться на довгі роки.